Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.01.2024 року у справі №759/19973/20
Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №759/19973/20
Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №759/19973/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року

м. Київ

справа № 759/19973/20

провадження № 61-12483ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року у складі судді Кириленко Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду з позовом до Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, в якому просив суд скасувати наказ про звільнення від 30 червня 2020 року, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначав, що працював у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука з 2008 року. Між ним та відповідачем був укладений контракт строком дії до 30 червня 2020 року. З 2017 року по вересень 2020 року він сумлінно виконував свої трудові обов`язки за договором, але наприкінці вересня 2020 року йому було повідомлено, що трудові відносини з ним не продовжено і що існує наказ про звільнення у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Вважав наказ про звільнення незаконним, оскільки трудові відносини між ним і відповідачем продовжували тривати. Оскільки у період із 30 червня 2020 року по 19 жовтня 2020 року (дата отримання рішення про звільнення) відповідач не припинив трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а тому зазначення даної норми закону у якості правової підстави звільнення вважає необґрунтованим.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 06 грудня 2021 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення районного суду мотивоване тим, що між сторонами був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого закінчився 30 червня 2020 року, тому звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведено з дотриманням трудового законодавства.

Київський апеляційний суд постановою від 19 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що закінчення строкового трудового договору припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін, друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору від 30 червня 2020 року. ОСОБА_1 після 30 червня 2020 року не працював, на нього не складалось педагогічне навантаження, не табелювався робочий час та не нараховувалась заробітна плата, повний розрахунок був проведений в червні 2020 року, а тому твердження заявника про те, що трудові відносини між ним та відповідачем фактично тривали не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належну правову оцінку наданим позивачем доказам, не дослідили їх повно та всебічно.

Зазначає, що домовленості між власником та працівником щодо умов припинення трудового договору не досягнуто.

Вважає, що відповідач нав`язав ОСОБА_1 строковий трудовий договір, не надавши жодних гарантій забезпечення права на працю. До укладення строкового трудового договору позивач працював у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на безконтрактних умовах. Трудовий договір, який може бути припинений за строками, значно погіршує правове становище позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Святошинського районного суду м. Києва.

Справа № 759/19973/20 надійшла до Верховного Суду 26 вересня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 24 вересня 2008 року працював у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва.

30 червня 2017 року між ОСОБА_1 та Київським державним інститутом декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука було укладено контракт № 37, відповідно до якого позивач був призначений на посаду доцента кафедри рисунка строком з 01 липня 2017 року до 30 червня 2020 року.

Даний контракт був укладений на підставі заяви ОСОБА_1 від 12 червня 2017 року.

Наказом Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 30 червня 2020 року № 47-К позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Згідно з довідкою Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від 17 серпня 2021 року № 267 та табелів обліку робочого часу кафедри рисунка, після закінчення дії контракту, ОСОБА_1 в академії не працював, на нього не складалось педагогічне навантаження та не нараховувалась заробітна плата.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною першою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому (зокрема) строк його дії можуть встановлюватися угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17 зазначено, що «відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством. Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Відповідно до статті 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудовий договір між сторонами був укладений на підставі заяви ОСОБА_1 від 12 червня 2017 року. Протягом дії трудового договору ОСОБА_1 не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, не просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, та не ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження ним умов цього договору, зокрема, щодо його строковості.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 703/2695/19 (провадження № 61-14979св20) вказано, що «відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Верховний Суд зазначає, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим».

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) зроблено висновок, що «підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України».

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 686/4970/21 (провадження № 61-13079св21) зазначено, що: «у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) міститься висновок про те, що «звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40 41 КЗпП України». Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади було проведено відповідно до норм трудового законодавства.

Також суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що укладений між сторонами трудовий договір носить строковий характер, звільнення позивача відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону.

Викладене узгоджується із правовим висновком викладеним, зокрема у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 344/3295/21 (провадження № 61-3763св22).

Доводи касаційної скарги про те, що до моменту укладення договору ОСОБА_1 працював у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на безконтрактних умовах, а тому трудовий договір не може бути припинений у зв`язку із закінчення строку, зводяться до власного тлумачення позивачем норм трудового законодавства та є неспроможними.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що ОСОБА_1 протягом дії трудового договору не оскаржував його умови з підстав порушення трудових прав, не просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, не ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження ним умов цього договору, зокрема щодо його строковості.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

У справі, що переглядається, суди зробили правильний висновок, що підписання ОСОБА_1 30 червня 2017 року контракту вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і в межах строку, що визначені у контракті, а також на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

На думку судової колегії ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров