Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.10.2024 року у справі №760/20784/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

Справа № 760/20784/21

Провадження № 61-9029св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року в складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.

в справі за позовом ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві Державної адміністрації, Комунальне підприємство керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва, про встановлення порядку користування майном, усунення перешкод у користуванні майном та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У липні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом, у якому зазначили, що квартира АДРЕСА_1 належить їм таОСОБА_4 на праві спільної часткової власності, а саме: ОСОБА_2 належить 1/3 частка, ОСОБА_1 належить 1/6 частка, ОСОБА_4 належить 1/2 частка.

Квартира складається з трьох відокремлених житлових кімнат та підсобних приміщень. Загальна площа квартири складає 62,3 кв. м, житлова площа - 44,1 кв. м, зокрема: кімната площею 17,2 кв. м (№ 6 за планом), кімната площею 17,8 кв. м (№ 7 за планом) обладнана балконом площею 1,0 кв. м; кімната площею 9,1 кв. м (№ 8 за планом); Підсобні приміщення: кухня площею 5,8 кв. м, ванна кімната площею 3,6 кв. м, вбиральня площею 1,5 кв. м, коридори 4,5 кв. м і 1,5 кв. м (за планом номера 5, 3, 4, 1, 2 відповідно).

Відповідач своїми протиправними діями вчиняє перешкоди в користуванні ними квартирою та порушує їх право власності. Зокрема, він замкнув на замки дві кімнати (№ 6 і 7) разом з речами позивачів, завалив кухню порожніми бутлями, одежною шафою, перекрив доступ до вбудованої кухонної шафи, розбитими склопакетами, перекрив доступ до мийки, у ванній кімнаті раковину для умивання демонтував і встановив не на своє місце.

Враховуючи суперечки, які виникають між співвласниками, позивачі просили встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 таким чином:

- виділити в користування ОСОБА_2 та його сину ОСОБА_3 ізольовану кімнату площею 17,2 кв. м (№ 6 за планом);

- виділити в користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату площею 9,1 кв. м (№ 8 за планом);

- виділити в користування ОСОБА_4 ізольовану кімнату площею 17,8 кв. м з балконом площею 1,0 кв. м (№ 7 за планом);

- у загальному користуванні співвласників квартири залишити: кухню (№ 5 за планом) площею 5,8 кв. м, ванну кімнату (№ 3 за планом) площею 3,6 кв. м, вбиральню (№ 4 за планом) площею 1,5 кв. м, коридори (№ 1, 2 за планом) площею 4,5 і 1,5 кв. м відповідно;

- заборонити ОСОБА_4 чинити їм перешкоди в користуванні майном; зобов`язати відповідача звільніти кімнату площею 9,1 кв. м від своїх речей, кухню - від непритаманних для неї речей, навести в ній лад, привести до ладу ванну кімнату, відшкодувати вартість лічильника на воду та його монтаж, відновити підключення газу і води;

- зобов`язати житлово-експлуатаційну контору розділити особові рахунки на оплату витрат на управління, утримання і збереження спільного майна відповідно до встановленого порядку користування квартирою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

26 вересня 2023 року рішенням Солом`янського районного суду м. Києва позов задоволено частково. Визначено порядок користування співвласниками квартирою АДРЕСА_1 :

- виділено в особисте користування ОСОБА_2 ізольовану кімнату (за планом № 6) площею 17,2 кв. м;

- виділено в особисте користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату (за планом № НОМЕР_1 ) площею 9,4 кв. м;

- виділено в особисте користування ОСОБА_4 ізольовану кімнату (за планом № НОМЕР_2 ) площею 17,8 кв. м з балконом площею 1,0 кв. м;

- у спільному користуванні усіх співвласників квартири залишено кухню (за планом № 5) площею 5,8 кв. м, ванну кімнату (за планом № 3) площею 3,6 кв. м, вбиральню (за планом № 4) площею 1,5 кв. м, коридор площею 4,5 кв. м (за планом № 1), коридор (за планом № 2) площею 1,5 кв. м.

Зобов`язано ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у користуванні виділеними їм ізольованими житловими кімнатами (№ 6 площею 17,2 кв. м та № 8 площею 9,4 кв. м) в квартирі АДРЕСА_1 шляхом звільнення вказаних кімнат від належного йому майна. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що між співвласниками квартири не досягнуто згоди щодо порядку користування належною їм на праві спільної часткової власності квартирою, відхилення від часток в праві власності не є суттєвим, оскільки сам відповідач в квартирі не проживає, і жити в ній, з його ж слів, наміру не має. Крім того, кімната № 7 є найбільшою з трьох кімнат і виділення відповідачу для користування цієї кімнати не впливатиме на розмір його ідеальної частки у праві власності на квартиру.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

27 травня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_4 , представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволено. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що порядок користування в разі відходу від ідеальних часток може встановлюватись співвласниками за їх згодою, що в цьому випадку не відбулось, водночас суд не вправі зменшувати частку в спільній власності і погіршувати становище або, навпаки, покращувати, жодного зі співвласників.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 червня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2023 року в справі № 520/8307/15-ц, від 29 вересня 2019 року в справі № 286/3653/18, від 06 лютого 2023 року в справі № 607/22941/21, 03 жовтня 2018 року в справі № 363/928/16, від 26 травня 2021 року в справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року в справі № 644/5579/19, від 08 вересня 2021 року в справі № 761/44705/19, від 15 вересня 2021 року в справі № 719/637/20, Верховного Суду України від 16 листопада 2016 оку в справі № 6-1443цс16, від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13, від 17 лютого 2016 року в справі № 6-1500цс15, про те, що порядок користування об`єктом нерухомого майна жодним чином не є визначальним для виділу або поділу об`єкта нерухомого майна, який перебуває в спільній частковій власності. Вирішуючи спір, суд виділяє в користування сторонам спору частини житлового приміщення, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. За таких умов допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Позиція відповідача

У серпні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду без змін. Посилався на те, що виділення йому в користування кімнати площею 17,8 кв. м призведе до погіршення житлових умов на 24 % і, відповідно, збільшення за його рахунок частки позивачів у власності на 17 % та 24 %.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

15 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду м. Києва.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

02 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 жовтня 1994 року відділом приватизації Залізничної районної адміністрації м. Києва виданосвідоцтво № НОМЕР_3 про право власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частинах (а. с. 10).

24 січня 2017 року державний нотаріус Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Фролова А. О. видала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 - по 1/2 частині синам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Власниками квартири АДРЕСА_1 є:

1) ОСОБА_2 - 1/3 частини квартири (на підставі свідоцтва від 04 жовтня 1994 року № 8659);

2) ОСОБА_1 - 1/6 частини (на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 січня 2017 року);

3) ОСОБА_4 - 1/2 частини квартири (на підставі свідоцтва про право на спадщину, яку отримав після смерті батьків (спадкодавців) ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ).

Із технічного паспорта, складеного Київським міським Бюро технічної інвентаризації (інвентаризаційна справа № 6865), квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 62,3 кв. м, з яких житлова площа - 44,1 кв. м, зокрема: кімната площею 17,2 кв. м (№ 6 за планом), кімната площею 17,8 кв. м (№ 7 за планом) обладнана балконом площею 1,0 кв. м; кімната площею 9,1 кв. м (№ 8 за планом). Має допоміжні приміщення: кухню (за планом № 5) площею 5,8 кв. м, ванну кімнату (за планом № 3) площею 3,6 кв. м, вбиральню (за планом № 4) площею 1,5 кв. м, коридор площею 12,6 кв. м (за планом 1), коридор (за планом № 2) площею 1,5 кв. м. (а. с. 14, 15).

ОСОБА_2 має малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 4).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тобто, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

У справі, яка переглядається, між сторонами існує спір щодо порядку користування спірною квартирою, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-1500цс15 зазначено, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас під час виникнення конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. У процесі здійснення права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 cерпня 2024 року в справі № 464/4240/15-ц (провадження № 61-4328св24), від 15 травня 2024 року в справі № 519/724/16-ц (провадження № 61-15758св23), від 06 вересня 2023 року в справі № 466/8225/20 (провадження № 61-6048св23), від 15 вересня 2021 року в справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21), від 08 вересня 2021 року в справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21) та ін.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Ураховуючи зазначені правові норми, обставини справи та наявність у квартирі трьох жилих кімнат, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визначення порядку користування співвласниками квартирою в запропонований позивачами спосіб.

Суд урахував те, що, як зазначено відповідачем, у такому випадку житлова площа (кімната площею 17,8 кв. м з балконом 1,0 кв. м) не буде відповідати його ідеальній частці в праві власності на квартиру, еквівалент якої становить 22,05 кв. м. Проте суд не визнав таке відхилення суттєвим, оскільки вказана кімната є найбільшою з трьох кімнат, як і частка відповідача є найбільшою з трьох співвласників. Визначення відповідачу для користування такої кімнати не впливатиме на розмір його ідеальної частки у праві власності на квартиру.

Водночас ОСОБА_1 , який заперечує проти встановлення запропонованого позивачами порядку користування квартирою, не запропонував іншого варіанту користування спірним житлом. Наявність підстав для встановлення іншого порядку користування квартирою, ніж встановлений судом, ОСОБА_1 не довів.

Посилання у відзиві на касаційну скаргу на те, що згідно із установленим судом першої інстанції порядком користування спірною квартирою виділена відповідачу в користування площа квартири менша належної йому частки в спільному майні, є необґрунтованими, оскільки цей спір не стосується порядку поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму, а судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Під час вирішення спору щодо порядку користування спільним майном суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їхніх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, тобто з наближенням до ідеальних часток.

Верховний Суд уважає, що в справі, яка переглядається, суд першої інстанції належним чином оцінив наявні в матеріалах справи докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і, з урахуванням кількості співвласників нерухомого майна, плану квартири, розміру житлової площі, наявності конфліктних відносин між сторонами справи, що встановив належний порядок користування в спірній квартирі, який враховує і той факт, що ОСОБА_2 має малолітнього сина ОСОБА_3 , який відповідно до статті 29 ЦК України на час ухвалення судом першої інстанції рішення мав місцем проживання житло своїх батьків або одного з них.

Суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не звернув, не врахував наведених правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, спір між сторонами по суті не вирішив, а тому зробив помилковий висновок про неможливість визначення порядку користування квартирою і скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив про стягнення з ОСОБА_4 витрат на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн. На підтвердження обставин понесення в суді касаційної інстанції відповідних витрат додав копію договору про надання правової допомоги від 17 червня 2024 року № 17062424, акта приймання-передачі наданих послуг на суму 15 000,00 грн (консультація експерта, підготовка проєкта касаційної скарги).

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Копія касаційної скарги з вимогою про стягнення витрат на правничу допомогу отримана відповідачем 11 серпня 2024 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Письмових клопотань щодо зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу із обґрунтуванням неспівмірності та нерозумності такого розміру позивач після отримання копії касаційної скарги до Верховного Суду не подавав. У відзиві на касаційну скаргу таких підстав не зазначив.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогуодній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідач з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не звертався, підстави для зменшення Верховним Судом розміру витрат на правничу допомогу з власної ініціативи відсутні (див. постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 644/8389/16-ц (провадження № 61-2128св23)).

Отже, клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у Верховному Суді підлягає задоволенню.

У такому випадку витрати на професійну правничу допомогу з позивача, заявлені відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, судом не стягуються.

Судовий збір

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З позовом до суду позивачі звернутися в липні 2021 року із однією позовною вимогою немайнового характеру.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду справляється у розмірі, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми (підпункт 8 пункту 1 частини другої статті 4 Закону).

За статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2021 року становив 2 270,00 грн (на момент подання позову).

Оскільки суд касаційної інстанцій зробив висновок про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , проте останній звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону, з відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 860,00 грн (2270*0,4*200%) на користь держави.

Керуючись статтями 133 141 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1 816,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у Верховному Суді в розмірі 15 000,00 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська