Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.04.2019 року у справі №369/5064/17

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 369/5064/17

провадження № 61-6964св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Корякова Надія Олексіївна, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада

2018 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Матвієнко Ю. О., Сліпченка О. І.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області

Корякова Н. О., ОСОБА_5, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 11 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського району Київської області Коряковою Н. О., який зареєстрований у реєстрі за № 1300; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 11 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського району Київської області Коряковою Н.

О., який зареєстрований у реєстрі за № 1304, та повернути сторони в попередній стан; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3

на квартиру № 1, яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 90 кв. м, житловою площею 56,6 кв. м, та квартиру № 2, яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 92,5 кв. м, житловою площею 53,9 кв. м, що знаходяться в житловому будинку АДРЕСА_4.

В обґрунтування свого позову зазначила, що за час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збудовано та у 2016 році введено в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_4.

11 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

за попередньою письмовою згодою дружини відповідача, укладено договори купівлі-продажу 1/3 частини земельної ділянки, квартири площею 90,2 кв. м та квартири площею 90,0 кв. м у будинку АДРЕСА_4, за якими здійснено продаж квартири № 1 та № 2, загальною площею 182,5 кв. м, що є більшим, ніж частка, на яку вона надала згоду щодо її продажу. Згоди на відчуження фактично всієї площі спірного будинку вона не надавала, тобто чоловік розпорядився спільним сумісним майном без її згоди.

Також при розгляді справи про поділ майна подружжя їй стало відомо,

що у жовтні 2014 року між ОСОБА_2 таОСОБА_3 укладено договір позики, за яким було отримано в борг 25 тис. доларів США.

Вважала, що договори купівлі-продажу від 11 серпня 2016 року укладені відповідачем ОСОБА_2 з метою уникнути законного і справедливого поділу спільного сумісного майна подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 01 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні оспорюваних правочинів нотаріусом перевірено наявність згоди дружини

на відчуження майна, а сторони правочину погодили всі його істотні умови.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 01 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, а саме, що при укладенні оспорюваних правочинів нотаріусом було перевірено наявність згоди дружини, належність майна, погодження сторонами договору всіх його істотних умов, обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого

2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись

на неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанції є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи. Заявник вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився

і суд апеляційної інстанції, не надав належної оцінки тому, що згода одного

з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у нотаріально посвідченій формі та містити конкретну інформацію відносно чого надається така згода. Вказала, що вона не висловлювала згоду на продаж квартир № 1 та № 2, що знаходяться в житловому будинку № АДРЕСА_4.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3,

просять у задоволені касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити,

а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

03 липня 2019 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2017 року у справі № 369/9522/16-ц шлюб, зареєстований 02 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, розірвано.

11 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договори купівлі-продажу квартир, які складаються із трьох житлових кімнат у будинку АДРЕСА_4 площами 92,5 кв. м і 90 кв. м, житловими площами

53,9 кв. м та 56,6 кв. м, вартістю 254 750 грн і 247 850 грн, а також 1/3 частки земельної ділянки по АДРЕСА_4, кадастровий номер 3222410300:01:003:0028, вартістю 437 787 грн, які посвідчені приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Коряковою Н. О., зареєстровані в реєстрі за № 1304, № 1300 і № 1295.

Відповідно до пунктів 12,17 вказаних договорів продаж квартир і

1/3 частки земельної ділянки вчинено за письмовою згодою дружини продавця - ОСОБА_1, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Яковлєвою К. Б., нотаріальна дія № 1163 від 18 вересня 2014 року.

Позиція Верховного Суду

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статей 12 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною 3 статті 65 СК України для укладення одним

із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації,

має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини 4 статті 369 Цивільного кодексу України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним

із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Судами встановлено, що приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Яковлєвою К. Б. вчинена нотаріальна дія № 1163 від 18 вересня 2014 року, посвідчено згоду позивача на укладення договорів купівлі-продажу, відчуження земельної ділянки, кадастровий номер undefined, та будинку, що розташовані

по АДРЕСА_4, погодження умов договору його сторонами.

При нотаріальному посвідченні договорів купівлі-продажу від 11 серпня

2016 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Коряковою Н. О. перевірено наявність згоди дружини ОСОБА_1 на відчуження чоловіком ОСОБА_2 спірних об'єктів нерухомого майна.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши за результатами розгляду справи, що своєю згодою, висловленою у нотаріально посвідченій заяві від 18 вересня 2014 року, позивач надала згоду на відчуження своїм чоловіком спірного нерухомого майна та знала про укладення договорів купівлі-продажу від 11 серпня

2016 року щодо продажу квартир та частини земельної ділянки, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Посилання заявника на правову позицію, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), є необґрунтованим, оскільки у справі № 372/504/17 та оскаржених судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справи.

Наведені вище та інші доводи касаційної скарги, а також зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 01 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович