Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2025 року

м. Київ

справа № 723/1403/24

провадження № 61-830св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області (далі - КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги», підприємство).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 березня 2024 року наказом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 26 лютого 2024 року № 11ЗВ її було звільнено з посади медичної сестри пункту невідкладної допомоги Красноїльської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини (далі - пункт невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ) на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з ліквідацією пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ.

Із 01 березня 2024 року до 08 березня 2024 року вона перебувала на лікарняному, а тому з наказом про звільнення її ознайомлено 11 березня 2024 року.

Посилаючись на те, що наказ КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 26 лютого 2024 року № 11ЗВ є незаконним, оскільки її звільнено під час тимчасової непрацездатності; підставою для звільнення зазначено ліквідацію пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ, який є структурним підрозділом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги», тобто ліквідовано лише структурний підрозділ підприємства, ліквідація роботодавця як юридичної особи не проводилася; відповідач не врахував її переважного права на залишення на роботі, ОСОБА_1 просила суд визнати її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України протиправним та скасувати наказ КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 26 лютого 2024 року №11ЗВ; поновити її на посаді медичної сестри КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» з моменту незаконного звільнення; стягнути з відповідача середній заробіток за кожен день вимушеного прогулу, з моменту незаконного звільнення до моменту поновлення на роботі, з розрахунку середньоденної заробітної плати 557,41 грн та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 К3пП України та скасовано наказ КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 26 лютого 2024 року № 11ЗВ.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді медичної сестри КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» з моменту незаконного звільнення.

Стягнено з КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за кожен день вимушеного прогулу, з моменту незаконного звільнення до моменту поновлення на роботі, з розрахунку середньоденної заробітної плати 557,41 грн.

Стягнено з КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення за частиною першою статті 40 К3пП України можливе і у разі скорочення чисельності чи штату працівників.

Виведення зі структури підприємства пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ, як його структурного підрозділу, можна вважати зміною в організації праці. Проте роботодавець у наказі від 26 грудня 2023 року № 411 не приймав рішення про скорочення чисельності чи штату працівників, він прийняв рішення про ліквідацію структурного підрозділу та, відповідно, звільнив позивачку не у зв`язку із скороченням чисельності чи штату працівників, а у зв`язку з ліквідацією, а тому звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог частини першої статті 40 КЗпП України.

Суд визнав обґрунтованими доводи позивачки про те, що протиправними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягала у нервовому стресі через втрату засобів до існування, втраті нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя без отримання стабільного заробітку. Заявлений ОСОБА_1 розмір моральної шкоди відповідає глибині душевних страждань, яких вона зазнала.

Додатковим рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено.

Стягнено з КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка надала належні докази на підтвердження понесення нею витрат на професійну правничу допомогу. Урахувавши предмет і складність справи, час необхідний для вчинення дій і надання послуг, суд дійшов висновку, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, що є співмірним із обсягом наданих послуг, відповідає критеріям реальності, розумності та пропорційності.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 грудня 2024 року апеляційну скаргу КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» задоволено частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Визнано незаконним наказ КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 26 лютого 2024 року № 11ЗВ в частині формулювання причини та дати звільнення ОСОБА_1 .

Змінено в пункті 1 наказу КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 26 лютого 2024 року № 11ЗВ:

- формулювання причини звільнення з «у зв`язку з ліквідацією пункту невідкладної допомоги Красноїльської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини відповідно пункту 1 статті 40 КЗпП України» на «у зв`язку з скороченням штату працівників пункту невідкладної допомоги Красноїльської амбулаторії загальної практики - сімейної медицини відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України»;

- дату звільнення з «05 березня 2024 року» на «11 березня 2024 року».

У задоволенні позовних вимог про визнання звільнення з роботи протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, відмовлено.

Додаткове рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2024 року скасовано.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» відбулося скорочення штату працівників структурного підрозділу, зокрема посад медичної сестри пункту невідкладної медичної допомоги.

Одночасно з попередженням про майбутнє звільнення, 29 грудня 2023 року ОСОБА_1 ознайомлено з переліком вакантних посад, від переведення на які вона відмовилася.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням частини 3 статті 49-2 КЗпП України.

Помилковим є лише формулювання роботодавцем причини звільнення, з посиланням на ліквідацію пункту невідкладної допомоги в Красноїльській АЗПСМ, замість вказівки на скорочення штату працівників пункту невідкладної допомоги, як структурного підрозділу КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги», що відповідно до статті 235 КЗпП України є підставою для зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції також урахував, що звільнення позивачки 05 березня 2024 року відбулося у період її тимчасової непрацездатності (з 01 березня 2024 року до 08 березня 2024 року). Зважаючи на те, що 09 березня 2024 року та 10 березня 2024 року були вихідними днями, позивачка мала бути звільнена 11 березня 2024 року.

Водночас неправильне формулювання причини звільнення та дати звільнення в трудовій книжці не перешкоджало працевлаштуванню позивачки, а тому не є підставою для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відхиляючи посилання заявниці на наявність у неї переважного права на залишення на роботі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивачки відбулося у зв`язку з виведенням із штатного розпису трьох посад сестри медичної (брата медичного) пункту невідкладної допомоги, як структурного підрозділу КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги», тобто відбулося повне скорочення відповідних посад, а тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 42 КЗпП України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 грудня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 501/2301/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 501/2491/15-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 334/4326/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування

статті 42 та частини другої статті 49-2 КЗпП України у подібних правовідносинах(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ліквідація одного із структурних підрозділів роботодавця не означає автоматичного звільнення працівників, які працюють у цьому підрозділі.

На порушення статті 49-2 КЗпП України відповідач не врахував, що вона має переважне право на залишення на роботі, порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці не здійснив.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідно до штатного розпису, затвердженого директором КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги», який введений в дію з 01 березня 2024 року, посада медичної сестри загальної практики сімейної медицини пункту невідкладної допомоги, яку обіймала позивачка, відсутня.

Такий висновок суд апеляційної інстанції обґрунтовував тим, що зазначені у штатному розписі Красноїльської АЗПСМ посади сестри медичної загальної практики сімейної медицини та сестри медичної загальної практики сімейної медицини пункту невідкладної допомоги не є тотожними, оскільки вони у різних структурних підрозділах КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги». Звільнення позивачки відбулося у зв`язку з виведенням із штатного розпису трьох ставок посад сестри медичної (брата медичного) пункту невідкладної допомоги як структурного підрозділу КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги», тобто відбулося повне скорочення відповідних посад.

Водночас апеляційний суд не звернув уваги на те, що у штатному розписі Красноїльської АЗПСМ на час проведення змін пункт невідкладної допомоги не значиться як окремий структурний підрозділ.

Після проведення змін у штатному розписі Красноїльської АЗПСМ залишилося 10,5 ставок посади сестри медичної загальної практики - сімейної медицини. Таким чином, у штатних розписах єдиною відмінністю у назві посади, яку обіймала позивачка до звільнення, та назвами посад, які залишилися в амбулаторії після проведення змін, є розширення назви посади словами, які уточнюють місце роботи. Тобто фактично такі посади є однаковими.

Наявність такого розширення та деталізація роботи працівника в назві посади, не може свідчити про те, що він займає іншу посаду.

Крім того, ОСОБА_1 обіймала посаду сестри медичної загальної практики сімейної медицини, а уточнюючі слова «пункту невідкладної допомоги» ніколи не були частиною назви займаної нею посади.

У лютому 2025 року до Верховного суду надійшов відзив на касаційну скаргу від КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги», у якому підприємство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 грудня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених

пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Сторожинецького районного суду Чернівецької області матеріали цивільної справи № 723/1403/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому 2025 року матеріали справи № 723/1403/24 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 23 квітня 2019 року № 166 з 01 травня 2019 року створено пункт надання невідкладної допомоги на базі Красноїльської АЗПСМ.

Наказом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 04 січня 2022 року затверджено Положення про пункт невідкладної медичної допомоги у новій редакції (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного Положення пункт невідкладної медичної допомоги для населення є структурним підрозділом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги», який надає невідкладну медичну допомогу пацієнтам у помешканнях та при безпосередньому зверненні.

Згідно з пунктом 1.6 у випадку відсутності/відмови забезпечення фінансування медичного персоналу пункту в частині оплати праці органом місцевого самоврядування, на території якого він розташований, діяльність пункту припиняється шляхом його ліквідації.

ОСОБА_1 з травня 2019 року працювала на посаді сімейної медичної сестри пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ.

Згідно пунктом 2 рішення Красноїльської селищної ради від 22 грудня 2023 року № 124-29/23 у зв`язку з відсутністю коштів на заробітну плату з нарахуваннями медичним сестрам для надання безперервної (цілодобової) медичної допомоги в Красноїльській АЗПСМ, проведенням КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» процедури ліквідації зазначеного пункту, скороченням чисельності та штату працівників відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та необхідністю проведення відповідних виплат відповідно до законодавства, вирішено передбачити у місцевому бюджеті на 2024 рік виділення коштів на виплату відповідних компенсацій вивільнюваним працівникам.

Наказом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 26 грудня 2023 року № 411 розпочато процедуру ліквідації пункту невідкладної медичної допомоги в Красноїльській АЗПСМ, який є структурним підрозділом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги».

Наказом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 29 грудня 2023 року № 412 виведено зі штатного розпису три ставки посади сестри медичної (брат медичний) загальної практики - сімейної медицини пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ.

29 грудня 2023 року ОСОБА_2 у зв`язку з ліквідацією пункту невідкладної медичної допомоги Красноїльської АЗПСМ, який є структурним підрозділом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України.

З попередженням про звільнення ОСОБА_2 ознайомлена 29 грудня 2023 року, від переведення на інші вакантні посади, згідно з переліком, відмовилася.

Наказом КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги» від 26 лютого 2024 року № 113В звільнено ОСОБА_1 сестру медичну ЗПСМ пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ із займаної посади ц зв`язку з ліквідацією пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ 05 березня 2024 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Із 01 березня 2024 року до 08 березня 2024 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному. Із наказом про звільнення її ознайомлено 11 березня 2024 року.

Згідно з довідкою про доходи від 29 березня 2024 року № 44 заробітна плата ОСОБА_1 за останні два повні календарні місяці, що передували звільненню з роботи (січень, лютий 2024 року), становить 24 526,09 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 755/3972/17-ц.

Установивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату працівників пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ, як структурного підрозділу КНП «Сторожинецький центр первинної медичної допомоги», внаслідок якої три посади сестри медичної (брат медичний) загальної практики - сімейної медицини пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ, у тому числі й посада, яку обіймала позивачка, були скорочені, від переведення на запропоновані їй вакантні посади вона відмовилася, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що її звільнення за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм частини другої статті 40,

49-2 цього Кодексу.

Перевіряючи доводи заявниці про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 42 КЗпП України, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

У постанові від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18 Верховний Суд зазначив, що «відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій

статті 42 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що оскільки скорочена одна посада заступника генерального директора - головного інженера, на якій працював позивач, тому немає підстав для оцінки застосування переважного права позивача залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України».

Зазначене дає підстави для висновку про те, що норма статті 42 КЗпП України у випадку, якщо відбулося повне скорочення рівнозначних посад, не підлягають застосуванню, а тому посилання заявниці на те, що вона мала переважне право на залишення на роботі, враховуючи, що скорочено було всі посади сестри медичної (брат медичний) загальної практики - сімейної медицини пункту невідкладної допомоги Красноїльської АЗПСМ, є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з їх оцінкою судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновок суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник