Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2018 року у справі №551/169/17

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 551/169/17

провадження № 61-2185св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національний банк України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 20 липня 2017 року у складі судді Колоса Ю. А. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Гальонкіна С. А., Мартєва С. Ю., та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національний банк України, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 17 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1601/0807/71-270 та додаткові угоди до нього, згідно з якими банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 29 000 доларів США зі сплатою 13 % річних за користування кредитом на строк з 17 липня 2007 року до 17 серпня 2024 року.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором АКБ «ТАС-Комерцбанк» 17 серпня 2007 року уклало з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 договір поруки № 1601/0807/71-270-Р-1 та з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - договір поруки № 1601/0807/71-270-Р-2.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором повністю виконав, надавши ОСОБА_1 кредит у визначеному розмірі та в строки, передбачені кредитним договором.

ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо повернення суми кредиту та відсотків не виконала належним чином.

25 лютого 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, а до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги від боржників повного, незалежного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Унаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270 станом на 26 січня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 722 498,06 грн.

Враховуючи вищевикладене, ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 722 498,06 грн, яка складається із: заборгованість за кредитом - 541 472,40 грн; заборгованість за відсотками - 128 173,72 грн, пеня - 52 851,94 грн, а також стягнути з відповідачів на користь ПАТ «Дельта Банк» пропорційно задоволеним позовним вимогам судові витрати в розмірі 10 837,47 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 20 липня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270 (станом на 26 січня 2017 року) в розмірі 722 498,06 грн, яка складається із: заборгованість за кредитом - 541 472,40 грн; заборгованість за відсотками - 128 173,72 грн, пеня - 52 851,94 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що через неналежне виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка у розмірі, визначеному банком, підлягає солідарному стягненню як з боржника, так і з поручителів.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 20 липня 2017 року скасовано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270 (станом на 26 січня 2017 року) у розмірі 722 498,06 грн, яка складається із: заборгованість за кредитом - 541 472,40 грн; заборгованість за відсотками - 128 173,72 грн, пеня - 52 851,94 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 10 837,47 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем доведено неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та процентів за їх користування.

Однак, ухвалюючи рішення про солідарне стягнення заборгованості за кредитною угодою з поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції не з`ясував чинність поруки та права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Враховуючи, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила у лютому 2015 року, то право вимоги з погашення чергового платежу у ПАТ «Дельта Банк» виникло у березні 2015 року.

Таким чином, порука припинила свою дію у вересні 2015 року, у той час як із вимогою до поручителів ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду у березні 2017 року.

За таких обставин заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270 підлягає стягненню саме з ОСОБА_1 .

Враховуючи положення частин першої та п`ятої статті 88 ЦПК України 2004 року, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відшкодування ОСОБА_1 позивачу судового збору, сплаченого ним за звернення до суду з цим позовом, у повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16 та від 29 березня

2017 року у справі № 6-3087цс16, які полягають у наступному.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Апеляційний суд не з`ясував у повному обсязі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не надав належну правову оцінку умовам договору, якими передбачено погашення кредитної заборгованості шляхом здійснення періодичних платежів.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення частково та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не конкретизували складові кредитної заборгованості та період, за який така заборгованість стягнута. Суди не врахували, що з огляду на встановлення умовами договору обов`язку позичальника сплачувати кредит та відсотки у доларах США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Меморандум щодо врегулювання питання реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті від 08 травня 2015 року.

Крім того, суди не врахували, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, а тому звільнена від сплати судового збору в силу вимог Закону України «Про судовий збір».

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданому до суду у березні 2018 року, ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» заперечувало проти аргументів відповідачки щодо розміру заборгованості, яка виникла унаслідок невиконання нею умов кредитного договору щодо повернення кредиту та відсотків.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», поданому до суду у березні 2018 року, ОСОБА_1 зазначила, що банк звернувся з вимогою про солідарне стягнення кредитної заборгованості поза межами строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалами Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 20 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року, витребувано цивільну справу № 551/169/17 із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національний банк України, про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

17 серпня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1601/0807/71-270 та додаткові угоди до нього, згідно з умовами яких банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 29 000 доларів США з розрахунку 13 % річних за користування кредитом на строк з 17 липня 2007 року до 17 серпня 2024 року (а. с. 7-13).

Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечено порукою відповідно до укладених договорів поруки: від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270-Р-1 між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (поручителем) та від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270-Р-2 між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (поручителем) (а. с. 14-15, 16-17).

25 лютого 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, а до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги від боржників повного, незалежного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а. с. 27-30).

02 жовтня 2015 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

ОСОБА_1 , починаючи з березня 2015 року, не виконує умови кредитного договору, не вносить кошти на погашення заборгованості, у зв`язку з чим станом на 26 січня 2017 року утворилась заборгованість у сумі 722 498,06 грн, з яких: основна заборгованість за кредитом - 541 472,40 грн; відсотки за користування кредитом - 128 173,72 грн, пеня - 52 851,94 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо стягнення кредитної заборгованості солідарно з позичальника і поручителів

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю, та суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходили з того, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за його користування не виконує, а тому банк вправі вимагати дострокове стягнення заборгованості та пені.

ОСОБА_1 не заперечувала факт надання їй банком кредиту, неналежне виконання нею своїх зобов`язань з повернення кредиту та виникнення заборгованості за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270, укладеним між нею та АКБ «ТАС-Комерцбанк».

Таким чином, суди правильно вважали, що право банку є порушеним, а тому підлягає захисту.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у розрахунку заборгованості, наданому банком, всіх її складових, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та зводяться до формального заперечення боржника щодо виконання зобов`язання за кредитним договором.

Невідповідність дійсного розміру заборгованості тому, який зазначено у розрахунках банку, ОСОБА_1 не спростовано належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання про можливість солідарної відповідальності відповідачів за невиконання умов кредитного договору від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270, суд апеляційної інстанції вважав, що з вимогами до поручителів позивач звернувся до суду з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною четвертої статті 559 ЦК України, а тому спірна заборгованість підлягає стягненню лише з ОСОБА_1 .

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Правильне застосування статті 554 ЦК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, передбачає необхідність встановити обставини щодо моменту пред`явлення банком вимоги до поручителя, визначити дату спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов`язання, наявність підстав для припинення поруки.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора та суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України перебіг строку дії поруки за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, починається стосовно кожної окремої частини заборгованості, від дня, коли відбулося це порушення.

Строк дії поруки обчислюється окремо по кожному простроченому зобов`язанню позичальника.

Таким чином, з часу прострочення щомісячного платежу починається обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів, поза межами цього строку.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі

№ 6-3087цс16.

Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року та від 31 жовтня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила у лютому 2015 року.

Оскільки ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до відповідачів у березні 2017 року, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність у поручителів ОСОБА_1 солідарного обов`язку з погашення кредитної заборгованості за весь період її розрахунку, не врахувавши, що порядок погашення кредитної заборгованості сторонами кредитного договору погоджено шляхом здійснення боржником періодичних (щомісячних) платежів (ануїтетів) до 17 серпня 2024 року.

До моменту звернення банку до суду з цим позовом строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі не настав, оскільки він визначений окремими платежами, а тому застосування судом приписів статті 559 ЦК України щодо припинення поруки до зобов`язання вцілому є помилковим.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що банк має право вимоги до поручителів за зобов`язаннями боржника лише щодо платежів, після настання строку виконання яких не минуло шість місяців (частина четверта статті 559 ЦК України). Тобто обов`язок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо солідарної відповідальності за зобов`язанням ОСОБА_1 за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270 обмежується періодом, починаючи з вересня 2016 року (шестимісячний строк, який передував зверненню до суду з цим позовом у березні 2017 року). За розрахований банком період до вересня 2016 року кредитна заборгованість підлягає стягненню виключно з ОСОБА_1 .

Таким чином, загальну суму заборгованості за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270, заявлену банком у позові, необхідно розділити на дві складові:

1) заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів - за період з вересня 2016 року до січня 2017 року у розмірі 18 015,55 доларів США, що в еквіваленті 490 169,55 грн, з яких: 16 254,51 доларів США - поточна заборгованість, 858,46 доларів США - прострочена заборгованість, 902,58 доларів США - відсотки, нараховані на поточну заборгованість, а також пеня у розмірі 52 851,94 грн;

2) заборгованість, яка підлягає стягненню виключно з ОСОБА_1 як позичальника, - за період до вересня 2016 року у розмірі 6 596,43 доларів США, що в еквіваленті 179 476,57 грн, з яких 2 788,15 доларів США - прострочена заборгованість, 3 808,28 доларів США - відсотки, нараховані на поточну заборгованість, оскільки щодо неї банк пропустив строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого позивачем за звернення до суду з цим позовом

Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд не звернув увагу на таке.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 цього закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» («Пільги щодо сплати судового збору») встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Відповідно до довідки від 01 липня 2007 року серії МСЕ № 0065659 ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи безстроково (а. с. 95).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат апеляційний суд врахував, що за подання позовної заяви ПАТ «Дельта Банк» сплатило 10 837,47 грн судового збору.

Однак, суд не застосував положення статті 5 Закону України «Про судовий збір» та помилково вважав, що зазначена вище сума судового збору підлягає стягненню з ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в силу вимог закону, то відшкодування сплати судового збору іншій стороні, на користь якої ухвалене рішення, повинно здійснюватись за рахунок держави.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, у порушення вимог статей 212-214, 303 ЦПК України 2004 року, не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не врахував правові висновки Верховного Суду України, неправильно застосував норми статей 554, 559 ЦК України, не перевірив належним чином і не надав правової оцінки доводам позивача щодо виникнення у відповідачів солідарної відповідальності за зобов`язанням з погашення кредитної заборгованості, помилково стягнув з ОСОБА_1 судовий збір на користь ПАТ «Дельта Банк».

Разом з цим, колегія суддів не вбачає за можливе залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки районний суд стягнув солідарно з поручителів заборгованість поза межами шестимісячного строку, встановленого статтею 559 ЦК України для окремих платежів, а також стягнув з ОСОБА_1 судовий збір на користь ПАТ «Дельта Банк», залишивши без уваги, що відповідачка звільнена від його сплати в силу вимог закону.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та з урахуванням частини третьої статті 400 ЦПК України підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК з ухваленням нового рішення.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення частини першої статті 141 ЦПК України та з урахуванням того, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 5 418,74 грн з кожного.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 20 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 жовтня 2017 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Національний банк України, про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270 у розмірі 18 015,55 доларів США, що в еквіваленті 490 169,55 грн, та пеню у розмірі 52 851,94 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 17 серпня 2007 року № 1601/0807/71-270 у розмірі 6 596,43 доларів США, що в еквіваленті 179 476,57 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі по 5 418,74 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк