Історія справи

Постанова

Іменем України

09 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 235/1337/17

провадження № 61-29956св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське»,

представник відповідача - Козинець Юлія Сергіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2017 року, у складі судді Філь О. Є., та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2017 року, у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (далі - ТОВ «Краснолиманське») про припинення правовідносин, розірвання трудового договору, зобов'язання відповідача вчинити певні дії та внести відомості про звільнення в трудову книжку, стягнення заробітної плати, оплати за невикористані дні відпустки, винагороди до відпусток, вихідної допомоги з врахуванням компенсації.

Позовна заява мотивована тим, що з 04 серпня 2008 року ОСОБА_4 працював у ТОВ «Краснолиманське» спочатку на посаді гірноробочого очисного забою, а з 02 жовтня 2013 року - на посаді машиніста підземних установок.

З 05 вересня 2014 року відповідачем припинено діяльність із видобутку вугілля, внаслідок незаконного збройного захоплення адміністративної будівлі підприємства.

Факт настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) для ТОВ «Краснолиманське» підтверджується Сертифікатами (висновками) Торгово-промислової палати України від 04 листопада 2014 року та від 01 грудня 2014 року.

У відповідності до наказу директора ТОВ «Краснолиманське» від 03 жовтня 2014 року, позивач продовжував працювати у шахті для підтримки життєдіяльності підприємства до 24 листопада 2014 року.

У зв'язку з тим, що починаючи з вересня 2014 року відповідачем не здійснюється нарахування та виплата заробітної плати, ОСОБА_4 подав заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Позивач вказував, що у травні 2016 року слідчим Донецької обласної прокуратури йому було передано трудову книжку, в якій був відсутній запис про розірвання трудового договору з ТОВ «Краснолиманське».

Посилаючись на те, що впродовж 2016-2017 років були відсутні перешкоди для діяльності відповідача та здійснення ним дій щодо припинення трудових правовідносин з ОСОБА_4 та проведення з ним розрахунку, останній звернувся з відповідним позовом до суду.

У позові, з урахуванням заяви про зміну його предмета, просив припинити правовідносини, та на підставі статей 651, 652 ЦК України, розірвати трудовий договір між ним та відповідачем, зобов'язати відповідача звільнити його за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 24 листопада 2014 року в зв'язку з порушенням трудового договору, внести відомості про звільнення в його трудову книжку, стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за вересень, жовтень, листопад 2014 року, оплату за невикористані дні відпустки, винагороди до відпусток за 2012, 2013 та 2014 роки, вихідну допомогу з врахуванням компенсації в розмірі 169 000 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2017 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що відсутність доступу до трудових книжок працівників у ТОВ «Краснолиманське», внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), позбавляє відповідача можливості внесення відповідних записів до трудової книжки та її видачі працівникові, за умови прийняття сторонами трудового договору рішення про його розірвання з підстав, передбачених трудовим законодавством. Позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав шляхом припинення правовідносин між працівником та роботодавцем та розірвання трудового договору між позивачем та ТОВ «Краснолиманське» на підставі статей 651, 652 ЦК України. Такі правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами КЗпП України. Звільнення робітника з підстав, передбачених статтями 36, 38 КЗпП України передбачає подання останнім відповідної заяви, яка від позивача до адміністрації ТОВ «Краснолиманське» не надходила. Решта позовних вимог не підлягають задоволенню у зв'язку з їх недоведеністю.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року, до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про припинення правовідносин між працівником та роботодавцем, розірвання трудового договору, виконання дій щодо звільнення та внесення інформації про звільнення у трудову книжку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «Краснолиманське» на користь позивача заробітної плати за вересень, жовтень, листопад 2014 року, оплати за невикористані дні відпустки, винагороди до відпусток за 2012, 2013 та 2014 роки, вихідну допомогу в сумі 169 000 грн, ОСОБА_4 не оскаржується, а тому не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга позивача мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги подані ним докази на підтвердження того, що він виконував свої трудові обов'язки у відповідності до трудового договору з ТОВ «Краснолиманське» у період з вересня по 24 листопада

2014 року та за цей період не отримував заробітну плату.

Посилаючись на неврегульованість трудовим законодавством відносин між працівником і роботодавцем під час форс-мажорних обставин, позивач обґрунтовує поширення на вказані правовідносини дії положень ЦК України, застосування яких дає підстави для задоволення його позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Краснолиманське» вказує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідач зазначає, що оскільки перелік підстав для припинення трудового договору закріплено у статті 36 КЗпП України, застосування до спірних правовідносин загальних положень ЦК України про договір є незаконним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника визначено однією з підстав припинення трудового договору (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Так, відповідно до приписів статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Виходячи з наведеного, діям роботодавця, направленим на розірвання трудового договору з працівником, передує подання останнім відповідної письмової заяви.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно виходив із відсутності належних та допустимих доказів отримання уповноваженою особою відповідача заяви ОСОБА_4 про розірвання трудового договору. Наявний у матеріалах справи конверт з відміткою про неможливість його вручення адресату «за закінченням терміну зберігання» не вказує на виникнення у відповідача обов'язку розірвати трудовий договір з позивачем.

З аналізу положень частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, на момент винесення оскаржуваних судових рішень), частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України вбачається, що розглядаючи справу та вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення чи відмови в задоволенні позовних вимог, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду з позовом.

За таких обставин, виходячи з недоведеності позивачем факту порушення його права відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав щодо зобов'язання відповідача звільнити позивача шляхом видачі наказу про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Інші позовні вимоги є похідними від позовних вимог щодо звільнення позивача, що вказує на відсутність підстав для їх задоволення.

Аргументи касаційної скарги стосовно поширення на спірні правовідносини дії положень ЦК України щодо розірвання цивільно-правового договору, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В.В. Пророк

І.М. Фаловська