Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2018 року у справі №171/1047/17

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 171/1047/17

провадження № 61-38066 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

представник відповідача - ОСОБА_4 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, розташовану на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, площею 6,2331 га. Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, він дізнався, що спадкова справа після смерті ОСОБА_5 відкрита за заявою ОСОБА_3 , на користь якого спадкодавцем складено заповіт на все його майно.

Посилаючись на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, зазначав, що заповіт складено з порушенням порядку його посвідчення, оскільки його батько ОСОБА_5 був глухонімим та неписьменним, а тому не міг прослухати та прочитати вказаний документ. Вважає, що вказаний заповіт повинен був посвідчуватися в присутності письменної особи, яка могла б порозумітися з його батьком і засвідчити своїм підписом, що зміст заповіту відповідає його волі, проте, як вбачається з копії заповіту, підпису такої особи немає.

Крім того вважав, що підпис особи в оспорюваному заповіті здійснено не заповідачем, а іншою особою. Зазначав, що посадова особа, яка вчиняла нотаріальні дії всупереч вищезазначеної Інструкції застережень в заповіті не вказала.

Вважав, що зазначений заповіт є недійсним, оскільки в момент його складення не були додержані вимоги щодо його оформлення та посвідчення, а також заповіт не був підписаний ОСОБА_5 , а, отже, волевиявлення спадкодавця на час складання заповіту не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати заповіт, як розпорядження на випадок смерті, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області 05 грудня 1996 року, недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2017 року у складі судді Кодрян Л. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем докази не є достатніми для спростування правомірності заповіту, як одностороннього правочину, який вчинено відповідно до діючих на час складання заповіту норм законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області 05 грудня 1996 року.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_5 мав другу групу інвалідності та був глухонімим. Однак, із тексту заповіту не вбачається, що секретар виконавчого комітету Михайлівської сільської ради народних депутатів Апостолівського району Дніпропетровської області, яка посвідчувала оспорюваний заповіт, прочитала вголос текст заповіту та при цьому був присутній сурдоперекладач, який мав роз`яснити заповідачу зміст правочину. Крім того, ОСОБА_5 був неграмотний, не міг читати, що свідчить про те, що він самостійно не міг ознайомитись з оспорюваним заповітом. Відтак, заповіт, складений 05 грудня 1996 року на ім`я ОСОБА_3 , не відповідав внутрішній волі заповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 липня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 171/1047/17з Апостолівського районного суду Дніпропетровської області.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 самостійно займався вихованням і навчанням своїх чотирьох дітей та був письменною людиною, оскільки самостійно на протязі всього свого життя вчиняв різні правочини без будь-якої сторонньої допомоги, та навчався в школі для глухонімих.

Крім того, судом апеляційної інстанції було помилково застосовано статті 203, 207, 1233, 1247, 1248, 1251, 1252, 1257 ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, проте під час вчинення спірного заповіту діяв ЦК УРСР 1963 року, тобто до цих правовідносин повинні застосовуватися норми цього Кодексу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Вважав висновки апеляційного суду такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 12).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 23 лютого 2017 року складено відповідний актовий запис № 69 (а.с. 11).

Згідно з заповітом, посвідченим 05 грудня 1996 року секретарем виконавчого комітету Михайлівської сільської ради народних депутатів Апостолівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_5 заповів все своє майно ОСОБА_3 (а.с. 13).

Вказаний заповіт було зареєстровано в Спадковому реєстрі за № 44564384, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 14295867 (а.с. 14).

Відповідно до довідок, виданих 14 березня 2017 року № 54 та № 34 вбачається, що ОСОБА_5 по день своєї смерті проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 разом з онуком - ОСОБА_6 (а.с. 15, 16).

Відповідно довідки серія 57 Ц № 318981 , ОСОБА_5 , 1939 року народження, мав другу групу інвалідності та був глухонімим (а.с. 18).

З ксерокопії паспорту, виданого на ім`я ОСОБА_5 , серії НОМЕР_3 , вбачається що в графі підпис власника паспорту зазначено «неграмотний» (а.с. 10).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26875994 ОСОБА_5 за життя був власником житлового будинку з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 6,2331 га на території Михайлівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області (а.с. 20, 27).

Відповідно до спадкової справи № 35/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , заведеної 04 квітня 2017 року, спадкоємець ОСОБА_3 , подавши заяву до нотаріальної контори 04 квітня 2017 року, прийняв спадщину за заповітом від 05 грудня 1996 року, а ОСОБА_1 04 травня 2017 року подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 (а.с. 85-103).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно з частиною першою, другою статті 524 ЦК УРСР, що був чинним на час складення заповіту, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 534 ЦК УРСР передбачалося, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Відповідно до статті 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

У статті 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 1 Закону України «Про нотаріат» ід 02 вересня 1993 року № 3425-XII вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

У пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, посвідчують заповіти.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу чи іншій посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії.

У пункті 2 розділу І Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (далі - Інструкції № 22/5), що була чинною на час складення заповіту, нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Згідно з пунктом 13 Інструкції № 22/5 нотаріально посвідчувані заповіти, доручення, заяви та інші документи підписуються у присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальну дію. Якщо заповіт, доручення, заява чи інший документ підписано за відсутності цих посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, доручення, заяву чи інший документ, за його дорученням і в його присутності та в присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, заповіт, доручення, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Заповіт чи доручення не може підписувати особа, на користь якої їх посвідчено.

Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, посадова особа виконавчого комітету, крім того, зобов`язана прочитати йому текст документа і зробити про це на документі відмітку. Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує документ.

Якщо глухий, німий або глухонімий громадянин, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, письменний, він сам прочитує документ і власноручно підписує його. Якщо такий громадянин неписьменний, при вчиненні нотаріальної дії обов`язково повинна бути присутня письменна особа, яка може порозумітися з ним і засвідчити своїм підписом, що зміст заповіту, доручення, заяви чи іншого документа відповідає волі глухого, німого або глухонімого громадянина, який бере участь у цій нотаріальній дії.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», чинної на час виникнення спірних правовідносин, за правилами статті 48 ЦК УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов`язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58 ЦК УРСР).

Вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 мав другу групу інвалідності та був глухонімим. Проте із тексту заповіту не вбачається, що секретар виконавчого комітету Михайлівської сільської ради народних депутатів Апостолівського району Дніпропетровської області, яка посвідчувала оспорюваний заповіт, прочитала вголос текст заповіту та при цьому був присутній сурдоперекладач, який мав роз`яснити заповідачу зміст правочину. Крім того, ОСОБА_5 був неграмотний, не міг читати, що підтверджується копією паспорта, що свідчить про те, що він самостійно не міг ознайомитись з оспорюваним заповітом.Відтак, заповіт, складений 05 грудня 1996 року на ім`я ОСОБА_3 , не відповідав внутрішній волі заповідача.

Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_5 був письменною людиною,матеріалами справи не підтверджено, а на обґрунтування тверджень свідка ОСОБА_7 про те, що спадкодавець навчався в школі для глухонімих та вмів читати та писати, належних та допустимих доказів не надано.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано норми ЦК України є вірними, проте вказане на правильність вирішення спору по суті не впливає, а відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення апеляційного суду не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара