Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2018 року у справі №296/2185/17

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 296/2182/17

провадження № 61-569св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2017 року у складі судді Шалоти К. В. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є користувачем квартири АДРЕСА_1 . Відповідач є її вітчимом, який отримав вказану квартиру на сім`ю із трьох осіб, а саме: на себе, на неї та її покійну матір. У цій квартирі вони проживали однією родиною. Після смерті матері у 2007 року між сторонами стали виникати конфлікти з приводу користування спірною квартирою. У березні 2016 року відповідач примусово зняв її з реєстрації у спірній квартирі на підставі заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 грудня 2015 року, яке в подальшому було скасовано рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 08 лютого 2017 року.

Вказувала на те, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, з приводу чого вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів, у грудні 2016 року замінив замки на вхідних дверях, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості проживати в квартирі.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселити її до вказаної квартири та зобов`язати відповідача надати їй ключі від квартири.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 у зазначену квартиру.

Зобов`язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей до квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 неправомірно чинить перешкоди у користуванні ОСОБА_1 спірною квартирою, чим порушені її законні права на користування цим жилим приміщенням, які підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2017 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , не врахували, що 28 грудня 2016 року він зареєстрував право власності на спірну квартиру, а ОСОБА_1 не була членом його сім`ї та є для нього сторонньою особою.

Зазначав, що реєстрація ОСОБА_1 у вказаній квартирі не є підставою для її вселення до квартири, яка перебуває у приватній власності.

При цьому ОСОБА_1 має постійне місце проживання, з 2014 року проживає у будинку чоловіка.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року залишено без руху з підстав сплати судового збору не в повному обсязі.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 отримав ордер на квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю із трьох осіб, а саме: на себе, дружину ОСОБА_3 та її дочку ОСОБА_4 .

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17 грудня 2015 року у справі № 296/4943/15-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задоволено. Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 21 грудня 2016 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Оформлення свідоцтва про право власності від 21 грудня 2016 року на спірну квартиру шляхом її приватизації відбулося під час зняття ОСОБА_1 з реєстрації у спірній квартирі на підставі заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 грудня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 08 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року, у справі № 296/4943/15-ц заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «ВЖРЕП № 9» Житомирської міської ради від 21 червня 2017 року № 927 у квартирі АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 зареєстровані такі особи: його дружина ОСОБА_5 , внук дружини - ОСОБА_6 та падчериця ОСОБА_1 .

Дружина відповідача - ОСОБА_5 та її внук - ОСОБА_6 , 2002 року народження, зареєстровані у спірній квартирі 09 та 14 лютого 2017 року .

Також установлено, що позивач 25 лютого 2017 року зверталась до дільничного інспектора міського відділу поліції, а 09 березня 2017 року - до начальника ГУ НП в Житомирській області Сороки М. С. із заявами щодо протиправних дій ОСОБА_2 , а саме позбавлення доступу до житла.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, у якій зареєстровано її місце проживання та якою вона має право користуватись.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статтею 109 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У справі, що переглядається, установлено, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 08 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року, у справі № 296/4943/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено, оскільки ОСОБА_2 не довів, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі без поважних причин.

Вказаним судовим рішенням установлено, що ОСОБА_1 не втрачала інтерес до спірної квартири, що підтверджується копіями квитанцій про оплату комунальних послуг у вказаній квартирі за період із січня 2015 року до січеня 2017 року, у квартирі знаходяться її особисті речі та меблі, при цьому іншого житла вона не має, між сторонами склалися стійкі неприязні стосунки, що підтверджується постановами правоохоронних органів про відмову у порушенні кримінальних справ за зверненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за 2007-2011 роки.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Установивши, що ОСОБА_2 неправомірно чинить перешкоди у користуванні ОСОБА_1 спірною квартирою, чим порушені її законні права на користування цим жилим приміщенням, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку проте, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач з 2014 року не проживає у спірній квартирі та має інше житло, не можуть бути взяті до уваги, оскільки, як установлено рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 08 лютого 2017 року, ОСОБА_1 не проживала у спірній квартирі із поважних причин та іншого житла вона не має.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк