Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.09.2022 року у справі №760/14243/20

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 760/14243/20

провадження № 61-7328св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітов М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство оборони України в особі об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур,

третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур, третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення Міністерства оборони України, викладене в пункті 5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 21 жовтня 2019 року № 15 про відмову ОСОБА_1 у виключенні зі складу службових приміщень наданої квартири у зв`язку з відсутністю вислуги на військовій службі; визнати за ним право на виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача прийняти відповідне рішення про надання йому житла.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він у 2014-2015 роках брав безпосередню участь в антитерористичній операції та з 10 квітня 2015 року має статус учасника бойових дій. 03 червня 2014 року він отримав поранення, внаслідок чого 06 грудня 2018 року йому було встановлено ІІ групу інвалідності. З 09 червня 2016 року його було зараховано на квартирний облік та включено до списку осіб, які мають право на першочергове отримання житла як учасник бойових дій на підставі рішення житлової комісії Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 14 грудня 2016 року № 29. Рішенням міністра оборони України від 02 березня 2018 року № 3799/з йому було надано однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 , в якій він проживає та зареєстрований з 19 липня 2018 року. Оскільки в пунктах 3 та 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081), передбачено забезпечення військовослужбовців житлом для постійного проживання шляхом надання його один раз протягом строку служби та порядок виключення житла з числа службових, він 18 вересня 2019 року звернувся до житлової комісії Міністерства оборони України та підпорядкованих структур про виключення вказаної квартири з числа службових, однак рішенням комісії від 21 жовтня 2019 року йому було відмовлено у виключенні вказаної квартири з числа службових. На його думку, таке рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ним дотримано усі умови, визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380). Зокрема, на час звернення він був військовослужбовцем, перебував на військовій службі, є учасником антитерористичної операції, перебуває на квартирному обліку, однак постійного житла до цього часу не отримав, є інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час виконання обов`язків військової служби. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Солом`янський районний суд міста Києва рішенням від 22 квітня 2021 року позов задовольнив частково. Скасував рішення Міністерства оборони України, викладене в пункті 5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 21 жовтня 2019 року № 15 про відмову ОСОБА_1 у виключенні зі складу службових жилих приміщень наданої квартири у зв`язку з відсутністю вислуги на військовій службі 20 років. Визнав за ОСОБА_1 право на виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 18,2 кв. м. В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки позивач має право на виключення житлового приміщення, яке він займає, з числа службових на підставі статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У зв`язку з цим суд вважав обґрунтованими вимоги позову про скасування рішення, викладеного в пункті 5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 21 жовтня 2019 року № 15, визнавши за ОСОБА_1 право на виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_2 .

Відмовляючи в задоволенні інших вимог позову, суд виходив з того, що створення юридичних осіб або відокремлених підрозділів юридичної особи пов`язаних із житловими питаннями військовослужбовців, є виключним повноваженням Міністерства оборони України, і суд не наділений функціями щодо зобов`язання відповідача на створення конкретного органу з наданням відповідних адміністративних повноважень та функцій. Крім того, зобов`язання Міністерства оборони України затвердити рішення щодо виключення з числа службового житла квартири та надання її позивачу, а також подальше зобов`язання Київського квартирно-експлуатаційного управління подати до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області клопотання разом з належно оформленими документами про виключення квартири з числа службового житла, враховуючи не завершення сторонами у справі встановленої процедури, передбаченої Інструкцією № 380, буде втручанням в дискреційні повноваження цих суб`єктів владних повноважень із встановленням позитивного результату для позивача.

Солом`янський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 21 жовтня 2021 року стягнув на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 18 липня 2022 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Компенсував Міністерству оборони України за рахунок державного бюджету судовий збір у розмірі 2 522,41 грн.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновок місцевого суду про часткове задоволення позову зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права та без врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 570/5323/17. При цьому суд виходив з помилковості посилань ОСОБА_1 на те, що відповідач, відмовляючи у виключенні квартири з числа службових, порушує його право на позачергове отримання житла, оскільки позивач перебуває на обліку та потребує поліпшення житлових умов, має беззаперечне право на отримання житла для постійного проживання його та членів його сім`ї або за його бажанням грошової компенсації за належне йому для отримання житлове приміщення. У зв`язку з цим суд вважав, що право позивача на отримання житла як військовослужбовця не є порушеним. Також апеляційний суд вважав безпідставним посилання позивача на те, що він відповідно до частини восьмої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як особа з інвалідністю 2 групи, має право на безоплатне одержання у приватну власність жилого приміщення, яке він займає у будинках державного житлового фонду, оскільки він не має вислуги на військовій службі 20 років, а житлове приміщення, в якому він проживає є службовим.

Короткий зміст касаційної скарги та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року та залишити в силі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно осіб, звільнених з військової служби за станом здоров`я, та осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на виключення квартири з числа службового житла. При цьому безпідставним є висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції не врахував висновок Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 570/5323/17, оскільки за суб`єктним складом, підставами позову та встановленими фактичними обставинами справа № 570/5323/17, на яку посилається суд апеляційної інстанції, не є подібною до обставин, встановлених у цій справі.

У серпні 2022 року Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наявним у матеріалах справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 серпня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Місцевий суд встановив, що капітан ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на посаді заступника начальника відділу організації приймання речового майна Управління контролю якості, що підтверджується довідкою про проходження військової служби та копією посвідчення офіцера.

У 2014-2015 роках ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 10 жовтня 2016 року № 995.

03 червня 2014 року при виконанні бойового завдання ОСОБА_1 зазнав вогнепального сліпого осколкового поранення, що підтверджується довідкою від 19 червня 2014 року № 18 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

06 грудня 2018 року під час первинного огляду органи МСЕК ОСОБА_1 довічно встановили ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК від 06 грудня 2018 року серії АВ № 0531472, а 27 грудня 2018 року видане посвідчення інваліда ІІ групи серії НОМЕР_1 .

З 10 квітня 2015 року позивачу надано статус учасника бойових дій.

Згідно з витягом з протоколу засідання житлової комісії Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 14 грудня 2016 року № 29 позивача зараховано на квартирний облік з 09 червня 2016 року та включено до списку осіб, які мають право на першочергове отримання житла як учасник бойових дій (пільга №4).

Згідно з рішенням міністра оборони України від 02 березня 2018 року № 3799/з ОСОБА_1 надано однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з протоколу № 49 засідання житлової комісії Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 16 березня 2018 року.

З 19 липня 2018 року позивач зареєстрований та проживає у вказаній службовій квартирі, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 16 серпня 2019 року № 2784.

18 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур про надання житлового приміщення для постійного проживання шляхом виключення зі складу службових жилих приміщень наданої йому однокімнатної квартири.

21 жовтня 2019 року Міністерство оборони України в особі об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур відмовило ОСОБА_1 у виключенні однокімнатної службової квартири зі складу службових жилих приміщень у зв`язку з відсутністю вислуги на військовій службі 20 років.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміна «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , посилаючись на протиправні дії відповідача, просив скасувати рішення Міністерства оборони України, викладене в пункт 5.7 протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур від 21 жовтня 2019 року № 15 про відмову ОСОБА_1 у виключенні зі складу службових приміщень наданої квартири у зв`язку з відсутністю вислуги на військовій службі; визнати за ним право на виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача прийняти відповідне рішення про надання йому цього житла.

У пункті 11 Порядку № 1081 встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, зокрема передбачено, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.

Пунктом 10 розділу 7 Інструкції № 380 передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій з огляду на його особливий статус, визначений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.

При цьому слід ураховувати, що для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)).

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Позивач мотивував позов, зокрема, нормами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції № 380.

При цьому визначена в пункті 10 Інструкції № 380 соціальна гарантія, якої, як вважає ОСОБА_1 , його протиправно позбавили, передбачена для осіб, котрі проходять військову, тобто публічну службу.

Таким чином, право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник щодо можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому з огляду на особливий статус військовослужбовця.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови позивач може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур, третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративнихсудів.

Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі не подання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов