Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.11.2019 року у справі №368/357/17

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 368/357/17

провадження № 61-30470св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача -адвокат Степаніщева Віра Вікторівна,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Кашперської Т. Ц., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що вона є одинокою пенсіонеркою та особою похилого віку, отримує невелику пенсію та часто хворіє. На своє тяжке матеріальне та моральне становище вона поскаржилася своїй двоюрідній сестрі ОСОБА_3, яка запропонувала, щоб її син, ОСОБА_2, доглядав за нею, її будинком, а після смерті похоронить її.

Вказувала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 запевнили її, що все її майно перейде до відповідача лише після її смерті та сказали, що підпишуть з нею договір її довічного утримання та будуть їй постійно допомагати матеріально і фізично, та здійснюватимуть догляд за будинком.

Зазначала, що восени 2010 року вони їздили до нотаріуса, де вона підписала документи. Стверджувала, що є не грамотною, була без окулярів, які були документи та їхній зміст вона не читала.

У 2014 році вона звернулася до Черняхівської сільради для оформлення субсидії і дізналася, що будинок не її, що вона свій будинок та земельну ділянку подарувала відповідачу.

Оскільки іншого житла вона не має, отже договір дарування не відповідав її внутрішній волі та життєвим обставинам, що склалися, був укладений під впливом помилки з огляду на те, що на момент укладення оспорюваного договору у неї було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність відповідача, вона мала намір передати свій будинок ОСОБА_2 лише за умови здійснення ним її довічного утримання.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного округу Київської області Руденко A.

B. за реєстровим № 2747 24 жовтня 2010 року, та визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована в АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_2 та посвідчений 24 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Кагарлицького районного округу Київської області Руденко А. В. за реєстровим № 2750.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 27 липня 2017 року у складі судді Шевченко І. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела вчинення ним договору дарування квартири під впливом помилки.

Районний суд зазначив, що ОСОБА_1 під час укладення оспорюваних договорів розуміла зміст правочинів, їхню правову природу, права та обов'язки, що настануть після їх укладення, відтак безоплатно передала у власність ОСОБА_4 будинок, який є її житлом, оскільки не була особою, що потребує утримання.

Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 та її представник не надали суду будь-яких належних та допустимих доказів, що між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час укладення договірних відносин досягнута домовленість щодо істотних умов договору довічного утримання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 27 липня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного округу Київської області Руденком А. В. 24 жовтня 2010 року за реєстровим №
2747.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного округу Київської області Руденком А. В. за реєстровим 24 жовтня 2010 року № 2750.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав доведеними обставини, які вказують на помилку при укладенні договору, зокрема, неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення при укладенні договору дарування замість договору довічного утримання, похилий вік позивача, потребу у сторонньому догляді за станом здоров'я та відсутність будь-якого іншого житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду Київської області підлягає скасуванню, скільки є незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів того, що в момент вчинення правочину вона потребувала сторонньої допомоги.

Крім того, звертає увагу на пояснення свідків, опитаних судом першої інстанції, зокрема:

-лікаря сімейної медицини, який пояснив, що ОСОБА_1 дійсно мала хвороби, проте стан її здоров'я дозволяв їй обслуговувати себе, чоловіка, тримати тварин та обробляти город;

-приватного нотаріуса Руденко А. В., який повідомив суд про те, що ОСОБА_1 перед укладенням договору дарування зверталася до нотаріуса з проханням посвідчити саме договір дарування;

-свідка ОСОБА_5, яка стверджувала, що у ОСОБА_1 був намір укласти саме договір дарування.

Отже, вважає, що відсутні докази, які дають підстави визнавати договори дарування недійсними.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Степаніщева В. В. подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Вказувала, що судом першої інстанції встановлено, що у ОСОБА_2 не було намірів укладати договори дарування, тобто була відсутня воля та бажання, відтак укладення договору дарування не створило для нього юридичних наслідків.

Стверджувала, що на момент укладання договору у ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення на безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 свого будинку та земельної ділянки, оскільки іншого житла не мала, будинок був її єдиним житлом, вона дуже хвора і як людина похилого віку (65 років), потребувала догляду, отже договір дарування не відповідав її внутрішній волі та життєвим обставинам.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 12 листопада 2003 року ОСОБА_1 отримала спадщину у вигляді житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належав її матері, ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності виданого Черняхівською сільською радою 04 листопада 2003 року (а. с. 8).

Відповідно до довідки, виданої Черняхівською сільською радою, станом на 19 жовтня 2010 року у будинку АДРЕСА_1 було зареєстровано дві особи: ОСОБА_1, яка прописана в даному будинку з 1975 року, та її чоловік ОСОБА_7, який був прописаний у 2002 році.

24 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено два договори дарування: земельної ділянки площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.12-13) та домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 10-11).

Відповідно до вказаних договорів ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розміщено дане домоволодіння площею 0,25 га.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 27 грудня 2016 року у будинку на АДРЕСА_1 зареєстровано одну особу - ОСОБА_1 (а. с. 15).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами встановлено, що 24 жовтня 2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено два договори дарування: земельної ділянки площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 домоволодіння АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позову про визнання недійсним договору дарування будинку та договору дарування земельної ділянки, оскільки вважав, що ОСОБА_1, будучи дієздатною особою, укладаючи оспорювані договори дарування, усвідомлювала наслідки вчинення таких дій.

Апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції та скасував рішення районного суду вважаючи, що ОСОБА_1 у момент укладення оспорюваного договору дарування неправильно сприймала фактичні обставини правочину з огляду на її похилий вік, потребу у догляді та відсутність іншого житла.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду та вважає, що оскаржуване рішення не підлягає скасуванню з огляду на таке.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини 1 статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 вважала, що при укладенні оспорюваного договору було узгоджено надання ОСОБА_2 догляду та матеріальної допомоги їй, як особі похилого віку. Отже, фактично позивач помилилася відносно правової природи правочину.

Також суд апеляційної інстанції визнав доведеними посилання ОСОБА_1 на те, що, будучи особою похилого віку, вона за станом здоров'я дійсно потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи оспорюваний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між сторонами. Апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин частину 1 статті 229 ЦК України, яка передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про наявність у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна, отже спірне майно є її єдиним житлом, а долучені до матеріалів справи квитанції про оплату комунальних послуг підтверджують її місце проживання у спірному майні. Відтак, вказане свідчить про відсутність фактичної передачі обдарованому дарунку за оспорюваними договорами дарування.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору дарування в порядку статті 229 ЦК України.

Отже, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 212, 213, 214, 215 ЦПК України 2004 року (статей 263, 264, 265 чинного ЦПК України) правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку заявленим сторонами доводам та наданим доказам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1.

Згідно із частинами 1 та 4 статті 60 ЦПК України 2004 року Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 та 4 статті 60 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк