Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 607/12124/18-ц

провадження № 61-3810св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_7 на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року у складі судді Позняка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , про припинення сервітуту, виселення та визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 Співвласником вказаної квартири є його онук - ОСОБА_6 .

Зазначав, що ОСОБА_3 був власником 1/2 частини спірної квартири, проте 06 липня 2012 року оформив договір дарування 1/2 частини своєї квартири на ОСОБА_6 Після укладення вказаного договору вони домовились, що ОСОБА_3 продовжуватиме проживати у даній квартирі за умови оплати комунальних послуг, підтримання належного санітарного стану приміщення, невживання наркотичних засобів та ведення нормального співжиття.

Вказував, що під час спільного проживання ОСОБА_3 разом із ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у квартирі було проведено обшук та вилучено наркотичні засоби, а ОСОБА_5 неоднарозово помічала відповідача під впливом наркотичних речовин.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 січня 2013 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Визначено місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_3 веде аморальний образ життя, оскільки систематично вживає наркотичні речовини, погрожує та б`є колишню дружину, не сплачує рахунки за комунальні послуги, не підтримує належний санітарний стан у квартирі, конфліктує та чинить перешкоди власнику у користуванні власністю.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд припинити сервітут щодо користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та виселити його; визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року у складі судді Позняка В. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 після відчуження своєї частини квартири на користь свого сина - ОСОБА_6 , продовжував у ній проживати як член сім`ї співвласника квартири та, відповідно до вимог статті 157 ЖК Української РСР, може бути позбавлений права проживання та виселення з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення на вимогу іншого співвласника лише за умови наявності підстав, передбачених частиною першою статті 116 ЖК Української РСР, а позивачем не надано доказів того, що відповідач систематично руйнує чи псує майно, використовує його не за призначенням, робить неможливим проживання разом із ним у спірній квартирі для осіб, які у ній зареєстровані.

Щодо позовних вимог про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування вказаною квартирою, суд першої інстанції зазначив, що відсутні обставини, передбачені частиною другою статті 406 ЦК України, для припинення сервітуту за рішенням суду на вимогу власника майна.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд зазначив, що позивач не надав доказів протиправної поведінки відповідача після 2012 року або відсутності останнього у спірній квартирі понад один рік та не довів, що звільнення належної йому на праві власності квартири викликано необхідністю використання її для особистого проживання, тобто, становить для нього гостру соціальну необхідність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначається, що позивач перебуває з відповідачем у неприязних стосунках, останній перешкоджає йому користуватися квартирою, проживає в антисанітарних умовах, не утримує квартиру у належному стані, що призводить до її пошкодження, не несе витрат, які пов'язані з використанням квартири. Вказується, що відповідач не є власником квартири, оскільки подарував свою частку сину - ОСОБА_6 , з яким спільно не проживає, спільного господарства не веде.

Виходячи з наведеного, позивач, як співвласник квартири, позбавлений можливості у повній мірі використовувати своє право власності у зв`язку з тим, що у спірній квартирі зареєстровано відповідача, який фактично одноосібно зайняв всю квартиру, перешкоджає йому у доступі до квартири та можливістю користування своєю власністю.

Також посилається на відповідні постанови Верховного Суду та Верховного Суду України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Частиною першою статті 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до вимог статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.

Частиною першою статті 116 ЖК Української РСР України передбачено, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 64 ЖК Української РСР передбачено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 серпня 2008 року по 28 січня 2013 року, а 16 квітня 2012 року вони купили квартиру АДРЕСА_1 .

Договором дарування 1/2 частки квартири від 30 червня 2012 року ОСОБА_3 подарував належну йому 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а. с. 22)

Договором дарування 1/2 частки квартири від 11 квітня 2012 року ОСОБА_5 подарувала належну їй 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 своєму батькові - ОСОБА_1 (а. с. 21).

Згідно довідки дочірнього підприємства - 2 житлово-експлуатаційної контори № 13 житлово-будівельних кооперативів від 16 серпня 2017 року № 1264 вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Враховуючи те, що ОСОБА_3 після оформлення договору дарування 1/2 частини своєї квартири на свого сина ОСОБА_6 залишився проживати у спірній квартирі з реєстрацією у ній, як член сім`ї одного із співвласників квартири, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що підстав для його виселення, передбачених частиною першою статті 116 ЖК Української РСР, позивачем не наведено.

Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги стосовно того, що він, як власник квартири, позбавлений можливості у повній мірі використовувати своє право власності щодо квартири, у зв`язку з перебуванням у ній відповідача. При цьому позивач не пред'являв вимог про вселення чи про усунення перешкод у користуванні квартирою.

Відповідно до положень статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з частиною другою статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Отже, у ОСОБА_3 , як батька співвласника квартири, виникло право користування чужим майном (сервітут) відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, а тому припинення вказаного права здійснюється відповідно до вимог статей 405, 406 ЦК України.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлений цим Кодексом.

Таким чином, ОСОБА_1 не наведено обставин, передбачених частиною другою статті 406 ЦК України, для припинення сервітуту за рішенням суду на вимогу власника майна, тобто позивач своїх вимог не довів.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 320/6081/16-ц (провадження 61-40901св18), постанову Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі 734/387/15-ц, є безпідставними, оскільки з наданих заявником судових рішень вбачається, що особи, які підлягали виселенню, мали інше житло для проживання, на відміну від ОСОБА_3 , у якого відсутнє будь-яке інше житло для проживання, окрім спірної квартири, тобто фактичні обставини справ є різними.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк