Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №495/518/18

Постанова

Іменем України

08травня2020 року

м. Київ

справа № 495/518/18

провадження № 61-47023св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року у складі судді Заверюхи В. О. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І.,

Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначений будинок належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки набутий у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З відповідачем він перебував у зареєстрованому шлюбі з 08 грудня 1980 року, який розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 самовільно зайняла належний йому на праві власності житловий будинок та почала проживати у ньому, хоча має зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_2 , участі в утриманні будинку не приймає, не сплачує вартості комунальних послуг, чим завдає йому матеріальних збитків.

Фактичнепроживаннявідповідача у належному йому будинку позбавляє його можливості найняти сторонню людину для здійснення догляду за ним, якого він потребує.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 добровільно відмовляється звільняти житлове приміщення, яке займає самоправно, хоча має придатнедля проживання житло за місцем реєстрації, між нею та власником нерухомого майна відсутній договір щодо порядку користування житлом, позивач просив виселити її з будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 набула права на проживання у спірному нерухомому майні правомірно, як член сім`ї власника житла - ОСОБА_1 та була вселена у нього за його згодою, а тому відповідно до вимог статті405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) має право на користування житлом на рівні з власником будинку. Подальше припиненнясімейнихвідносин з власникомбудинку не позбавляєїї права користуваннязайманимжилим приміщенням. У разівідсутності угоди міжвласникомбудинку і колишнім членом йогосім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до таких відносин застосовуються правила встановлені статтею 162 ЖК Української РСР. Суд першої інстанції вважав необгрунтованимипосилання позивача на те, що відповідач не приймає участі в утриманні спірного житла, оскільки такі твердження спростовуються наданими ОСОБА_2 доказами на підтвердження того, що вона є абонентом мережі водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , з 2006 року особисто оплачує послуги з водопостачання у повному обсязі, а також згідно з випискою по рахунку за період з 17 січня

2014 року по 24 листопада 2017 року вносить плату за користування електроенергією та сплачує вартість інших комунальних послуг.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року і постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 жовтня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скаргаобгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення відповідача із належного йому на праві особистої приватної власності житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суди першої та апеляційної інстанції неправильно встановили фактичні обставини у справі, зокрема не врахували, що ОСОБА_2 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , у якій вона зареєстрована, натомість фактично проживає у належному позивачу житловому будинку без жодної правової підстави, тим самим порушуючи його право власності, яке має абсолютний характер. Факт проживання ОСОБА_2 у спірному житловому будинку з 1980 року встановлено судом першої інстанції на підставі неналежного доказу - довідки виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 12 лютого 2018 року № 497, виданої на підставі довідки депутата цієї ради від 12 лютого 2018 року. Крім того, відповідач не могла постійно проживати у зазначеному будинку з 1980 року, оскільки згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом серія

НОМЕР_1 , виданого державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області Андрєєвою Т. М., зареєстрованого у реєстрі № 1-853, він набув право власності на зазначений житловий будинок лише 28 травня 1997 року. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 116 ЖК Української РСР.

Надана ОСОБА_2 виписка по картковому рахунку у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), не є безумовним підтвердженням того, що вона несе витрати по оплаті вартості комунальних послуг саме у спірному житловому будинку, а не у належній їй праві спільної часткової власності квартирі. Крім того, абонентом мережі електропостачання та водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 ,є він, а тому засвідчення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 обставин того, що відповідач споживає та оплачує послуги за вказаною адресою, не грунтується на відповідній правовій підставі.

Ураховуючи, що правовідносини у даній справі є відмінними від фактичних обставин у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («KryvitskaandKryvitskyy v. Ukraine», Європейський суд з прав людини, заява № 30856/03), посилання судів при вирішенні справи на зазначене рішення Європейського суду з прав людини є недоречним.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року відкритокасаційнепровадження у справі та витребуваноматеріалисправи.

13 червня 2019 року справа надійшлана адресу суду касаційноїінстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час поданнякасаційноїскарги) підставамикасаційногооскарження є неправильнезастосування судом норм матеріального права чипорушення норм процесуального права.

Відповідно до вимогчастинипершоїстатті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час поданнякасаційноїскарги) під час розглядусправи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційноїскаргиправильністьзастосування судом першоїабоапеляційноїінстанції норм матеріальногочипроцесуального права і не можевстановлюватиабо (та) вважатидоведенимиобставини, що не буливстановлені в рішеннічивідкинуті ним, вирішуватипитання про достовірністьабонедостовірність того чиіншогодоказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій установлено, щоз 08 грудня 1980 року

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року.

Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_1 набув у власність у порядку спадкування за законом житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності за законом

серія НОМЕР_3 від 28 травня 1997 року, виданим державним нотаріусом Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області Андрєєвою Т. М., зареєстрованим у реєстрі за № 1-853.

Місце проживання ОСОБА_2 з 12 травня 2016 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , фактично вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 12 лютого 2018 року № 497.

Відповідно до довідки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 15 лютого 2018 року, ОСОБА_2 є абонентом мережі водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , з 2006 року особисто оплачує послуги водопостачання у повному обсязі.

Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_2 , відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк», у період 2016-2017 року вносила на рахунок Білгород-Дністровського РЕМ Акціонерного товариства «Одесаобленерго» оплату за користування електроенергією.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

КонституцієюУкраїнипередбачено як захист права власності (стаття 41), так і захист права на житло (стаття 47).

При вирішенніпитання про виселення члена сім`їколишньоговласникажитлаабоусуненняперешкод у користуваннямайном за позовомцієї особи суд маєвраховуватизагальнінорми, щорегулюютьпитанняреалізації права власності.

Згіднозістаттею 150 ЖК Української РСРгромадяни, якімають у приватнійвласностібудинок (частинубудинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистогопроживання і проживаннячленівїхсімей і мають право розпоряджатисяцієювласністю на свійрозсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладатиінші не заборонені законом угоди.

Цивільне та житловезаконодавствомУкраїнивиділяєнаступніправовікатегоріїосіб (крімвласника), якіможутьмешкати у житліналежномуфізичнійособі на правівласності:

1) члени сім`ївласника жилого будинку/квартири (статті 156 ЖК Української РСР, стаття 405 ЦК України);

2) наймач та члени йогосім`ї (стаття158 ЖК Української РСР, стаття 810, 816 ЦК України);

3) тимчасовімешканці (стаття 98, 161 ЖК Української РСР, стаття 818 ЦК України).

Відповідно до частиндругоїстатті 3 Сімейного кодексуУкраїнисім`юскладають особи, якіспільнопроживають, пов`язаніспільнимпобутом, маютьвзаємні права й обов`язки.

При розглядіспорів, що не врегульованіжитловимзаконодавством, суд застосовуєнормицивільногозаконодавства.

Згідноізчастиноюпершоюстатті 405 ЦК України члени сім`ївласникажитла, якіпроживають разом з ним, мають право на користуванняцимжитломвідповіднодо закону. Житловеприміщення, яке вони мають право займати, визначаєтьсяйоговласником.

Відповідно до частинпершої, другоїстатті 319 ЦК Українивласникволодіє, користується, розпоряджаєтьсясвоїммайном на власнийрозсуд. Власникмає право вчинятищодосвого майна будь-якідії, які не суперечать закону. При здійсненнісвоїх прав та виконанніобов`язківвласникзобов`язанийдодержуватисяморальних засад суспільства.

Згідноізчастиноюпершоюстатті 383 ЦК Українивласникжитловогобудинкумає право використовуватипомешкання для власногопроживання, проживаннячленівсвоєїсім`ї, іншихосіб.

Положеннямистатті 391 ЦК Українипередбачено, щовласник майна має право вимагатиусуненняперешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженнясвоїммайном.

Однієюізосновоположних засад цивільногозаконодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому діїучасниківцивільнихправовідносинмаютьбути добросовісними. Тобтовідповідатипевному стандарту поведінки, щохарактеризуєтьсячесністю, відкритістю і повагоюінтересівіншоїсторони договору абовідповідногоправовідношення.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)кожнафізичнаабоюридична особа має право мирно володітисвоїммайном. Ніхто не може бути позбавленийсвоєївласностіінакше як в інтересахсуспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Протепопередніположенняжодним чином не обмежують право державивводити в діютакізакони, які вона вважає за необхідне, щобздійснювати контроль за користуванняммайномвідповідно до загальнихінтересівабо для забезпеченнясплатиподатківчиіншихзборівабоштрафів.

Поняття «майно» у першійчастиністатті 1 Першого протоколу до Конвенціїмаєавтономнезначення, яке не обмежується правом власності на фізичніречі та є незалежнимвідформальноїкласифікації в національномузаконодавстві. Право на інтерестеж по сутізахищаєтьсястаттею 1 Першого протоколу до Конвенції.

ОСОБА_1 обгрунтовував позовні вимоги про виселення колишньої його дружиниОСОБА_2 з належного йому на праві власності житлового приміщення,посилаючись на те, що після розірвання шлюбу вона самовільно зайняла спірний житловий будинок та почала проживати у ньому, чим чинить йому перешкоди у користуванні цим майном.

Відповідно до частини 4 статті 311 ЦК Українифізична особа не може бути виселенаабоіншим чином примусовопозбавленажитла, крімвипадків, встановлених законом.

Відповідно до частинипершоїстатті 109 ЖК Української РСР виселенняіззайманого жилого приміщеннядопускається з підстав, установлених законом.

Частиноютретьоюстатті 116 ЖК Української РСРпередбачено, щощосіб, якісамоправнозайняли жиле приміщення, виселяють без наданняїміншого жилого приміщення.

Установивши, щовідповідачОСОБА_2 вселилася до будинку АДРЕСА_1 , на законнихпідставах, як член сім'ї його власника - ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний дійшов обгрунтованого висновку, що відсутність правових підстав для її виселення.

Право користування відповідача зазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції, ОСОБА_1 як власник спірного житлового будинку з часу набуття права власності на нього у порядку спадкування за законом надав згоду на вселення та користування

ОСОБА_2 зазначеним житловим будинком. Твердження заявника про те, що відповідач самовільно вселилася у належний йому на праві власності житловий будинок не знайшли свого об`єктивного підтвердження, належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні належним на праві власності майном не надав.

Посиланнязаявника на те, що суди невірновстановили момент набуттявідповідачем права на проживання у спірномужитловомубудинку та дійшлипомилкового висновку, щотаке право ОСОБА_2 набулараніше, ніжвінуспадкувавзазначенедомоволодіння, не грунтуються на відповідних доказах, іне спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо встановлених у справіобставин. Переглядаючи законність та обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, діючи у межахповноваженьвизначенихстаттею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 має інше місце проживання, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , не впливають на правильність висновків судів, оскільки за встановлених судами обставин наявні підставивважати, що відповідач має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, і спірний житловий будинок є її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Посилання судів у оскаржуваних судових рішеннях на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («KryvitskaandKryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) стосуються тлумачення поняття «житло», що не дає підстав для висновку про безпідставність його застосування у спірних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 04 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області

від 10 жовтня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак