Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2021 року у справі №450/3693/18

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 450/3693/18

провадження № 61-4944св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Лапаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, правонаступником якої є Зимноводівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року в складі судді: Мусієвського В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, правонаступником якої є Зимноводівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішень Лапаївської сільської ради, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності.

Позов мотивований тим, що на виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 січня 2014 року у справі № 450/1787/13-а виконавчий комітет Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області прийняв рішення від 27 лютого 2014 року № 003 про зарахування її на облік для покращення житлових умов з 27 лютого 2014 року і включення до списку громадян, які користуються правом позачергового отримання житлових приміщень, як члена сім'ї померлого учасника ліквідації Чорнобильської катастрофи.

14 березня 2014 року позивач подала до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області заяву про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку, площею 0,14 га, для індивідуального будівництва житлового будинку (позначену на доданих до заяви графічних матеріалах) в межах населеного пункту с. Лапаївка із земель запасу резервної території земельної ділянки більш як 1 га, запроектованої під садибну забудову з проектованими вулицями, відповідно до Генерального плану с. Лапаївка та с. Холодновідка (із змінами 1994-1995 років та схеми генплану), однак, рішенням № 175 від 27 травня 2014 року їй було відмовлено у наданні такого дозволу, мотивуючи тим, що в Лапаївській сільській раді відсутні містобудівні документи, Генеральний план розвитку та планування с. Лапаївка та с.

Холодновідка, а новий Генеральний план та детальний план с/р не розроблені та не затверджені. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у справі № 450/1560/14-а рішення Лапаївської сільської ради № 175 від 27 травня 2014 року було скасовано та зобов'язано Лапаївську сільську раду здійснити повторний розгляд її (позивача) заяви.

Позивач зазначала, що у період оскарження нею в судовому порядку вказаної відмови, було розроблено та затверджено рішенням Лапаївської сільської ради № 161 від 20 грудня 2017 року детальний план території в межах території, яка включала бажане місце розташування земельної ділянки, вказане у її заяві від 14 березня 2014 року, а дозволи на розроблення проектів землеустрою почали надавати лише 26 квітня 2018 року. Тому позивач вважала, що у період з 14 березня 2014 року до 26 квітня 2018 року вона була єдиним претендентом на спірну земельну ділянку, однак, рішенням № 255 від 26 квітня 2018 року Лапаївська сільська рада надала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами по 0,07 га кожному, на яку претендувала вона (позивач), а рішеннями від 20 вересня 2018 року № 324 та № 325 передала їм у власність вказані земельній ділянки, а їй (позивачу) рішенням № 399 від 20 вересня 2018 року повторно відмовила у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, але вже з інших мотивів, пославшись на те, що бажане місце розташування земельної ділянки перебуває у власності інших громадян.

Вказане рішення Лапаївської сільської ради № 399 від 20 вересня 2018 року позивач знову оскаржила в судовому порядку і рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року у справі № 1340/3671/18 це рішення визнано протиправним і скасовано.

Позивач зазначала, що факт протиправності відмов Лапаївської сільської ради підтверджений судовими рішеннями, які набрали законної сили, натомість, відповідач Лапаївська сільська рада, знаючи як про наявність у неї (позивача) переважного права на отримання земельної ділянки, так і про бажане місце розташування такої ділянки, з грубим порушенням законодавчих приписів та ігноруванням судових рішень, передала земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які подали заяви на отримання дозволу на розроблення проектів землеустрою за декілька днів до прийняття Лапаївською сільською радою рішення № 255 від 26 квітня 2018 року, та які не користуються жодними пільгами та/або переважними правами.

Позивач вважала, що грубе порушення Лапаївською сільською радою приписів Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо соціальних гарантій для позивача та існування у неї переважного та першочергового права на отримання земельної ділянки та норм ЗК України щодо порушення процедур розгляду відповідного клопотання (заяви) щодо надання дозволу на розроблення проектної документації свідчать про незаконність рішень Лапаївської сільської ради № 324 від 20 вересня 2018 року та № 325 від 20 вересня 2018 року та необхідність їх скасування і, як наслідок, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельні ділянки.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

визнати незаконним та скасувати рішення Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 324 від 20 вересня 2018 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу її у власність ОСОБА_2";

визнати незаконним та скасувати рішення Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 325 від 20 вересня 2018 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу її у власність ОСОБА_3";

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер: 4623683700:01:001:0894), прийняте 10 жовтня 2018 року реєстратором Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за індексним номером: 43448863;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку (кадастровий номер: 4623683700:01:001:0976), прийняте 10 жовтня 2018 року реєстратором Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області за індексним номером: 43447801;

скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер: 4623683700:01:001:0894), (номер запису про право власності: 28330015), вчинену реєстратором Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Шубеляк І. Я. згідно з рішенням про державну реєстрацію від 10 жовтня 2018 року за індексним номером: 43448863;

скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку (кадастровий номер: 4623683700:01:001:0976), (номер запису про право власності: 28329163), вчинену реєстратором Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Шубеляк І. Я. згідно з рішенням про державну реєстрацію від 10 жовтня 2018 року за індексним номером: 43447801.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заборону ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо відчуження, продажу, дарування, передачі в оренду, проведення будівельних робіт на земельній ділянці, розташованій в с. Лапаївка, Пустомитівського району, Львівської області, площею 0,07 га, кадастровий номер 4623683700:01:001:0976, накладену ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 червня 2019 року.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що ухвалюючи рішення про затвердження проектів землеустрою що відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу її у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Лапаївська сільська рада Пустомитівського району діяла в межах наданих їй повноважень і підстав для визнання незаконними та скасування цих рішень Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області немає.

При скасуванні рішення Лапаївської сільської ради адміністративний суд вказав про те, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, які не передбачені законом. Разом із тим з урахуванням дискреційних повноважень ради, адміністративний суд відмовив у задоволенні вимоги позивача ОСОБА_1 про зобов'язання ради прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаного місця розташування земельної ділянки для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 або в АДРЕСА_2. Тому визнання незаконним і скасування в судовому порядку рішення Лапаївської сільської ради № 175 від 27 травня 2014 року про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку не є підтвердженням права позивача на спірні земельні ділянки й того, що у період з 14 березня 2014 року до 26 квітня 2018 року вона була єдиним претендентом на одержання саме їх у власність, оскільки у статті 118 ЗК України визначено порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян.

При повторному скасуванні рішення Лапаївської сільської ради адміністративний суд зазначив, що при вирішенні питання щодо надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідач повинен був керуватись даними щодо наявності вільних земельних ділянок станом на час розгляду даного питання, а не брати до уваги бажане місце розташування земельної ділянки згідно із заявою позивача від 12 березня 2014 року. Суд відмовив позивачу у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Лапаївської сільської ради надати земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Зазначене підтверджує відсутність підстав для висновку про право позивача на передачу їй у власність саме спірних земельних ділянок, а тому відсутні й підстави для висновку про порушення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прав позивача внаслідок одержання ними у власність спірних земельних ділянок.

Апеляційний суд зазначив, що безпідставними є доводи позивача про наявність відкритого виконавчого провадження щодо примусового виконання сільською радою рішення суду, оскільки це рішення суду стосується зобов'язання ради розглянути заяву позивача, а не вирішити питання про надання їй земельної ділянки за бажаним місцем розташування земельної ділянки та за рахунок спірних земельних ділянок, власниками яких є ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Аргументи учасників справи

23 березня 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, в якій просить: скасувати оскаржені рішення; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; судові витрати покласти на відповідачів.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач звернулася до Лапаївської сільської ради 14 березня 2014 року, тоді як відповідачі звернулися лише у квітні 2018 року. Заява ОСОБА_1 від 14 березня 2014 року так і залишилась без належного розгляду. Рішеннями адміністративного суду встановлено протиправність відмов Лапаївської сільської ради. ОСОБА_1 була позбавлена можливості належним чином реалізувати своє право па отримання земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації. ОСОБА_1 є особою, якій гарантовано першочергове право на отримання земельної ділянки у власність. Лапаївська сільська рада порушила принцип належного урядування, оскільки у позивача було наявне правомірне очікування щодо набуття у власність земельної ділянки.

Оскільки після скасування рішення Лапаївської сільської ради від 20 вересня 2018 року за відповідачами було вже зареєстровано право власності на ті ж земельні ділянки, на які претендувала позивач, то Лапаївська сільська рада з метою дотримання принципу належного урядування повинна була здійснити розгляд заяви з врахуванням інших вільних земельних ділянок, оскільки відповідач знав, що бажана земельна ділянка розділена на дві окремі та передана у власність іншим особам.

Тому Лапаївська сільська рада створила перешкоди у реалізації позивачу права на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

У червні 2021 року ОСОБА_2 подав заяву про долучення судової практики до матеріалів справи, в якій просив врахувати при ухваленні рішення постанову Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 450/2477/19.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2021 року: відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, залишено без розгляду; відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 квітня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а; від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19; від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що предметом спору в цій справі є земельна ділянка, площею 0,07 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 4623683700:01:001:0976, що розташована в с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області і належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3, та земельна ділянка, площею 0,07 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: undefined, що розташована в с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області і належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2

ОСОБА_2 29 березня 2006 року звертався до сільського голови Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області з заявою про надання земельної ділянки під будівництво будинку, ОСОБА_3 з такою заявою звернулася 24 січня 2007 року.

Із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_2 звернувся 20 квітня 2018 року, а ОСОБА_3-23 квітня 2018 року.

Рішенням Лапаївської сільської ради № 255 від 26 квітня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами по 0,07 га кожному, які в подальшому затверджені рішеннями Лапаївської сільської ради від 20 вересня 2018 року № 324 та № 325, та передано їм у власність вказані земельній ділянки.

ОСОБА_1 має правовий статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим управлінням праці та соціального захисту населення Пустомитівської районної державної адміністрації 29 серпня 2005 року.

На виконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 січня 2014 року у справі № 450/1787/13-а виконавчим комітетом Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення № 003 від 27 лютого 2014 року про зарахування ОСОБА_1 на облік для покращення житлових умов з 27 лютого 2014 року і включення до списку громадян, які користуються правом позачергового отримання житлових приміщень, як члена сім'ї померлого учасника ліквідації Чорнобильської катастрофи.

14 березня 2014 року позивач подала до Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області заяву про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою для передачі у власність земельної ділянки для індивідуального будівництва житлового будинку, відповідно до схеми розташування вільної земельної ділянки по АДРЕСА_1 на території населеного пункту с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області (позначену на доданих до заяви графічних матеріалах).

Рішенням Лапаївської сільської ради № 175 від 27 травня 2014 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Підставою для такої відмови Лапаївська сільська рада назвала відсутність містобудівної документації та розроблених і затверджених радою Генеральних планів та детальних планів сіл сільської ради.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у справі № 450/1560/14-а вказане рішення Лапаївської сільської ради № 175 від 27 травня 2014 року було скасовано та зобов'язано Лапаївську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку.

Рішенням Лапаївської сільської ради № 255 від 26 квітня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами по 0,07 га кожному для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які в подальшому затверджені рішеннями Лапаївської сільської ради від 20 вересня 2018 року № 324 та № 325 (по кожному з відповідачів), та передано їм у власність вказані земельній ділянки.

За наслідками повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 березня 2014 року (на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року), рішенням Лапаївської сільської ради № 399 від 20 вересня 2018 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, зокрема, з тієї підстави, що бажане місце не відповідає містобудівній документації, оскільки всі земельні ділянки по АДРЕСА_1 перебувають у власності інших громадян.

Рішення Лапаївської сільської ради № 399 від 20 вересня 2018 року позивач оскаржила в судовому порядку і рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року у справі № 1340/3671/18 це рішення визнано протиправним і скасовано. Зобов'язано Лапаївську сільську раду Пустомитівського району Львівської області у місячний строк з дня набранням рішенням законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області та вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року у справі № 372/3519/17 (провадження № 61-9176св19) зазначено, що:

"орган місцевого самоврядування за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України.

За змістом частини 9 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 9 статті 118 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Пред'являючи позов про визнання неправомірними та скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, відносно якої ОСОБА_1 також подавала заяву про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, позивачка посилалася, зокрема, на те, що Козинська селищна рада неналежним чином (недобросовісно) реалізувала надані їй повноваження в частині розпорядження землями комунальної власності, проігнорувавши подану 03 вересня 2014 року заяву позивачки та розглянувши подану 15 вересня 2014 року заяву ОСОБА_2.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 39,40,41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок про, що як недобросовісна може кваліфікуватися така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи; якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі; виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

У справі, що переглядається, суди, обмежившись посиланням на те, що наявність кількох претендентів на одну й ту саму земельну ділянку не перешкоджає виділенню такої земельної ділянки у власність одного з них, не мотивували відхилення доводів позивачки про порушення її прав, що полягають у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки за наявності аналогічної за змістом та раніше поданої заяви ОСОБА_1, яка уповноваженим органом не розглянута.

Суди не надали оцінку поведінці органу місцевого самоврядування, не встановили, чим викликаний тривалий розгляд заяви позивачки про надання їй у власність земельної ділянки: безпідставним зволіканням органу місцевого самоврядування або іншими чинниками, а також не перевірили доводи ОСОБА_1 про те, що відмова Козинської селищної ради в наданні їй дозволу на розробку проєкту землеустрою неодноразово визнавалася незаконною у судовому порядку".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 587/624/19 (провадження № 61-20464св19) вказано, що:

"Згідно з частиною 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених частиною 3 статті 22 ЗК України (частина 1 статті 117 ЗК України).

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК України.

частини 6 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно з частиною 8 статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому частиною 8 статті 118 ЗК України.

За положеннями цієї статті проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 9 статті 118 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною 13 статті 123 ЗК України визначено, що підставою відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Таким чином, у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.

Таку правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17.

У пунктах 38,39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок про те, що обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову в наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

У справі, яка переглядається, установлено, що позивач вжила всіх передбачених законом заходів, щоб отримати у власність спірну земельну ділянку, оскільки отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки, належним чином погодила цей проект землеустрою 01 червня 2018 року та мала очікувати прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області рішення про його затвердження, однак 06 червня 2018 року (через п'ять днів після погодження проекту) Головне управління Держгеокадастру у Сумській області передало земельну ділянку в комунальну власність сільської ради.

За викладених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що оскаржуваний наказ від 06 червня 2018 року в частині передачі в комунальну власність Нижньосироватської сільської ради спірної земельної ділянки, порушує права та законні інтереси позивача, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання його незаконним та скасування в цій частині".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 450/2477/19 (провадження № 61-17933св20) зазначено:

"Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"них перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Схожий висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18) та від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17 (провадження № 61-41390св18).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Встановивши, що позивачка не довела незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та сама не має права власності чи користування цією земельною ділянкою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також суди правильно виходили з того, що процедура отримання ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку відбулася згідно з вимогам закону.

Твердження заявника, що дії сільської ради спрямовані на вчинення перешкод у наданні ОСОБА_1 земельної ділянки, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд враховує і те, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробленню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розроблення такого проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

У разі протиправної бездіяльності відповідного органу у вигляді ненадання дозволу у належній формі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у встановлений строк, відповідно до абзацу третього частини 7 статті 118 ЗК України особа має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 420/5288/18.

Згідно із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у цій справі, після прийняття Лапаївською сільською радою рішення від 26 квітня 2018 року № 256 позивачка не скористалася правом замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та не подала проект на затвердження. Тобто, після відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачка не здійснила, передбачених ЗК України дій для отримання земельної ділянки у власність".

У справі, що переглядається, суди встановили:

після відмови в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачка не здійснила, передбачених ЗК України дій для отримання земельної ділянки у власність;

ухвалюючи рішення про затвердження проектів землеустрою що відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передачу її у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Лапаївська сільська рада Пустомитівського району діяла в межах наданих їй повноважень і підстав для визнання незаконними та скасування цих рішень немає;

позивач не довела незаконності набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на спірні земельну ділянку та сама не має права власності чи користування цією земельною ділянкою.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені ЗК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року у справі № 372/3519/17 (провадження № 61-9176св19) та від 21 квітня 2021 року у справі № 587/624/19 (провадження № 61-20464св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 450/2477/19 (провадження № 61-17933св20), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржені судові рішення без змін, а тому судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов