Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №646/7029/17

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 646/7029/17

провадження № 61-37745св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Фідобанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 31 липня 2015 року між ним та публічним акціонерним товариством "Фідобанк" (далі -

ПАТ "Фідобанк") укладено договір банківського рахунку. 17 травня

2016 року на відкритий у банку рахунок ним внесено грошові кошти у розмірі

150 000,00 грн.

18 травня 2016 року згідно з випискою за рахунками, ним виявлено, що грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн відсутні на рахунках у зв'язку

з протиправними діями банку.

20 травня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Фідобанк", призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Фідобанк" Коваленку Олександру Володимировичу (далі - уповноважена особа Фонду).

Вказував, що він звертався до уповноваженої особи Фонду та до самого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами з метою захисту своїх прав. У телефонному режимі уповноважена особа Фонду повідомив його про те, що кошти за вказаним рахунком відшкодуванню не підлягають, оскільки, договір поточного рахунку є нікчемним за приписами статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У зв'язку з вищевикладеним, вважав дії уповноваженої особи такими, що не відповідають чинному законодавству.

Позивач просив суд зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб додатково включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Фідобанк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку фізичної особи від 31 липня 2015 року № 26203000623625, якому необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах гарантованої суми вкладу 150 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 грудня

2017 року, ухваленим у складі судді Сороки О. П,. позовні вимоги

ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції виходив з того, що за вимогами статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

від 09 серпня 2012 року № 14, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Позивач не пред'являє позовних вимог до уповноваженої особи Фонду про його включення до переліку осіб, які мають право на виплату відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а лише посилається на його бездіяльність, тому вимоги, пред'явлені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, задоволенню не підлягають. При цьому суд першої інстанції вказав, що позивач не позбавлений права пред'явити вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо зобов'язання здійснити таку виплату після того, як він буде включений уповноваженою особою до переліку осіб, які мають право на таку виплату.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року скасовано.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фідобанк", про зобов'язання вчинити певні дії закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції послався на положення статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та на положення статті 19 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції), при цьому вказав, що звернення позивача до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з указаними вимогами не є підставою для розгляду спору в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом прав, порушених суб'єктом владних повноважень, що виникли із адміністративних відносин, то такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він самостійно звертався до суду адміністративної юрисдикції з даним позовом (справа № 820/4321/16), ухвалою якого від 27 вересня 2016 року відмовлено

у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, та роз'яснено позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутися до відповідного господарського суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Заявник, пославшись на ту обставину, що судом господарської юрисдикції йому було відмовлено

у відкритті провадження за аналогічним позовом, вказує, що судовою системою порушено вимоги частини 2 статті 124 Конституції України.

Заявник стверджує, що відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб покладається завдання забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який несе відповідальність за наслідками дій чи бездіяльності уповноваженої особи.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року у складі судді

Олійник А. С. відкрито касаційне провадження на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року, витребувано матеріали справи № 646/7029/17 із Червонозаводського районного суду Харківської області.

У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У вересні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Лідовцю Р. А.,

Луспенику Д. Д., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 31 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Фідобанк" укладено договір банківського рахунку, згідно з умовами якого банк відкриває банківський (поточний) рахунок № НОМЕР_1 у валюті - гривня на ім'я ОСОБА_1 на умовах, погоджених з ПАТ "Фідобанк".

17 травня 2016 року ОСОБА_1 на вказаний рахунок були переведені грошові кошти у розмірі 150 000 грн.

18 травня 2016 року вказані грошові кошти переведено на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Полі-Імпекс".

20 травня 2016 року, на підставі рішення Національного банку України

від 20 травня 2016 року № 8 "Про віднесення ПАТ "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Фідобанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 20 травня до 19 червня 2016 року, яку було продовжено до 19 липня 2016 року. 19 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Фідобанк" з 20 липня 2016 року по 19 липня

2018 року, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Фідобанк" Коваленку О. В.

24 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до уповноваженої особи Фонду із претензією, де зазначив про необхідність повернення його грошових коштів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2019 року у справі № 815/1214/18 (провадження № 11-382апп19) дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку рахунків та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" граничного розміру відшкодування за вкладами.

Виходячи з подібності правовідносин у справі, що розглядається, спір пов'язаний із зобов'язанням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додатково включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Фідобанк", вимоги є публічно-правовими, тому підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Разом з тим встановлено, що позивач уже звертався до Харківського окружного адміністративного суду (справа № 820/4321/16)

з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Однак ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження

у справі, оскільки суд дійшов висновку, що спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюються на юрисдикцію адміністративних судів, тому для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутися до відповідного господарського суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

Зазначена норма гарантує "право на суд", одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the
United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27,28,38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13,14,23,25,26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними

й адміністративними судами (§ 116,119,122-125); рішення від 21 грудня

2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13,18-24))

Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцію права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів з врахуванням правових позицій, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 243/5078/17 (провадження № 14-393цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 12 грудня

2018 року у справі № 761/12676/17 (провадження № 14-516цс18),

від 27 лютого 2019 року у справі № 442/7753,16-ц (провадження № 14-35цс19), вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд скарги по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному адміністративному судочинстві виникли у зв'язку з процесуальною діяльністю суду.

Верховний Суд вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію дійшов висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тому доводи касаційної скарги стосовно встановлення фактичних обставин справи, які не були досліджені судом апеляційної інстанції, рішення якого оскаржує позивач, не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини 1 статті 409 ЦПК України).

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 411 ЦПК України).

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а саме: скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року, а справу передати для продовження розгляду до Харківського апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2018 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до Харківського апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк