Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2020 року у справі №627/919/19

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 627/919/19

провадження № 61-9743св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права приватної власності на 1/2 частину будинку з господарськими будівлями.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 з 27 травня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 12), який розірвано 16 січня 2019 року.

Проте однією сім'єю без реєстрації шлюбу вони проживали з 1989 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають доньку, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.13).

29 липня 1994 року рішенням виконавчого комітету Краснокутської селищної ради ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 1 500 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, для індивідуального будівництва житлового будинку.

20 травня 1996 року відповідач отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок за вищевказаною адресою (а. с. 17-20).

З 27 вересня 1996 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 зареєстровані у АДРЕСА_1.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати право приватної власності на 1/2 частини будинку з господарськими будівлями у АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 08 січня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок збудований за спільні кошти та спільною працею сторін. Будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність прав на спірний будинок у позивача, як на майно, що набуте спільною працею, відповідачем не надано. При розгляді справи встановлено факт будівництва житлового будинку внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, що є підставою для визнання за позивачем права власності на половину майна. Позивачем доведено факт внесення власних коштів у будівництво спірного будинку та доведено, що спірний будинок був набутий внаслідок спільної праці з відповідачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 08 січня 2020 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли до набрання чинності Сімейним кодексом України до 01 січня 2004 року, позивачем не надано належних і допустимих доказів про участь у набутті спірного майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу в цей період без визначення ступеня участі працею й коштами в будівництві спірного житлового будинку, не можуть бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року, справа № 6-135цс13.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 10 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що спірний житловий будинок збудований за спільні кошти та спільною працею сторін. Будівництво житлового будинку внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету є підставою для визнання за позивачем права власності на половину майна. Позивач вносила власні кошти у будівництво спірного будинку, що підтверджували свідки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 27 травня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 12), який розірвано 16 січня 2019 року.

Проте однією сім'єю без реєстрації шлюбу вони проживали з 1989 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.13).

29 липня 1994 року рішенням виконавчого комітету Краснокутської селищної ради ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 1 500 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, для індивідуального будівництва житлового будинку.

20 травня 1996 року відповідач отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок за вищевказаною адресою (а. с.17-20).

Із 27 вересня 1996 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 зареєстровані у АДРЕСА_1.

Із 15 лютого 1993 року по 29 грудня 2014 року ОСОБА_1 працювала в Краснокутській районній лікарні (а. с. 28-29).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1, посилалася на те, що наявні підстави для визнання житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її та відповідача, оскільки в період спільного будівництва будинку вона працювала і кошти вкладала в будівництво будинку, що підтверджується випискою із трудової книжки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно з частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України Сімейного кодексу України набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22,28,29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із частиною 1 статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону "Про власність", стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини 1 статті 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим.

Указаний висновок узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

Із 1989 року сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Із 1993 року проживали у АДРЕСА_2.

Із березня 1996 року позивач разом з відповідачем були зареєстровані та проживали в будинку, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1, що не заперечувалося сторонами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_4.

Із 27 травня 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, набували спільну сумісну власність і мали взаємні права (а. с. 12).

Відповідно до копії трудової книжки позивача НОМЕР_1, містяться відомості про роботу позивача в Краснокутській районній лікарні за період з 15 лютого 1993 року по 29 грудня 2014 року, що свідчить про отримання позивачем постійного доходу у вказаний період.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилалася на те, що спірний будинок побудований внаслідок їхньої спільної праці з відповідачем, тому житловий будинок підлягає поділу між ними.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Апеляційний суд, пославшись на відсутність доказів, які б свідчили про відсутність прав на спірний будинок у позивача, як на майно, що набуте спільною працею на вищевикладені обставини, уваги не звернув та оцінки їм не надав.

Разом з тим, вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем надані докази, якими підтверджується, що житловий будинок збудований за спільні кошти та спільною працею сторін. Будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність прав на спірний будинок у позивача, як на майно, що набуте спільною працею, відповідачем не надано.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права та із дотриманням норм процесуального права, тому це рішення необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасувати.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 08 січня 2020 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк