Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.02.2022 року у справі №213/718/20
Ухвала КЦС ВП від 07.04.2021 року у справі №213/718/20

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 213/718/20

провадження № 61-4077св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, надалі уточненим, до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «ІнГЗК», підприємство) про стягнення одноразової допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На обґрунтування позову посилався на те, що він з 20 серпня 1981 року до 07 вересня 2010 року, тобто більш як 29 років працював у ПАТ «ІнГЗК» та звільнився з роботи за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. Згодом він дізнався, що при звільненні підприємство зобов`язано було виплатити йому одноразову допомогу при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат як особі, що пропрацювала на одному підприємстві понад 20 років, що передбачено Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки (далі - Галузева угода). Однак до цього часу підприємство йому не виплатило одноразову допомогу при звільненні.

З урахуванням наведеного просив стягнути з ПАТ «ІнГЗК» на його користь недоплачену одноразову допомогу при виході на пенсію у розмірі 11 494,32 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 вересня 2010 року до 20 серпня 2020 року у розмірі 488 802,60 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ІнГЗК» на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні у розмірі 11 494,32 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 988,64 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням мав більше 20 років стажу роботи на підприємстві, тому відповідач, відповідно до пункту 6.1 Галузевої угоди, зобов`язаний був виплатити йому вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 11 493,32 грн. Оскільки позивачу не були виплачені всі належні йому суми у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку передбачені статтею 117 КЗпП України. Виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанцій дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування до 22 988,64 грн, який дорівнює подвійному розміру належних йому при звільненні виплат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2020 року в частині розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, стягнутого з ПАТ «ІнГЗК» на користь ОСОБА_1 , змінено, збільшено цей розмір з 22 988,64 грн до 200 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, буде визначення розміру відповідальності підприємства за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 200 000,00 грн. Зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, з урахуванням тривалого часу роботи на підприємстві відповідача - протягом 29 років, порушення права працівника щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення протягом тривалого часу з вини відповідача, та відсутність вини позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2021 року ПАТ «ІнГЗБ» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що до суду з позовом про стягнення належних при звільненні виплат позивач звернувся зі спливом майже 10 років. З чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення його права на отримання коштів і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, позивач не обґрунтовував, а посилався лише на умови Колективного договору та Галузевої угоди, що свідчить про його обізнаність з передбаченими ними виплатами. Розмір майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не зазначив. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначена апеляційним судом, є майже в 36 разів більшою ніж сума невиплаченої позивачу вихідної допомоги, що є неспівмірним та несправедливим.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині визначення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц; Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15-ц, від 16 листопада 2020 року у справі № 264/4076/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 607/12175/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 рокувідкрито касаційне провадження у малозначній справі за касаційною скаргою ПАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, а саме з огляду на те, що справа має виняткове значення для заявника, оскільки у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій перебувають 9 аналогічних справ про стягнення вихідної (одноразової) допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому вирішення зазначених справ має велике значення для заявника, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання відповідачем певних обов`язків, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повністю не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював з 20 серпня 1981 року до 26 травня 1982 року на посаді помічника машиніста екскаватора, з 26 травня 1982 року до 18 лютого 1991 року - машиністом екскаватора, з 17 березня 1992 року до 09 лютого 1993 року - машиністом екскаватора, з 21 червня 1993 року до 07 вересня 2010 року - машиністом екскаватора у Відкритому акціонерному товаристві «ІнГЗК», правонаступником якого є ПАТ «ІнГЗК».

07 вересня 2010 року позивач звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а. с. 8-11).

На момент звільнення стаж роботи позивача на підприємстві складав 29 років 18 днів.

Станом на день звільнення позивача (07 вересня 2010 року) з підприємства, ПАТ «ІнГЗК» не провів виплату позивачу одноразової допомоги при виході на пенсію.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві більше 20 років, тому відповідно до положень Галузевої угоди відповідач зобов`язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу при виході на пенсію у розмір трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 11 494,32 грн.

Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Проте Верховний Суд не може погодитися з розміром стягнутого апеляційним судом з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Апеляційний суд встановив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати у вигляді одноразової вихідної допомоги при виході на пенсію становить 11 494,32 грн. Позивач звільнився 07 вересня 2010 року, до суду про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся лише у лютому 2020 року, тобто зі спливом 9 років. Тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача обґрунтовується порушенням відповідачем умов Колективного договору та Галузевої угоди, що свідчить про відсутність вини позивача в несвоєчасному отриманні ним виплат, які мали бути виплачені при виході на пенсію.

Наведені обставини не оспорені відповідачем у касаційній скарзі.

Уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час такої затримки у розмірі 488 802,60 грн.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційний суд урахував очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, у зв`язку з чим дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 200 000,00 грн.

Апеляційний суд вважав, що зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, з урахуванням тривалого часу роботи на підприємстві відповідача протягом 29 років, порушення права працівника щодо виплати при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення протягом тривалого часу з вини відповідача, та відсутність вини позивача.

Проте розмір стягнутого апеляційним судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 200 000,00 грн, що більш ніж у 17 разів перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги (11 494,32 грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця, зважаючи також на те, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням трудового спору.

Тому у цій справі апеляційний суд мав достатні підстави для значного зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати матеріальної допомоги працівнику, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, вказаними Великою Палатою Верховного Суду, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів у сумі 50 000,00 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 213/719/20 (провадження № 61-1683св21), від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20 (провадження № 61-3026св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з підприємства на користь ОСОБА_1 , шляхом його зменшення з 200 000,00 грн до 50 000 грн.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц зазначила, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.

Ураховуючи наведене, позивач не звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ПАТ «ІнГЗК», не погоджуючись із збільшеним судом апеляційної інстанції розміром стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22 988, 64 грн до 200 000,00 грн, подало касаційну скаргу, за подання якої сплатило судовий збір у розмірі 10 005,94 грн із необхідних 3 540,22 грн.

Відсоток задоволення касаційної скарги становить 84,74 %.

Тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 999,99 грн (3 540,22 грн х 84,74 / 100 %)

Керуючись статтями 400 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Зменшити розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 200 000,00 грн до 50 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2 999,99 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко