Історія справи

Постанова

Іменем України

06 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 552/943/17

провадження № 61-31925св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - обслуговуючий кооператив автогаражного колективу

«Авіатор-4»

представник відповідача - Клекта Іван Тихонович,

з участю військової прокуратури Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року у складі суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу автогаражного колективу «Авіатор-4» (далі - ОКАК «Авіатор-4»), в якому просив визнати за ним право власності на гараж, загальною площею 23,7 кв.м в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Авіатор-4», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що у 1986 році позивачем побудовано гаражну споруду, що розташована на земельній ділянці по АДРЕСА_1 на території обслуговуючого кооперативу «Авіатор-4».

Рішенням загальних зборів обслуговуючого кооперативу автогаражного колективу «Авіатор-4» від 07 грудня 2012 року позивача прийнято в члени коопертиву та видано ордер, на підставі якого йому надано право власності на гараж АДРЕСА_1.

Відповідно до технічного паспорта на гараж АДРЕСА_1, виданого приватним підприємством Полтавського бюро технічної інвентаризацації «Інвентаризатор», - гараж, побудований у 1986 році, складається з цегляних стін, рубероїдної покрівлі, має цементовану підлогу та його інвентаризаційна вартість становить 35 282 грн.

Позивач звернувся до виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради з клопотанням про оформлення права власності на вказану споруду, на що отримав відповідь від 18 жовтня 2016 року про те, що у Київської районної у м. Полтави ради відсутні повноваження щодо визнання права власності на об'єти нерухомого майна, зокрема побудованого гаража.

Позивач посилається на те, що він позбавлений можливості використовувати в повному обсязі право власності: розпоряджатися, володіти та користуватися вказаним нерухомим майном, у зв'язку із чим звернувся до суду з відповідним позовом про визнання за ним права власності на це нерухоме майно.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 березня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на гараж, загальною площею 23,7 кв.м в обслуговуючому кооперативі «Авіатор-4», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно звіту обстеження технічного стану будівельних конструкцій автомобільного АДРЕСА_1, даний автомобільний гараж відповідає вимогам надійності і безпечної експлуатації, що відповідно до положень статей 328, 392 ЦК України є підставою для визнання за позивачем права власності на це майно.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу військової прокуратури Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не надано жодних правовстановлюючих документів на підтвердження його права власності або права користування земельною ділянкою під самочинно збудованим гаражем. Також у справі відсутні належні докази на підтвердження такого права і в Обслуговуючого кооперативу автогаражного колективу «Авіатор-4».

Оскільки земельна ділянка під самочинно збудований /реконструйований/ гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку позивачу у власність чи користування не надавалась, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за ним права власності на гараж.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалене ним рішення та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про закриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції було відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційної скаргою прокуратури без обґрунтування останньою наявності підстав для представництва інтересів держави. Апеляційним судом розглянуто апеляційну скаргу, яка була подана не уповноваженою особою.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, а військова прокуратура Полтавського гарнізону, яка звернулася з апеляційною скаргою в інтересах Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку, подала апеляційну скаргу в інтересах осіб, у яких відсутні підстави для оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, оскільки суд не вирішував питання про їх права і обов'язки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вказане рішення суду апеляційної інстанції. Справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано Верховному Суду.

У відзивах на касаційну скаргу військова прокуратура Полтавського гарнізону Центрального регіону України не погодилась з доводами позивача та просила залишити ухвалене у справі рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що позивач є членом обслуговуючого автогаражного кооперативу «Авіатор-4» і має гараж АДРЕСА_1, який отримано ним згідно ордеру від 07 грудня 2012 року, виданого на підставі рішення загальних зборів обслуговуючого кооперативу автогаражного колективу «Авіатор-4», з урахуванням протоколу від 07 грудня 2012 року.

Даний гараж реконструйовано позивачем самостійно, заборгованість по сплаті членських внесків і за використання електроенергії станом на 01 вересня 2016 року відсутня.

У позивача відсутні правовстановлюючі документи на гараж, що позбавляє його можливості оформити на нього право власності, що стало підставою для його звернення з відповідним позовом до суду.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною третьої статті 376 ЦК України також передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За змістом наведених норм, самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво.

Статею 126 ЗК Українивстановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону).

Під час розгляду справи позивач не надав правовстановлюючих документів на підтвердження його права власності або права користування земельною ділянкою під самочинно збудованим гаражем, не надав документів на підтвердження, що вказана земельна ділянка виділена йому у встановленому законом порядку під вже збудований гараж.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження такого права у обслуговуючого кооперативу автогаражного колективу «Авіатор-4».

При цьому, суд апеляційної інстанцій правильно виходив з того, сам по собі факт наявності рішення сесії Полтавської міської ради від 01 листопада 2011 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування існуючих гаражів обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Авіатор-4» не може вважатися наданням земельної ділянки в розумінні наведених вище норм.

Встановивши, що земельна ділянка під самочинно збудований /реконструйований/ гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у встановленому законом порядку позивачу у власність чи користування не надавалась, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за ним права власності на це самочинно збудоване нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги позивача щодо відсутності у апеляційного суду підстав для розгляду апеляційної скарги військової прокуратури Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку вбачаються необґрунтованими та спростовуються змістом поданої прокурором апеляційної скарги та встановленими апеляційним судом обставинами.

Так, відповідно до висновку Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області від 31 серпня 2016 року, земельна ділянка, де розміщено гараж, про визнання права власності на який заявлено позивачем, належить державі, перебуває у постійному користуванні Міністерста оборони України та знаходиться на території військового містечка №38.

При цьому, доводи позивача про те, що земельна ділянка, на якій споруджено спірний гараж, не відноситься до земель, що перебувають у постійному користуванні Міністерста оборони України, не підтверджені жодним належним і допустимим доказом.

Доводи касаційної скарги позивача щодо наявності правових підстав для задоволення позову висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до незгоди заявника з прийнятим судом рішенням про відмову у задоволенні заявлених ним вимог за результатами розгляду поданої прокурором апеляційної скарги.

У силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська