Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №821/1083/17 Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №821/10...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



УХВАЛА

08 листопада 2018 року

Київ

справа №821/1083/17

провадження №К/9901/2627/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/1083/17

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скороченні штатів, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року (судді Бойко А.В., Димерлій О.О., Єщенко О.В.),

встановив:

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - Управління ДПС), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 01 серпня 2017 року, просила

стягнути з відповідача 20449,52 грн. відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скороченні штатів;

зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

2. Позов обґрунтований тим, що відповідно до постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі № 821/2148/16 (залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року) з Управління ДПС на користь ОСОБА_1 стягнено: 15010,27 грн. - недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні у зв'язку зі скороченням штатів; 14068,14 грн. - відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги за період з 01 листопада 2016 року (наступний день після звільнення) до 30 січня 2017 року (дата прийняття постанови суду у справі у справі № 821/2148/16).

3. У зв'язку з тим, що відповідач тривалий час не виплачував позивачці визначеної у згаданому судовому рішенні одноразової грошової допомоги та відшкодування, у квітні 2017 року вона знову звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача суми відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги (визначеної судовим рішенням у справі № 821/2148/16) за період з 31 січня 2017 року.

4. Постановою від 05 липня 2017 року у справі № 821/569/17 Одеський апеляційний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнув з Управління ДПС на її користь 33182,24 грн. відшкодування за час затримки виплати у належному розмірі одноразової грошової допомоги при скороченні штатів за період з 31 січня 2017 року по 23 травня 2017 року.

5. Незважаючи на вказані судові рішення відповідач так і не виплатив позивачці в повному обсязі належної їй суми одноразової грошової допомоги (право на отримання якої встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили (у справі № 821/2148/16). Тож з посиланням на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), враховуючи, що відшкодування за час затримки виплати цих коштів за період з 1 листопада 2016 року по 23 травня 2017 року було предметом розгляду в іншій (попередній) справі ( № 821/569/17), за наслідками розгляду якої суд стягнув з відповідача відшкодування за вказаний період, у цьому позові позивач просить стягнути відшкодування за затримку у виплаті недоотриманої суми одноразової грошової допомоги уже за наступний період - з 24 травня 2017 року.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.

6. З 14 серпня 1995 року до 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Наказом керівника Управління ДПС №47 о/с від 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", звільнили зі служби за Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

7. При звільненні відповідач виплатив позивачці одноразову грошову допомогу у розмірі 54267,89 грн. Втім, ОСОБА_1 вважає, що зазначена сума є значно меншою, аніж та, що їй належить, у зв'язку з чим звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення недотриманої грошової допомоги при звільненні у розмірі 26032,54 грн., а також про відшкодування за затримку виплати вказаної суми відповідно до статті 117 КЗпП за період з 01 листопада 2016 року по 30 січня 2017 року.

8. Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 30 січня 2017 року в адміністративній справі № 821/2148/16 (яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року) частково задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої грошової допомоги при звільненні у зв'язку зі скороченням штатів у розмірі 15010,27 грн., а також відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги в сумі 14068,14 грн. за період з 01 листопада 2016 року по 30 січня 2017 року.

9. У справі № 821/569/17 Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 05 липня 2017 року стягнув з Управління ДПС на користь ОСОБА_1 відшкодування середньомісячного заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги (визначеної судовим рішенням у справі № 821/2148/16) за період з 31 січня 2017 року по 23 травня 2017 року у розмірі 33182,24 грн.

10. Відповідно до платіжних доручень від 27 липня 2017 року № 89,90,91 позивачці перерахували грошову допомогу (за рішенням суду у справі № 821/2148/16 від 30 січня 2017 року) без ПДВ в сумі 14785,12 грн., сплатили військовий збір в сумі 225,15 грн. та податок з доходів фізичних осіб в сумі 2701,85 грн.

11. Між тим, позаяк відповідач не виплачував позивачці недоотриману грошову допомогу та грошове відшкодування (відповідно до постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року в адміністративній справі № 821/2148/16), ОСОБА_1 повторно звернулася до суду і з посиланням на положення статті 117 КЗпП просила стягнути з відповідача відшкодування за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скороченні штатів за період з 24 травня 2017 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.

12. Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 08 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

13. При прийнятті рішення цей суд керувався тим, що після ухвалення судом рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та звернення його до виконання відносини щодо виплати присудженої судом суми регулюються Законом України "Про виконавче провадження" і положення статті 117 КЗпП до таких правовідносин застосовуватися вже не можуть.

14. При прийнятті такого рішення суд першої інстанції врахував висновок Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (рішення від 08 квітня 2010 року; заява № 377/02), у якому за подібної до описаної вище правової ситуації Європейський суд з прав людини (далі - Суд) висловив судження про те, що частина 1 та частина 2 статті 117 КЗпП стосуються різних (відмінних між собою) правовідносин, що виникають у зв'язку зі звільненням працівника і виконанням роботодавцем свого обов'язку щодо розрахунку при звільненні. Зокрема, звернув увагу на те, що після того, як суму заборгованості із заробітної плати звільненого працівника встановив суд (відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП), правила щодо стягнення компенсації за кожен день затримки до дати фактичного розрахунку відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП, не застосовуються до правовідносин, пов'язаних з виконанням судового рішення.

15. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 жовтня 2017 року скасував постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року і прийняв нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з Управління ДПС на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скороченні штатів у розмірі 17362,80 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

16. При прийнятті такого рішення суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якої непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

17. З урахуванням наведеного, апеляційний суд зазначив, що виплативши ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у нижчому розмірі, аніж це передбачено чинним законодавством, відповідач порушив її конституційні права на оплату праці у розмірах, передбачених законодавчими актами, у зв'язку з чим зобов'язаний разом із виплатою недоплаченої суми одноразової грошової допомоги відшкодувати працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

18. Апеляційний суд встановив, що грошову допомогу за рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі № 821/2148/16 Управлінням ДПС фактично здійснило 27 липня 2017 року, відповідно позивач, з урахуванням судових рішень у справах № 821/2148/16 та № 821/569/17, має право на середньомісячний заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скороченні штатів за період з 24 травня 2017 року до 27 липня 2017 року.

IV. Касаційне оскарження

19. У касаційній скарзі Управління ДПС, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його постанову і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

20. В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що передбачений статтею 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП. Визначальним у такій ситуації, як зазначив відповідач, є те, що невиплата належних працівникові сум мала б відбутися з вини роботодавця. Водночас, з посиланням на положення частини 2 статті 117 КЗпП, відповідач наголосив, що після того, як суд постановив рішення про стягнення невиплаченої грошової допомоги і відшкодування за затримку її виплати, уже немає підстав для застосування статті 117 КЗпП щоразу, коли роботодавець несвоєчасно сплачує кошти за рішенням суду, яке набрало законної сили. Відповідач зазначив, що такий підхід до розуміння (тлумачення) статті 117 КЗпП відповідає тому, що його висловив Суд справі "Меньшакова проти України" і який врахував суд першої інстанції під час розгляду цієї справи. Натомість трактування статей 116, 117 КЗпП судом апеляційної інстанції у вимірі спірних правовідносин, на думку відповідача, є помилковим, у зв'язку з чим його рішення не відповідає критерію законності.

21. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу зазначила, що оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим, відповідно підстав для його скасування немає.

Вважає, що позаяк відповідач не виплачував належних їй сум, апеляційний суд правомірно стягнув з відповідача відшкодування за таку затримку.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

22. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

24. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

25. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в частини 1 статті 117 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

26. Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

27. Відповідно до частини 1 , 2 статті 244-1 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених частини 1 , 2 статті 244-1 КАС , є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

28. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

29. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

30. За правилами частини 2 статті 6 КАС (у чинній редакції) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

V. Позиція Верховного Суду

31. За встановлених в цій справі обставин справи різне тлумачення і застосування судами положень статті 117 КЗпП до спірних правовідносин зумовлено неоднаковою правозастосовною практикою Верховного Суду України і практикою Суду щодо трактування положень вказаної статті та їхніх підходів до застосування її положень за схожих правових ситуацій.

32. У цьому зв'язку і виникла необхідність звернутися до Великої Палати Верховного Суду з пропозицією відступити від правового висновку Верховного Суду України, висловленому в постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, позаяк він суттєво відрізняється від підходу до тлумачення і застосування частини 2 статті 117 КЗпП, який висловив Суд у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02; рішення від 08 квітня 2010 року).

33. У вказаній справі Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у лише зв'язку з тривалістю судових проваджень у справі заявниці. Щодо її доводів про порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, а також права на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу (у зв'язку з відмовою національних судів розглянути по суті її позов до її колишніх роботодавців щодо компенсації), то в цій частині Суд констатував відсутність стверджуваних порушень.

34. В аспекті спірних правовідносин в цій справі, справа "Меньшакова проти України" становить інтерес з огляду на міркування Суду при вирішення питання про те, чи було порушено право заявниці на доступ до суду (стаття 6 Конвенції) з огляду на застосовані судами в тій справі процесуальні обмеження звернення до суду поза встановленими строками.

35. Колегія суддів звертає увагу, що зверненню заявниці до Суду передувало вирішення спору з її колишніми роботодавцями щодо виплати заборгованості із заробітної плати і компенсації за її несплату на підставі статей 116, 117 КЗпП, зокрема, за період після постановлення судового рішення (національним судом), яким було присуджено таку виплату.

36. З цього приводу Суд, зокрема, зазначив, що "позовні вимоги заявниці до її колишніх роботодавців щодо компенсації ґрунтувались на тому, що стаття 117 Кодексу законів про працю надавала їй право отримати компенсацію за несвоєчасну виплату заборгованості по заробітній платі до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, яким присуджувалась така виплата заборгованості.

37. Незважаючи на відмінності в результатах проваджень проти СМЗ та СМСК виявляється, що доводи заявниці не було прийнято судами. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат (див., зокрема, пункт 15 вище). З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права" (пункти 55,56 підрозділу "В. Суть" розділу І рішення від 08 квітня 2010 року ("Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції").

38. "У зв'язку з вищенаведеним, Суд зазначає, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим, Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (частина перша статті 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті
117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом" (пункт 57 підрозділу "В. Суть" розділу І рішення від 08 квітня 2010 року ("Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції").

39. Наведений у вказаному рішенні підхід Суду до трактування положень статті 117 КЗпП в контексті того спору, дає підстави вважати, що положення частини 1 і частини 2 статті 117 КЗпП стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

40. Так, частина 1 статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

41. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні.

У цьому випадку працівник, за змістом частини 2 статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

42. Водночас за частиною 2 статті 117 КЗпП, на що звернув увагу Суд у згаданій справі, виплата цього відшкодування не залежить від дати фактичного розрахунку, як це передбачено частиною 1 статті 117 КЗпП, і положення цієї статті 117 КЗпП (загалом) не містять положень, як б давали підстави вважати, що вони є застосовними також і до правовідносин, які виникають після того, як суд постановив рішення щодо виплати як заборгованості із заробітної плати, так і відшкодування на затримку її виплати (зокрема, у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили).

43. Наведене Судом праворозуміння дає також підстави вважати, що положення частини 1 статті 117 КЗпП щодо дати фактичного розрахунку як події, з якою, зокрема, пов'язується обов'язок роботодавця відшкодувати звільненому працівникові компенсацію у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (цією датою окреслюється період, за який підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні) не можуть застосовуватися до ситуації, коли спір щодо заробітної плати, яка підлягає виплаті при звільненні, вирішується в судовому порядку.

44. Спір, що є предметом розгляду в цій справі, виник власне у зв'язку з тим, що відповідач, після того як постановою суду, яка набрала законної сили, його зобов'язано виплати позивачці встановлену суму недоотриманої грошової допомоги і відшкодування, тривалий час не виплачував цих коштів (з огляду на відсутність коштів у бюджеті).

45. Позивач (у цій справі) двічі зверталася до суду з позовом, вимагаючи стягнути з відповідача відшкодування/компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, змінюючи лише період, за який слід стягнути ці кошти (справи № 821/569/17; № 821/1083/17).

46. Вдруге з такими вимогами позивач звернулася з цим позовом (справа № 821/1083/17) і на відміну від попереднього позову (у справі № 821/569/17, в якій вимоги щодо стягнення відшкодування за затримку виплати заборгованості із виплати одноразової грошової допомоги (встановленої постановою суду у справі № 821/2148/16) охоплювали період з 31 січня 2017 року по 23 травня 2017 року), у цьому позивач просила стягнути відшкодування вже за наступний період, з 24 травня 2017 року. Позаяк в цій справі з'ясовано, що заборгованість із виплати заборгованості, встановленої постановою суду у справі № 821/2148/16, відповідач сплатив 27 липня 2017 року, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, стягнув на користь позивачки відшкодування, про яке вона просила в позові, лише обмеживши його періодом до 27 липня 2017 року.

47. При прийнятті такого рішення суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15, суть якого у такому: "Відповідно до приписів частини 1 статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в частини 1 статті 117 КЗпП , за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

48. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум".

49. На думку колегії суддів, зазначений висновок Верховного Суду України не узгоджується з підходами (поглядами) Суду до застосування положень статті 117 КЗпП у справі "Меньшакова проти України", фактичні обставини якої за суттю є подібними до обставин цієї справи. З урахуванням зазначеного, а також виходячи з того, що, на думку колегії суддів, висловлений у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року висновок щодо можливості застосування положень частини 1 статті 117 КЗпП до правовідносин, які виникають у зв'язку з виконанням судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати при звільненні працівника та пов'язаного з цим відшкодування, не відповідає закладеній у статті 117 КЗпП меті і суті правового регулювання відносин, що виникають/можуть виникати у зв'язку з розрахунком при звільненні працівника, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відступити від згаданого правового висновку Верховного Суду України, висловленому у поставної від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15. В аспекті спірних правовідносин цієї справи колегія суддів вважає, що слушним був би висновок, що з прийняттям судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсацію у роботодавця (колишнього) виникає обов'язок виконати це судове рішення і на правовідносини, які виникають у зв'язку з таким виконанням положення трудового законодавства (зокрема статей 116, 117 КЗпП) не поширюються.

50. Правилами підпункту 8 пункту першого розділу VII (перехідні положення) КАС передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

51. З урахуванням зазначеного колегія суддів дійшла висновку про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про можливість відступити від правового висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, з огляду на наведену практику Європейського суду з прав людини.

Керуючись підпунктом 8 пункту 1 розділу VII Перехідні положення, статтями 248, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №821/1083/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при скороченні штатів.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст