Постанова

Іменем України

7 березня 2018 року

м. Київ

справа № 489/1612/17

провадження № 61 - 5120 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг»,

представник відповідача - Корець ЮліяОлегівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2017 року у складі судді Кирильчука О.І. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Шаманської Н. О., Коломієць В. В.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг») про визнання кредитного договору виконаним та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 8 грудня 2005 року між нею та АКБ «Райффайзен Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір, за яким вона отримала 34 тис. доларів США кредитних коштів строком до 7 грудня 2025 року. У той же день, у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2010 року з неї та ОСОБА_7 на користь ПАТ «ОТП Банк» стягнуто солідарно кредитну заборгованість за кредитним договором від 8 грудня 2005 року у розмірі 308 385 грн. 15 коп. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2010 року вказане рішення суду першої інстанції було змінено та зменшено стягувану суму до 264 200 грн. 31 коп. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2011 року було замінено стягувача, за вказаним рішенням апеляційного суду, ПАТ «ОТП Банк» його правонаступником - ТОВ «ОТП Факторинг».Вказувала, що нею повністю сплачені стягнуті рішенням суду кошти, а також має місце переплата у розмірі 4 524 грн. 9 коп. Проте, новий кредитор відмовляється закрити кредитний рахунок, у зв'язку з повним виконанням кредитних зобов'язань та повернути надлишково сплачені кошти.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просила суд визнати кредитний договір від 8 грудня 2005 року виконаним та закрити кредитний рахунок, а також стягнути з ТОВ «ОТП Факторинг» на її користь надлишково сплачену суму в розмірі 4 524 грн. 9 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 не виконала у повному обсязі зобов'язання, визначені кредитним договором від 8 грудня 2005 року, з урахуванням обсягу та порядку їх виконання, що були передбачені мировою угодою, визнаною ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, а тому немає підстав вважати вказаний кредитний договір виконаним та повертати сплачені кошти.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції вірно встановив правовідносини сторін та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вказав, що мировою угодою, визнаною ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, було визначено порядок виконання всіх зобов'язань станом на 27 серпня 2013 року у валюті кредитування -доларах США, а тому доводи позивача про те, що стягненню підлягала сума у гривні, є необґрунтованими.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що на території України забороняється видача кредитів в іноземній валюті. Судами також не враховано, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2010 року з неї на користь банку було стягнуто 264 200 грн. 31 коп. кредитної заборгованості, а мирова угода, визнана ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, регулює лише періодичність платежів та порядок погашення нею боргу.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 8 грудня 2005 року між ОСОБА_4 та АКБ «Райффайзен Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Факторинг», укладено кредитний договір, за яким позивач отримала 34 тис. доларів США кредитних коштів строком до 7 грудня 2025 року.

27 серпня 2013 року між сторонами укладено мирову угоду, яка була визнана ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором від 8 грудня 2005 року станом на 27 серпня 2013 року складає 32 983 доларів 82 центи США, яку остання зобов'язалася погашати за визначеним угодою графіком.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з нормою статті 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановивши, що графіком, підписаним сторонами разом з мировою угодою, яка була визнана ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року, передбачено погашення заборгованості у розмірі 32 983 доларів 82 центи США у строк до 1 жовтня 2020 року з розміром щомісячного платежу 379 доларів 12 центів США та 379 доларів 50 центів США, а з 27 серпня 2013 року ОСОБА_4 сплачено тільки 234 593 грн. 16 коп., що в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на час здійснення кожного платежу загалом складає 13 298 доларів 21 цент США, суди дійшли правильного висновку про те, що відсутні підстави вважати кредитний договір від 8 грудня 2005 року виконаним та повертати позивачеві сплачені кошти.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 сплатила заборгованість відповідно до рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 вересня 2010 року станом на 2 лютого 2009 року у розмірі 264 200 грн., що є повним виконанням кредитного договору від 8 грудня 2005 року, є безпідставними.

Суди правильно зазначили, що вказані твердження позивача суперечать змісту кредитного договору від 8 грудня 2005 року та умовам мирової угоди сторін, яка була визнана судом. Мировою угодою було визначено порядок виконання всіх зобов'язань, у тому числі і встановлених судовим рішенням, станом на 27 серпня 2013 року у валюті кредитування - доларах США, а пункт 3.1.1 мирової угоди щодо сплати платежів у національній валюті регулює форму платежу (платіжний засіб), а не його розмір, визначений як кредитним договором, так і додатком №1 (графік) до мирової угоди, в іноземній валюті.

Не заслуговують на увагу доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що банк неправомірно видав кредит в іноземній валюті, оскільки є необґрунтованими, не відносяться до предмету спору та доказування у даній справі, так як вимог про недійсність договору не заявлено.

Сторони уклали договір про надання кредиту саме в доларах США, погодили повернення заборгованості у доларах США у мировій угоді, яка була визнана ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2013 року. Вказане судове рішення набрало законної сили та не оскаржувалося сторонами.

Отже, вирішуючи спір, суди повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, дослідили усі наявні у матеріалах справи докази та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк