Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.04.2025 року у справі №372/3102/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року

м. Київ

Справа № 372/3102/23

Провадження № 61-15264св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2024 року в складі судді Проць Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, розірвання шлюбу, поділ майна подружжя та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, у якому зазначила, що в кінці 2008 року познайомилася з відповідачем.

Із вересня 2009 року вони почали спільно проживати в належній позивачці однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народилася дочка - ОСОБА_3 .

20 серпня 2014 року відповідач на підставі договорів купівлі-продажу придбав земельні ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 загальною площею 0,0500 га і кадастровим номером 3223110100:046:0027 загальною площею 0,0578 га за адресою: АДРЕСА_2 , на яких побудували будинок.

24 грудня 2016 року сторони зареєстрували шлюб.

Оскільки шлюбні відносини з відповідачем погіршились, просила суд:

- встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_1 з вересня 2009 року до 24 грудня 2016 року;

- розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та нею, зареєстрований 24 грудня 2016 року в Обухівському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 388;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з допоміжними спорудами та земельні ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 загальною площею 0,05 га і кадастровим номером 3223110100:046:0027 загальною площею 0,0578 га за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з допоміжними спорудами та земельні ділянки з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 загальною площею 0,05 га і кадастровим номером 3223110100:046:0027 загальною площею 0,0578 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14 лютого 2024 року рішенням Обухівського районного суду Київської області позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з жовтня 2013 року до 23 грудня 2016 року.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з допоміжними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельну ділянку площею 0,0578 га з кадастровим номером 3223110100:01:046:0027 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності за кожним на 1/2 частину житлового будинку з допоміжними спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 та земельну ділянку площею 0,0578 га з кадастровим номером 3223110100:01:046:0027.

Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24 грудня 2016 року Обухівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №388.

Залишено позивачці прізвище « ОСОБА_1 ». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

16 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2024 року залишено без змін.

Судові рішення суду мотивовані тим, що в справі доведено факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2013 року до 23 грудня 2016 року, як показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , так і письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема, медичною картою дочки ОСОБА_3 , фотокартками спільного дозвілля та поясненнями самого відповідача. Судом також встановлено, що спірне нерухоме майно набуто сторонами в період спільного проживання без реєстрації шлюбу. З урахуванням наведеного, вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 листопада 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати, направити справу на новий судовий розгляд.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах:

- Верховного Суду від 18 липня 2024 року в справі № 643/13732/21, про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів;

- Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 757/28231/13-ц, про обов`язок судуналежним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду;

- Верховного Суду від 17 липня 2024 року в справі № 465/2324/19, про те, що для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу;

- Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19, про те, що, вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності;

- Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17, про те, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, під час встановлення факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.Підтвердженням спільного проживання може бути реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини;

- Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, про те, щостатус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

- Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, про те, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

- Верховного Суду 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16-ц, про те, що доводи, що сторони у спірний період неодноразово спільно відпочивали, не є достатніми для визнання факту проживання їх однією сім`єю без реєстрації шлюбу без наявності інших ознак сім`ї: ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.

Вважає, що суди не дослідили наданих відповідачем у справі доказів (позовної заяви ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якій вона підтвердила факт відсутності стосунків з лютого 2011 року; доведення фінансової неспроможності відповідачки придбати спірні земельні ділянки та проводити будівництво будинку) та врахували обставини, викладені позивачкою, за відсутності будь-яких доказів, чим порушили принцип змагальності.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скарга не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У кінці 2008 року познайомились ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

У березні 2011 року позивачка звернулася до Обухівського районного суду Київської області із позовом про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на себе та на малолітню дочку, посилаючись на те, що з лютого 2011 року сторони спільно не проживають, стосунків не підтримують, господарства не ведуть, відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дитини (т. 1, а. с. 53).

12 травня 2011 року рішенням Обухівського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, щомісячно починаючи з 15 березня 2011 року. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10 аліменти в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 15 березня 2011 року до 21 травня 2013 року (т. 1, а. с. 55).

У лині 2011 року ОСОБА_1 звертався до Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області із заявою про надання допомоги у вирішенні питання щодо усунення йому перешкод у спілкуванні та участі у вихованні дочки ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 56, 57)

11 жовтня 2011 року міським головою Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області надано відповідачу відповідь № 2558, якою повідомлено, що, враховуючи малолітній вік дитини (1 рік 5 місяців) та думку матері дитини - ОСОБА_10 , комісією прийнято рішення за потребою, розглянути це питання не раніше ІНФОРМАЦІЯ_3 року, коли дитині виповниться два роки (т. 1, а. с. 58).

20 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровим номером 3223110100:01:046:0026 загальною площею 0,0500 га та з кадастровим номером 3223110100:046:0027 загальною площею 0,0578.

02 грудня 2014 року рішенням Виконавчого комітету Обухівської міської ради № 1209 відповідачу погоджено об`єкт містобудування «Будівництво індивідуального житлового будинку загальною площею до 300 кв. м у м. Обухів».

28 січня 2015 року відповідачу видано будівельний паспорт № 09-04N13-БП на будівництво індивідуального житлового будинку.

09 грудня 2015 року відповідач отримав технічний паспорт на будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

25 березня 2016 року відповідно до рішення державного реєстратора № 28937725 проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3223110100:01:046:0026 за відповідачем.

24 жовтня 2016 року відповідач отримав акт допуску № К17-16-0165 на підключення будинку до електромережі.

24 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що зареєстрований Обухівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 388.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що сторони почали разом проживати до народження дочки, яка народилася в травні 2010 року. Разом не проживали лише деякий час після народження дитини.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (сусідки позивачки по квартирі) пояснили, що сторони проживали разом, розійшлися після народження дочки в 2011 році і приблизно два роки не підтримували відносини. Потім знову зійшлися, купили земельну ділянку, побудували будинок. Коли сторони спільно не проживали сусіди допомагали позивачці доглядати маленьку дитину.

Свідок ОСОБА_9 вказала, що знає ОСОБА_1 приблизно з 2009 року. У 2010 році в сторін народилася дочка. На початку 2011 року відповідач пішов з сім`ї. Позивачці було дуже важко, допомагали всі сусіди. Пізніше вона влаштувалась на роботу. У 2013 році сторони знову стали проживати однією сім`єю. У 2015 році ОСОБА_1 на зароблені грошові кошти розпочав будівництво будинку. Їй також відомо, що спочатку сторони хотіли обміняти квартиру позивачки на більшу, однак остання відмовилась. Будинок будували разом та переїхали в нього також разом.

Свідок ОСОБА_11 зазначила, що в серпні 2014 року продала відповідачу дві земельні ділянки, що розташовані в м. Обухів площею 0,0500 га та 0,0577 га. Він особисто приїзжав на зустріч з нею, вів перемовини, був присутній під час укладення договорів. Позивачку вона жодного разу не бачила.

Свідок ОСОБА_12 пояснив, що він тривалий час знайомий з відповідачем, вони мають спільний гараж. На початку 2015 року допомагав ОСОБА_1 будувати житловий будинок. Будівництво здійснювалось відповідачем, у будівництві будинку приймали участь його родичі. Позивачку на будівництві не бачив, познайомився з нею лише в 2018 році.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У справі, що переглядається, спір стосується встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділу набутих у цей час житлового будинку та земельних ділянок.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом в постановах від 18 грудня 2024 року в справі № 185/11061/21, від 02 жовтня 2024 року в справі № 463/5823/22 та ін.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказала, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Водночас покази свідків та спільні світлини самі собою не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 185/11061/21, від 18 жовтня 2023 року в справі № 201/11673/20 та ін.).

У постановах від 12 лютого 2025 року в справі № 361/5996/19, від 23 грудня 2024 року в справі № 177/1163/16-ц, від 30 червня 2022 року в справі № 694/1540/20 та інших Верховних Суд виснував, що факти спільного відпочинку сторін, спільної присутності на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

У постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 592/12323/20, від 18 грудня 2024 рокув справі № 185/11061/21 та ін.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суди встановили та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 познайомилися в 2008 році, з вересня 2009 року почали спільно проживати в належній позивачці квартирі АДРЕСА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народилася дочка - ОСОБА_3 , батьком у відповідній графі свідоцтва про народження дитини записаний ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 зазначені обставини в процесі розгляду справи визнав. Не заперечував, що з метою участі у вихованні дочки, матеріального забезпечення її потреб, з вересня 2014 року він жив у квартирі позивачки разом з нею та дочкою, за власний кошт здійснював поліпшення умов проживання в квартирі в інтересах своєї дочки, виготовив та придбавав меблі. Відповідач не заперечував, що власного житла не мав, у зв`язку із чим взимку 2013 року прийняв рішення про необхідність придбання земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

Обома сторонами також надані пояснення про те, що після народження дочки та деякий час після (до кінця 2010 року) вони проживали спільно, однією сім`єю, а потім припинили спільне проживання та відносини.

12 травня 2011 року рішенням Обухівського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивачки аліменти на неї та на дочку, починаючи з 15 березня 2011 року до 21 травня 2013 року.

ОСОБА_1 звертався до виконавчого комітету Обухівської міської ради з питанням щодо усунення йому перешкод у спілкуванні та участі у вихованні дочки ОСОБА_3 , проте розгляд цього питання було відкладено не раніше ІНФОРМАЦІЯ_3 року, коли малолітній дитині виповниться два роки.

У матеріалах справи відсутні дані про те, що вказане питання порушувалось ОСОБА_1 повторно.

Водночас відповідач не спростував доводи позивачки про те, що у 2013 році вони з ОСОБА_1 примирились та почали знову проживати разом як подружжя в належній їй на праві власності квартирі, вели спільне господарство, з метою покращення житлових умов підшукували квартиру для обміну чи купівлі, розглядали також варіант придбання земельної ділянки та будівництва будинку. В 2014 році відповідач придбав дві земельних ділянки, на яких вони згодом почали будівництво житлового будинку. У грудні 2016 року вони зареєстрували шлюб.

Вказані обставини узгоджуються із дослідженими судами першої та апеляційної інстанцій фотографіями зі спільного відпочинку сторін влітку 2014 року, новорічних святкувань та дня народження відповідача, інших сімейних подій у 2015 році, будівництва спірного будинку в 2018 році, медичною картою дочки сторін - ОСОБА_3 , показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 цих обставин не спростовують в сукупності з іншими доказами в справі, яким суди надали оцінку.

Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що спірне нерухоме майно було придбане за його особисті кошти, не в інтересах сім`ї.

Отже, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази в справі, зокрема й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди обґрунтовано виснували, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з відповідачем, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 17 липня 2024 року в справі № 465/2324/19, від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19, від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17, від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18, від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16-ц, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

Колегія суддів звертає увагу, що саме собою посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували наведених ним інших постанов Верховного Суду, є безпідставними, з огляду на таке.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Не можна вважати подібними обставинам справи, що переглядається, обставини справ № 643/13732/21 (про визнання недійсним договору про розірвання договору позики) та № 757/28231/13-ц (про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на іпотечне майно), на які посилається заявник в касаційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції- без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська