Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №175/105/17

Постанова

Іменем України

08 травня 2018 року

м. Київ

справа № 175/105/17

провадження № 61-217св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В.,

Хопти С. Ф.,Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»,

третя особа - Управління праці і соціального захисту населення Дніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2017 року у складі судді Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» (далі - TOB «Дніпропетровськгаз збут») про визнання дій незаконними та стягнення шкоди.

Позивач просила суд визнати незаконними дії TOB «Дніпропетровськгаз збут» щодо зняття з її особистого рахунку суми наданої субсидії за період 2015-2016 років в розмірі 1З 392,98 грн з одночасним нарахуванням суми боргу в розмірі 10 310,70 грн., а також стягнути з відповідача на її користь суму матеріальної та моральної шкоди завданих протиправними діями.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача наявна заборгованість, яка утворилась на особовому рахунку в розмірі 10 310,68 грн внаслідок того, що вона не сплачувала вартість фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії, за період з 2015 до 2016 року. Суд виходив з відсутності в діях відповідача порушень щодо зняття з особистого рахунку позивачки суми наданої субсидії за вказаний період, а також відсутності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та негативними наслідками, які б мали настати для позивача.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 звернулась до Апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху з підстав доплати судового збору.

07 листопада 2017 року ОСОБА_4 звернулась до апеляційного суду із заявою про усунення недоліків, в якій просила зменшити розмір судового збору за подання апеляційної скарги, посилаючись на положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-185цс17.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто.

Повертаючи ОСОБА_4 апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, як споживач, звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов'язок щодо сплати судового збору при вчиненні відповідних дій в інших судових інстанціях.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, повернувши ОСОБА_4 апеляційну скаргу та позбавивши її права на доступ до правосуддя, не врахував положень частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно із якою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Відзив на касаційну скаргу відповідач або третя особа не подавали.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року касаційне провадження у даній справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/24881/16-ц за позовом ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг.

30 березня 2018 року оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Повертаючи ОСОБА_4 апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, як споживач, звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов'язок щодо сплати судового збору при вчиненні відповідних дій в інших судових інстанціях.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що Закон Україні «Про судовий збір» є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, тому Закон України «Про захист прав споживачів», стаття 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 рік, № 7, стаття 84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

У постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17 висловлена правова позиція про те, що споживач звільняється від сплати судового збору лише при поданні позовної заяви і має сплатити судовий збір за подання до суду, зокрема апеляційної скарги.

Відступаючи від цієї практики Верховного Суду України, 21 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/24881/16-ц зробила висновок про те, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 «Про захист прав споживачів», статті 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, статті 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).

Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_4, яка звернулась до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав її апеляційну скаргу неподаною і повернув її.

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2017 року скасувати.

Справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк