Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.02.2018 року у справі №307/2900/15

Постанова

Іменем України

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 307/2900/15-ц

провадження № 61-446 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Кеміня М. П., Боднар О. В., Джуги С. Д., від 02 березня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року ОСОБА_1 пред'явила позов до ОСОБА_2, в якому просила зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні під'їзною дорогою до земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, шляхом знесення огорожі, яка перекриває під'їзну дорогу.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що в її власності знаходиться земельна ділянка площею 0,113 га. Суміжним землекористувачем ОСОБА_2 вчиняються перешкоди у користуванні нею під'їзною дорогою, оскільки самовільно встановлена ОСОБА_2 огорожа не дозволяє їй проходити та проїжджати до своєї земельної ділянки.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем чиняться перешкоди на під'їзді до її земельної ділянки.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_2, усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1, мешканкою АДРЕСА_3, під'їзною дорогою до земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_4, шляхом знесення огорожі, яка перекриває під'їзну дорогу.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2, як суміжний землекористувач, порушує права ОСОБА_1, як власника земельної ділянки, зокрема, перешкоджає їй у користуванні під'їзною дорогою шляхом облаштування огорожі.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року та залишити в силі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2015 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач перекрив їй під'їздну дорогу до належної їй земельної ділянки.

Зазначає, що апеляційним судом не надано належної оцінки наявному у справі акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, виданим державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області 29 лютого 2016 року, який вказує на відсутність перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачем.

Ухвалою від 05 квітня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-7111 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_1, згідно державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,113 га в урочищі «Луги».

Згідно плану зовнішніх меж цієї земельної ділянки по лінії ділянки від «Д» до «А» суміжним землекористувачем є ОСОБА_2, а земельна ділянка від «А» до «Б» зазначена як «межова із землями загального користування - проїзд» (а. с. 5).

14 травня 2015 року ОСОБА_1 уклала договір № 156 із суб'єктом підприємницької діяльності на проведення геодезичних робіт. Згідно матеріалів польових та топографо-геодезичних робіт від земельної ділянки позивача проходить проїзд, який визначено як землі загального користування, у напрямку АДРЕСА_2 через земельну ділянку ОСОБА_2

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний земельний спір щодо користування під'їзною дорогою, яка проходить до земельної ділянки ОСОБА_1 з АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 зверталася до Нересницької сільської ради із відповідною заявою для вирішення вказаного земельного спору.

27 липня 2015 року на засіданні постійної комісії з питань охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та рекреації, та з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та розвитку села було винесено пропозицію ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (суміжний землекористувач ОСОБА_1 та ОСОБА_2) відпустити частину земельної ділянки ОСОБА_2 відповідно до площі земельної ділянки, яку займає під'їзна дорога, за згодою ОСОБА_2 Цю пропозицію виконано не було.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого громадянці України ОСОБА_4, на плані зовнішніх меж земельної ділянки позначена дорога шириною 3,5 м від точки «А» до точки «Б» у напрямку АДРЕСА_2, що межує із землекористувачем ОСОБА_2

Право власності на земельну ділянку суміжного землекористувача ОСОБА_2 не встановлено.

При встановлені (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за межами населеного пункту на території Нересницької сільської ради в урочищі «Луги» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник земельний спір щодо користування землями загального користування, а саме: під'їзною дорогою шириною 3,5 м та довжиною 53 м, яка проходить до земельної ділянки ОСОБА_1 із АДРЕСА_3.

Землекористувач ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_1 у користуванні вказаною під'їзною дорогою шляхом безпідставної відмови в погодженні меж суміжного землекористування та шляхом облаштування огорожі, яка унеможливлює доступ до земельної ділянки ОСОБА_1

Дану обставину підтверджено Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавств Державної інспекції сільського господарства в Закарпатської області від 29 лютого 2016 року та доданою до нього план-схемою розташування земельних ділянок.

Відповідно до частини третьої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Згідно положень статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, спірна під'їзна дорога шириною 3,5 м зі сторони АДРЕСА_3 проходить вздовж (53 м) земельної ділянки ОСОБА_2, межує з земельною ділянко ОСОБА_1, відноситься до земель загального користування та перебуває у комунальній власності територіальної громади.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилалася на те, що відповідач самовільно зайняв під'їзну дорогу, обмеживши їй доступ до належної їй земельної ділянки.

Мотивуючи рішення, апеляційний суд правомірно посилався на Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 29 лютого 2016 року, складений головним спеціалістом відділу оперативного контролю за додержанням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, яким встановлено, що ОСОБА_2, як суміжний землекористувач, порушує права ОСОБА_1, як власника земельної ділянки, зокрема, перешкоджає їй у користуванні вказаною під'їзною дорогою шляхом облаштування огорожі для унеможливлення доступу до земельної ділянки ОСОБА_1 (а. с. 76-77).

З наведеної план-схеми земельних ділянок, яка є додатком до вказаного Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_1 фактично обмежена земельними ділянками суміжних користувачів, а спірна під'їзна дорога забезпечує позивачу єдиний можливий доступ до неї.

У касаційній скарзі заявник вказує, що доступ до земельної ділянки в урочищі «Луги», що належить позивачу, не обмежений лише спірною під'їзною дорогою, а має ще пішохідний прохід із боку берегоукріплюючої дамби р. Тереса, що підтверджується довідкою Нересницької сільської ради.

Такі доводи заявника не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки процесуальним законодавством не передбачено можливості встановлювати обставини справи, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, а також приймати та досліджувати нові докази на стадії перегляду справи у касаційному порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо наявності перешкод у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1

Доводи заявника щодо того, що спірний проїзд ніколи не існував з його сторони, як суміжного користувача, та ніколи не використовувався як колишнім власником земельної ділянки, так і самою ОСОБА_1, на правильність висновків апеляційного суду не впливають та не спростовують факт самовільного зайняття земельної ділянки загального користування без відповідного рішення виконавчого комітету селищної ради.

Відповідно, безпідставними є твердження заявника щодо відсутності будь-яких доказів вчинення перешкод у користуванні проїздом, оскільки вони спростовуються як вищенаведеними матеріалами справи, зокрема протоколами засіданнями постійної комісії з питань охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та рекреації, та з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та розвитку села так і частково поясненнями самого ОСОБА_2 Зокрема, останній не заперечував факт встановлення огорожі, про що зазначає і в касаційній скарзі.

Беручи до уваги зазначене вище, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, вирішуючи спір, визначився із характером спірних правовідносин учасників справи, встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк