Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2019 року у справі №643/9783/16

Постанова

Іменем України

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 643/9783/16

провадження № 61-14046св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, правонаступниками якої є Харківська міська рада та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - приватний нотаріус Северіна Катерина Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Бровченка І. О., Бурлаки І. В., від 15 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, правонаступником якої є Харківська міська рада, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Северіна К. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення квартири у власність.

В обґрунтування позову вказала, що 24 квітня 2008 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала останній у власність належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), а ОСОБА_2 зобов'язалася довічно утримувати останню.

Зважаючи на неналежне виконання ОСОБА_2 договору довічного утримання, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 січня 2009 року вказаний договір було розірвано.

Проте, незважаючи на розірвання договору довічного утримання, 06 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири (далі - договір купівлі-продажу).

У подальшому право власності на зазначену квартиру було повторно передано ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 17 вересня 2009 року.

Зважаючи на зазначене, ОСОБА_1, посилаючись на норми статей 203, 388 ЦК України, просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 06 серпня 2009 року, та повернути у її власність квартиру, яка незаконно вибула з її володіння.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова у складі судді Мамалуй М. В. від 20 грудня 2016 року позов задоволено.

Витребувано з володіння ОСОБА_5 та повернуто у володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 березня 2018 року визнано недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, укладений 06 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

У вересні 2017 року ОСОБА_5 подано заяву про перегляд заочного рішення, яку ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2017 року залишено без задоволення.

Заочне рішення суду мотивоване тим, що з огляду на розірвання спірного договору довічного утримання за рішення суду, що набрало законної сили, спірна квартира вибула із власності ОСОБА_1 незаконно, а тому, не зважаючи на те, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, позовні вимоги про витребування з її володіння спірної квартири на користь позивача підлягають до задоволення на підставі статті 388 ЦК України.

У зв'язку із тим, що у резолютивній частині заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2016 року не вирішено питання щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, суд на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 270 ЦПК України ухвалив додаткове рішення стосовно цієї вимоги та визнав недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 06 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 травня 2019 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_5.

Скасовано заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2016 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 березня 2018 року та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року до участі у справі у якості правонаступників померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 залучено її сина - ОСОБА_3 та Харківську міську раду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 до суду апеляційної інстанції наданий договір купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2009 року, укладений між ОСОБА_1, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_4, який беззаперечно спростовує викладені в позові доводи щодо протиправного укладення договору купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та незаконного вибуття з власності ОСОБА_1 спірної квартири.

ОСОБА_1 мала намір продати квартиру, що належала їй на праві власності, у зв'язку з чим нею було здійснене волевиявлення на відчуження спірної квартири шляхом наділення відповідними повноваженнями ОСОБА_6 щодо укладення договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна.

За таких обставин, зазначені доводи ОСОБА_1, на які вона посилалась як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, не відповідають фактичним обставинам у справі та не є правовою підставою для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, оскільки матеріали справи не містять даних, що між зазначеними особами такий договір взагалі укладався.

Позовну вимогу щодо повернення у власність ОСОБА_1, квартири, яка незаконно вибула з її володіння, колегія суддів вважала похідною від первісної позовної вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, та такою, що не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що копія витягу з реєстру довіреностей не підтверджує факт видачі довіреності ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_6, якою позивач уповноважила його укласти договір купівлі-продажу спірної квартири, правомірність якого є похідною саме від правомірності вказаної довіреності, відомості щодо якої слід витребувати у нотаріуса під час нового розгляду справи судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення на підставі доказів, що були надані відповідачем із порушенням процесуальних норм, а тому не мали бути прийняті судом до уваги.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У жовтні 2019 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а остання зобов'язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_1, забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою та залишивши безкоштовне довічне проживання в цій квартирі (а. с. 13).

Цей договір зареєстровано нотаріусом, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану квартиру та накладено заборону на її відчуження (а. с. 79-81).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 січня 2009 року договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24 квітня 2008 року, розірвано.

06 серпня 2009 року між ОСОБА_1 як продавцем, від імені якої на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Конопацькою О. Б. 03 серпня 2009 року (реєстровий № 629), діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_4 як покупцем укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. Відчужувана квартира під час укладення цього договору належала продавцю на підставі дублікату довідки ЖЕК № 3 по обслуговуванню будинків ЖБК Московського району, виданого 05 серпня 2004 року, та рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 січня 2009 року, зареєстрованих у КП "ХМБТІ" 15 липня 2009 року (а. с. 223,224).

17 вересня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_5 спірну квартиру, а ОСОБА_5 прийняла її у власність та сплатила на користь ОСОБА_4 обумовлену сторонами грошову суму (а. с. 8,75,76).

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року до участі у справі у якості правонаступника померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 залучено її сина - ОСОБА_3 та Харківську міську раду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів та припиняється у разі відчуження власником свого майна (частина 1 статті 328 ЦК України, пункт 1 частини 1 статті 346 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина 1 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами 2 та 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Частина 1 статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до положень частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пред'являючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 06 серпня 2009 року, позивач не надала копію цього договору до позовної заяви, докази його державної реєстрації або інші докази на підтвердження обставин укладення оспорюваного позивачем договору.

Суд апеляційної інстанції підставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеним ОСОБА_2 як продавцем, оскільки матеріали справи не містять даних, що між зазначеними особами такий договір взагалі укладався. При цьому суд вірно узяв до уваги, що доводи ОСОБА_1, на які вона посилалась як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, не відповідають фактичним обставинам у справі та не є правовою підставою для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4,

При цьому суд на підставі наданих відповідачем належних та допустимих доказів, яким судом була дана правова оцінка, дійшов обґрунтованих висновків, що позивачем не доведено факту вибуття спірного майна з її володіння не з її волі з огляду на укладений між нею як продавцем, від імені якої діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_4 як покупцем договір купівлі-продажу спірної квартири від 06 серпня 2009 року. Презумпція цього договору не спростована у судовому порядку, тому доводи касаційної скарги про те, що суд не перевірив повноваження довіреної особи, виходять за межі позовних вимог і судом не перевірялися.

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Врахувавши поважність підстав ненадання відповідачем ОСОБА_5 вказаного договору від 06 серпня 2009 року як доказу до суду першої інстанції у зв'язку із тим, що остання не брала учать у розгляді справи в суді першої інстанції та не могла реалізувати своє право, передбачене статтею 60 ЦПК України 2004 року, на спростування наданих позивачем доказів, а також принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд, суд апеляційної інстанції підставно узяв до уваги зазначений доказ, належність і допустимість якого не спростована позивачем.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 15 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара