Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.07.2021 року у справі №707/2173/19

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 707/2173/19

провадження № 61-10071св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С.

Ф.,

учасники справи:

позивач - комунальне некомерційне підприємство "Черкаський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Черкаської районної ради,

представник позивача - Примак Володимир Андрійович,

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2021 року у складі судді Морозова В. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів:

Бородійчука В. Г., Єльцова В. О., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року комунальне некомерційне підприємство "Черкаський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" (далі - КНП "Черкаський районний центр ПМСД") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з проходженням інтернатури.

Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2017 року між комунальним закладом "Черкаський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" (далі - КЗ "Черкаський районний центр ПМСД") і ОСОБА_1 був укладений договір про відпрацювання випускником у закладі охорони здоров'я не менше трьох років після закінчення інтернатури, терміном дії до 01 серпня 2022 року.

Наказом головного лікаря КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" від 28 липня 2017 року № 39 ОСОБА_1 була зарахована з 01 серпня 2017 року по 31 серпня 2019 року на посаду лікаря-інтерна по спеціальності "загальна практика-сімейна медицина" до КНП "Черкаський районний центр ПМСД".

Управлінню охорони здоров'я Черкаської обласної державної адміністрації було надано гарантійний лист від 18 липня 2017 року № 992/01 про зарахування випускниці Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на посаду лікаря загальної практики сімейної медицини.

Наказом Управління охорони здоров'я Черкаської обласної державної адміністрації від 28 серпня 2017 року № 299-кл "Про зміну бази очної частини інтернатури ОСОБА_1" ОСОБА_1 була відряджена до очної частини інтернатури на базу Харківського національного медичного університету з 01 вересня 2017 року по 28 лютого 2018 року.

За взаємною згодою між КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" і лікарем-інтерном ОСОБА_1 була укладена додаткова угода від 28 серпня 2017 року № 1 до договору від 18 липня 2017 року про відпрацювання випускником у закладі охорони здоров'я не менше трьох років після закінчення інтернатури. У зв'язку зі зміною організаційно-правової форми і назви закладу на підставі рішення Черкаської районної ради від 04 травня 2018 року № 23-1/VІІ "Про створення в результаті реорганізації КНП "Черкаський районний центр ПМСД" між КНП "Черкаський районний центр ПМСД" і лікарем-інтерном ОСОБА_1 була укладена додаткова угода від 14 травня 2018 року № 2 про зміну з 10 травня 2018 року назви закладу.

ОСОБА_1 відповідно до пункту 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 922, направлення на роботу Міністерства охорони здоров'я України № 82, наказу Управління охорони здоров'я Черкаської обласної державної адміністрації від 12 липня 2017 року № 127-кл після закінчення інтернатури повинна була прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні, на роботу і написати заяву про переведення її на посаду лікаря загальної практики - сімейний лікар КНП "Черкаський районний центр ПМСД" у зв'язку з отриманням сертифікату лікаря-спеціаліста по спеціальності "загальна практика-сімейна медицина".

30 липня 2019 року ОСОБА_1 був наданий лист про працевлаштування від 30 липня 2019 року № 947/01, який був нею прочитаний особисто на території підприємства, у присутності інспектора відділу кадрів, юрисконсульта і оператора комп'ютерного набору, однак вона відмовилася приступати до роботи та отримувати під підпис цей лист, про що було складено відповідний акт, а також цей лист був направлений ОСОБА_1 на адресу проживання.

Відповідно до договору від 18 липня 2017 року ОСОБА_1 зобов'язана була після закінчення інтернатури відпрацювати не менше трьох років у КНП "Черкаський районний центр ПМСД". Разом з тим, ОСОБА_1 з 01 серпня 2019 року не приступила до виконання свої посадових обов'язків на посаді лікаря загальної практики - сімейний лікар в амбулаторії загальної практики - сімейної медицини с. Вергуни.

У період з 01 серпня 2019 року по 05 серпня 2019 року працівники підприємства намагалися зв'язатися з ОСОБА_1, але на дзвінки вона не відповідала. За місцем реєстрації до медичного закладу не зверталася, тому наказом головного лікаря КНП "Черкаський районний центр ПМСД" від 06 серпня 2019 року № 31 ОСОБА_1, лікаря-інтерна по спеціальності "загальна практика-сімейна медицина", було звільнено із займаної посади у зв'язку з вчиненням нею прогулу без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, про що було повідомлено Управління охорони здоров'я Черкаської державної адміністрації і надіслано письмове повідомлення ОСОБА_1.

У підпункті 3.2.1 пункту 3.2 договору про відпрацювання випускником у закладі охорони здоров'я не менше трьох років після закінчення інтернатури від 18 липня 2017 року № 1 передбачено, що ОСОБА_1 зобов'язана відшкодувати роботодавцю витрати, пов'язанні з проходженням інтернатури, у разі звільнення з ініціативи адміністрації, тому КНП "Черкаський районний центр ПМСД" просило суд стягнути з ОСОБА_1 загальний обсяг витрат, понесених на проходження інтернатури, у розмірі 120 663,81 грн, з яких: 94 091,84 грн - загальна сума доходу за період серпень 2017 - липень 2019 року, 20 521,57 грн - суми єдиного соціального внеску, 6
050,40 грн - сума відряджень, а також просило стягнути з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 16 921,00 грн.

Заперечую проти задоволення позовних вимог КНП "Черкаський районний центр ПМСД", у жовтні 2020 року ОСОБА_1 пред'явила зустрічний позов про визнання договору недійсним та скасування наказу про звільнення зі зміною формулювання причин звільнення.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 24 червня 2017 року вона закінчила Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова.

Наказом Управління охорони здоров'я Черкаської обласної державної адміністрації від 12 липня 2017 року № 127-кл її було зараховано у КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" на посаду лікаря-інтерна по спеціальності "загальна практика-сімейна медицина" з 01 серпня 2017 року.

18 липня 2017 року між нею і КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" був укладений договір № 1 про відпрацювання випускником у закладі охорони здоров'я не менше трьох років після закінчення інтернатури, терміном дії до 01 серпня 2022 року.

Вказаний договір містив умови, за яких зобов'язання сторін не можуть бути виконані, оскільки ці умови містять протиріччя і суперечать законодавству.

Так, цей правочин не мав на меті реальне настання наслідків, оскільки був обумовлений подією, яка виникне між сторонами після 31 липня 2019 року, а це відповідно час закінчення навчання в інтернатурі, та вступав у силу після 31 липня 2019 року, не зважаючи на його підписання 18 липня 2017 року. Таким чином, правовий наслідок укладеного договору пов'язувався з настанням події - закінчення інтернатури, а не періодом її перебування в інтернатурі. Мета договору не досягнута в обсязі домовленостей між сторонами, оскільки після видання наказу про зарахування в інтернатуру вона приступила до обов'язків лікаря-інтерна на базі Черкаської центральної районної лікарні, підпорядкованої закладу охорони здоров'я позивача за первісним позовом, за рахунок коштів якого отримувала академічну стипендію і заробітну плату.

Вважала, що зазначений договір підлягає визнанню недійсним, оскільки в момент вчинення правочину сторони не дотрималися обов'язкових вимог, передбачених нормами матеріального права, не обумовили реальне настання наслідків за період навчання в інтернатурі та порушенням зобов'язань саме у цей період, строк дії договору не відповідає положенням статті 530 ЦК України, а тому заявлена вимога про його недійсність є правомірною.

Крім того, наказом головного лікаря КНП "Черкаський районний центр ПМСД" від 06 серпня 2019 року № 31 її було звільнено з посади лікаря-інтерна по спеціальності "загальна практика-сімейна медицина" у зв'язку з вчиненням прогулу без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Про підстави її звільнення вона дізналась лише 08 жовтня 2019 року, після отримання позовної заяви КНП "Черкаський районний центр ПМСД", оскільки її трудова книжка перебувала на зберіганні у останнього і вона її не отримувала, копію наказу про звільнення вона також не отримувала. Після написання 11 липня 2019 року заяви до Управління охорони здоров'я Черкаської обласної державної адміністрації про надання їй права на розірвання угоди щодо працевлаштування, без відпрацювання трьох років у зв'язку з укладенням шлюбу та перебуванням її чоловіка на військовій службі у Харківському національному університеті Повітряних сил та повідомлення КНП "Черкаський районний центр ПМСД" письмовими заявами вважала, що більше ніяких обов'язків не має і може продовжувати роботу за місцем проходження військової служби чоловіка.

До 01 серпня 2019 року вона не подавала заяви на переведення на посаду лікаря спеціаліста загальної практики-сімейна медицина, трудового договору після закінчення інтернатури з КНП "Черкаський районний центр ПМСД" не укладала. Наказ про її звільнення з посади лікаря-інтерна не має правових підстав, оскільки 06 серпня 2019 року вона вже не була лікарем-інтерном і вчинений нею так званий прогул був не у межах дії трудових стосунків, тому вимога про визнання наказу від 06 серпня 2019 року № 31 незаконним є правомірною, оскільки умови його винесення та підстави виявлення порушення не можуть стосуватися роботи, на якій вона не працювала.

15 липня 2019 року Управління охорони здоров'я Черкаської обласної державної адміністрації направило подання до Міністерства охорони здоров'я з документами, які надавали право на розірвання їй угоди з урахуванням конкретних обставин.

Міністерство охорони здоров'я листом від 28 серпня 2019 року, розглянувши подання, надало згоду на розірвання договору про відпрацювання трьох років.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір про відпрацювання випускником у закладі охорони здоров'я не менше трьох років після закінчення інтернатури від 18 липня 2017 року, укладеного між нею та КЗ "Черкаський районний центр ПМСД"; визнати незаконним наказ КНП "Черкаський районний центр ПМСД" від 06 серпня 2019 року № 31 про її звільнення та змінити формулювання причини звільнення на: "розірвання трудової угоди за погодженням Міністерства охорони здоров'я України від 28 серпня 2019 року та звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін на підставі статті 36 КЗпП України".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2021 року позов КНП "Черкаський районний центр ПМСД" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП "Черкаський районний центр ПМСД" грошові кошти у розмірі 120 663,81 грн у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних із проходженням інтернатури.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП "Черкаський районний центр ПМСД" судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП "Черкаський районний центр ПМСД" витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 не прибула до КНП "Черкаський районний центр ПМСД" для відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури, то вона зобов'язана компенсувати замовникові усі витрати у розмірі 120 063,81 грн у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з проходженням її інтернатури.

Разом з тим, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1, оскільки остання, добровільно укладаючи угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, була обізнана із родом і характером майбутньої роботи, яка може бути їй запропонована виключно в межах її спеціальності і кваліфікації, та необхідністю відпрацювання певного строку після закінчення навчання. Отримавши направлення на роботу, ОСОБА_1 не мала жодних заперечень та з вимогою про зміну місця направлення не зверталася.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь КНП "Черкаський районний центр ПМСД" витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги КНП "Черкаський районний центр ПМСД", оскільки ОСОБА_1 не прибула для відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури, тому вона зобов'язана компенсувати замовникові усі витрати, пов'язані з проходженням її інтернатури. При цьому доводи зустрічного позову є недоведеними та спростовуються матеріалами справи, а тому підстав для їх задоволення немає.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат та стягуючи з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції не пересвідчився, що ці витрати були документально підтверджені. Оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), то підстав для стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та зупинено виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2021 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки усім доказам, поданим сторонами, і внаслідок поверхневого дослідження обставин справи дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову КНП "Черкаський районний центр ПМСД". Також судами не враховано, що ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367, мала права не виконувати визначену в направленні роботу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року представник КНП "Черкаський районний центр ПМСД"- Примак В.

А. подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У червні 2017 року ОСОБА_1 закінчила Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова та відповідно до направлення № 82 була направлена до КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" для роботи на посаді лікаря загальної практики - сімейний лікар.

18 липня 2017 року між КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" (роботодавець) і ОСОБА_1 (випускник) був укладений договір про обов'язкове відпрацювання випускником, який навчався за державним замовленням, в інтернатурі за кошти державного (місцевого) бюджету, протягом трьох років після закінчення інтернатури в цьому закладі охорони здоров'я.

У пункті 3.2.1 сторонами погоджено, що випускник відшкодовує роботодавцю витрати, пов'язані з проходженням ним інтернатури (проїзд, заробітна плата, витрати по забезпеченню житлом, витрати по відрядженню тощо) у разі порушення випускником в односторонньому порядку без поважних причин умов договору, зокрема: у разі самостійного припинення проходження інтернатури без поважних причин; у разі дострокового відрахування з навчального закладу; у разі, коли за результатами державної атестації не присвоєно звання лікаря - спеціаліста відповідної спеціальності і не видано документ установленого зразка; разі необґрунтованої відмови від роботи в КЗ "Черкаський районний центр ПМСД"; у разі звільнення протягом терміну обов'язкового відпрацювання, що визначений цим договором, за власним бажанням або з ініціативи адміністрації за виключенням випадків, передбачених пунктами 1 та 2 статті 40 КЗпП України.

Наказом головного лікаря КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" від 28 липня 2017 року № 39 ОСОБА_1 була зарахована з 01 серпня 2017 року по 31 серпня 2019 року на посаду лікаря-інтерна по спеціальності "загальна практика-сімейна медицина" до КЗ "Черкаський районний центр ПМСД".

Наказом Управління охорони здоров'я Черкаської обласної державної адміністрації від 28 серпня 2017 року № 299-кл "Про зміну бази очної частини інтернатури ОСОБА_1" ОСОБА_1 була відряджена для очної частини інтернатури на базу Харківського національного медичного університету з 01 вересня 2017 року по 28 лютого 2018 року.

28 серпня 2017 року між КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" та лікарем-інтерном ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1 до договору від 18 липня 2017 року про відпрацювання випускником у закладі охорони здоров'я не менше трьох років після закінчення інтернатури.

Рішенням Черкаської районної ради від 04 травня 2018 року № 23-1/VІІ у результаті реорганізації було створено КНП "Черкаський районний центр ПМСД".

14 травня 2018 року між КНП "Черкаський районний центр ПМСД" і лікарем-інтерном ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 2 до договору від 18 липня 2017 року про зміну з 10 травня 2018 року назви закладу.

Листом від 30 липня 2019 року № 947/01 КНП "Черкаський районний центр ПМСД" запропонувало ОСОБА_1 працевлаштування відповідно до штатного розпису на посаду лікаря загальної практики - сімейного лікаря амбулаторії загальної практики - сімейної медицини с. Вергуни, відповідно до статті 197 КЗпП України, статті 7 "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", пункту 13 Розділу 3 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367, та раніше укладеного договору про відпрацювання випускником у закладі охорони здоров'я не менше трьох років після закінчення інтернатури від 18 липня 2017 року - з відпрацюванням за призначенням не менше трьох років.

Відповідно до акта від 30 липня 2019 року № 1 "Про відмову від отримання листа та відмову від працевлаштування на посаду лікаря ЗПСЛ АЗПСМ с. Вергуни" ОСОБА_1 був наданий лист про працевлаштування від 30 липня 2019 року № 947/01, який був нею прочитаний особисто, у присутності інспектора відділу кадрів, юрисконсульта та оператора комп'ютерного набору і вона відмовилася від запропонованого працевлаштування та отримання під підпис цього листа, мотивуючи тим, що її чоловік навчається у м. Харкові, і вона збирається переїхати до цього міста.

З 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 не приступила до виконання посадових обов'язків на посаді лікаря загальної практики - сімейного лікаря в амбулаторії загальної практики - сімейної медицини с. Вергуни.

Відповідно до доповідної записки від 01 серпня 2019 року, акта від 01 серпня 2019 року № 1, акта від 05 серпня 2019 року № 2 ОСОБА_1 не з'явилася на роботу до КНП "Черкаський районний центр ПМСД" і пояснень щодо її відсутності не надала.

Наказом головного лікаря КНП "Черкаський районний центр ПМСД" від 06 серпня 2019 року № 31 ОСОБА_1 лікаря-інтерна по спеціальності "загальна практика - сімейна медицина" звільнено із займаної посади у зв'язку з вчиненням нею прогулу без поважних причин відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У частині 1 статті 197 КЗпП України визначено, що молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1.1 та п. 2.1 Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації, медичних факультетів університетів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 вересня 1996 року № 291, спеціалізація (інтернатура) є обов'язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора) - спеціаліста певного фаху. В інтернатуру зараховуються випускники медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти ІІІ - ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів після складання державних іспитів та присвоєння кваліфікації лікаря (провізора) і отримання диплому з певної лікарської (провізорської) спеціальності. Основним завданням інтернатури є підвищення рівня практичної підготовки випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, їх професійної готовності до самостійної лікарської (провізорської) діяльності.

У пункті 3 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367 (далі - Порядок), визначено, що випускник державного вищого медичного (фармацевтичного) закладу освіти III-IV рівнів акредитації, якому після навчання в інтернатурі присвоєно кваліфікацію лікаря (провізора)-спеціаліста і який працевлаштований на підставі направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом трьох років з моменту укладення ним трудового договору із замовником. Період навчання в інтернатурі до цього терміну не входить.

Відповідно до пункту 21 Порядку випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням. У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у пунктах 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

У справі, що переглядається, судами установлено, що у договорів від 18 липня 2017 року, укладеному між КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" (роботодавець) і ОСОБА_1 (випускник), сторони погодили, що випускник після закінчення інтернатури працевлаштовується на роботу згідно зі спеціальністю та кваліфікацією в КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" на посаду лікаря-інтерна по спеціальності "загальна практика - сімейна медицина", а роботодавець, у свою чергу, покриває витрати, пов'язані з проходженням випускником інтернатури (проїзд, заробітна плата, витрати пов'язані з забезпеченням житла, витрати по відрядженню тощо).

Також у договорів передбачена відповідальність сторін та встановлено, що випускник відшкодовує роботодавцю витрати, пов'язані з проходженням ним інтернатури (проїзд, заробітна плата, витрати пов'язані з забезпеченням житла, витрати по відрядженню тощо) у разі порушення випускником в односторонньому порядку без поважних причин умов договору, зокрема: у разі самостійного припинення проходження інтернатури без поважних причин; у разі дострокового відрахування з навчального закладу; у разі, коли за результатами державної атестації не присвоєно звання лікаря - спеціаліста відповідної спеціальності і не видано документ установленого зразка; у разі необґрунтованої відмови від роботи в КЗ "Черкаський районний центр ПМСД"; у разі звільнення протягом терміну обов'язкового відпрацювання, що визначений цим договором, за власним бажанням або з ініціативи адміністрації за виключенням випадків, передбачених пунктами 1 та 2 статті 40 КЗпП України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 зазначено, що договірне зобов'язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов'язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов'язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов'язань суб'єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов'язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов'язання, які, до речі, традиційно вважалися такими.

У частині 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 1, 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

З урахуванням вказаного, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що відповідно до направлення і наказу головного лікаря КЗ "Черкаський районний центр ПМСД" від 28 липня 2017 року № 39 ОСОБА_1 була зарахована з 01 серпня 2017 року по 31 серпня 2019 року на посаду лікаря-інтерна по спеціальності "загальна практика-сімейна медицина" до КЗ "Черкаський районний центр ПМСД".

У статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17, якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов'язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров'я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов'язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров'я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов'язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов'язанням.

Таким чином, розумним і справедливим є відповідне договірне зобов'язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця.

Покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов'язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства, щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах.

З урахуванням вказаного вірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що отримавши сертифікат лікаря спеціаліста, яким ОСОБА_1 присвоєно звання лікаря за спеціальністю загальна практика - сімейна медицина, остання повинна була з'явитися на роботу до КНП "Черкаський районний центр ПМСД" для подальшого відпрацювання відповідно до умов підписаної нею угоди.

Разом з тим, судом установлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 з 01 серпня 2019 року на роботу не вийшла, причини невиходу на роботу роботодавцю не повідомила, у зв'язку з чим була звільнена з роботи на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про визнання звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України незаконним, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Оскільки судом установлено, що ОСОБА_1 без поважних причин була відсутня на робочому місці у період з 01 по 05 серпня 2019 року, що не заперечується й відповідачем, то її звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України є законним і обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_1 не дотрималася вимог законодавства України та договору від 18 липня 2017 року в частині зобов'язання відпрацювати після закінчення інтернатури три роки відповідно до направлення на роботу та порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов'язання, а тому, встановивши, що позивачем на її навчання в інтернатурі були понесені витрати у розмірі 120 663,81 грн, суди обґрунтовано стягнули ці кошти з відповідача на користь позивача.

Посилання у касаційній скарзі на те, що 28 серпня 2019 року Міністерством охорони здоров'я надано згоду на розірвання трудового договору про відпрацювання трьох років у розумінні вимог законодавства про працю не може трактуватися як згода на припинення трудового договору і не свідчить про розірвання цього договору.

З урахуванням вказаного також правильним є висновок судів про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення та зміни формулювання причини звільнення "за прогул" на "розірвання трудової угоди за погодженням Міністерства охорони здоров'я України та звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін".

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України.

Частиною 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Частиною 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За положеннями статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог статей 626, 627, 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 добровільно укладаючи угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, була обізнаною із родом та характером майбутньої роботи, яка може бути їй запропонована виключно в межах її спеціальності і кваліфікації та необхідністю відпрацювання певного строку після закінчення навчання, отримавши направлення на роботу вона не мала жодних заперечень, з вимогами щодо зміни місця направлення не зверталася, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що підстав для визнання договору від 18 липня 2017 року недійсним немає.

Посилання заявника на те, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази і не дали їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині 3 статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2021 року у нескасованій частині та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2021 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф.

Хопта