Історія справи

Постанова

Іменем України

6 березня 2018 року

м. Київ

справа № 2120/12694/12

провадження № 61-88 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2012 року у складі судді Кузьміної О. І. та рішення апеляційного суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року у складі суддів: Базіль Л. В., Пузанової Л. В., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 12 травня 2008 року банк надав ОСОБА_6 кредит у сумі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки, а ОСОБА_6 зобов'язався повернути ці кошти та сплатити проценти за користування ними. Відповідач зобов'язань за кредитним договором не виконав, унаслідок чого станом на 30 вересня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 36 412,87 грн.

З урахуванням зазначеного позивач просив стягнути з відповідача 13 220,67 грн заборгованості по тілу кредиту, 19 085,43 грн - по процентам, 1 896,63 грн - по комісії за користування кредитом, 500 грн - штраф (фіксована частина), та 1 710,14 грн - штраф (процентна складова).

Справа переглядалась судами неодноразово.

Рішенням Суворівського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 36 412,87 грн заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_6 не виконав взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредиту, сплаті процентів та комісії за користування коштами відповідно до умов кредитного договору, тому вимоги банку є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції у частині стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом, штрафу (процентна складова) та у зазначенні загальної суми заборгованості змінено. Зменшено суму стягнення комісії за користування кредитом до 1 500 грн, штраф (процентна складова) до 1 690,31 грн, а загальну суму заборгованості до 35 996,41 грн. У решті позовних вимог рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивне тим, що між сторонами виникли кредитні правовідносини та ОСОБА_6 свої зобов'язання не виконує у зв'язку з чим має заборгованість за кредитним договором, що підлягає стягненню на користь банку. Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що до заборгованості за кредитним договором банк включив видавничу комісію у розмірі 500 грн, яка не передбачена умовами кредитування. Відмовляючи відповідачу у застосуванні до вимог банку строків позовної давності, суд зазначив, що така заява до суду першої інстанції ОСОБА_6 не подавалася, а на стадії апеляційного розгляду справи здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості судового рішення.

У грудні 2017 року ОСОБА_6 подав касаційну скаргу на судові рішення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції й рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що банківська виписка по рахунку складена станом на липень 2017 року та стосується двох банківських карток із різними номерами, проте доказів отримання ОСОБА_6 другої картки у справі не надано. Відповідач заперечує факт підписання ним довідки про умови кредитування, оскільки в довідці відсутнє прізвище, ім'я та по батькові особи, яка її підписала. Крім того, зазначає, що не міг підписувати 12 червня 2008 року цю довідку, оскільки її бланк роздрукований 19 червня 2008 року. Також вказує на те, що розрахунок заборгованості не завірений печаткою банку, а Умови та правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 20 грудня 2007 року, не містять пункту 8.6 щодо нарахування штрафів та не завірені належним чином. Зазначає, що банк нараховував прострочені проценти за користування кредитом за подвійною відсотковою ставкою, що не передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг, а у частині нарахування 375 грн комісії за обслуговування картки вважає позов недоведеним. Крім того, банком пропущений строк позовної давності, оскільки останній платіж за кредитною карткою здійснювався ним 29 липня 2008 року, а ПАТ КБ «ПриватБанк» звернення до суду з цим позовом у жовтні 2012 року та про застосування наслідків спливу цих строків ним заявлялося у суді апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Відповідно до положень частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних за користування коштами банку і кінцевим терміном їх повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Підписуючи 12 травня 2008 року заяву про відкриття рахунку та надання послуг, ОСОБА_6 погодився на те, що зазначена заява разом із умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою і тарифами банку складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим станом на 30 вересня 2012 року за кредитним договором утворилась заборгованість за тілом кредиту у сумі 13 220,67 грн, за процентами та комісією за користування кредитом у сумах 19 086,43 грн та 1 896,43 грн відповідно. Крім того, на заборгованість за кредитним договором банком нарахована неустойку у вигляді штрафу (фіксована частина) у сумі 500 грн та штрафу (процентна складова) у сумі 1 710,14 грн.

Оскільки обставини укладення кредитного договору відповідач не оспорював та доказів на спростування заборгованості не надав, висновки судів попередніх інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону. Зменшуючи розмір заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що банк включив до розрахунку заборгованості за кредитним договором не передбачений умовами кредитування платіж .

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У заяві ОСОБА_6 про відкриття рахунку та надання послуг визначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії кредитної карти.

Відповідачем не спростовується, що строк закінчення дії картки «Універсальна Gold-клуб», виданої на його ім'я, визначається по червень 2011 року.

Умовами договору встановлено, що погашення заборгованості за кредитним лімітом може проводитися шляхом внесення коштів на картку клієнтом або списанням банком з дебетної картки.

Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14 цс 14 викладено правовий висновок, відповідно до якого перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо повернення кредиту в повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки (статті 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Банк звернувся до суду з цим позовом у жовтні 2012 року, тобто, в межах трирічного строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не отримував кредитної картки, по якій банком нарахована заборгованість, є неприйнятними, оскільки ОСОБА_6 неодноразово користувався кредитними коштами та не заперечує здійснення ним платежів за кредитом. Доказів того, що банком видавалась відповідачу будь-яка інша кредитка картка, за якою відповідачем вносилась готівка у червні 2008 року в справі відсутні.

За змістом статті 60 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Довідка про умови кредитування «Універсальна Gold-клуб» містить підпис ОСОБА_6, а доводи касаційної скарги, що ця довідка відповідачем не підписувалась є припущенням. Встановлення причин розбіжностей у даті підписання довідки та іншої вказаній у ній дати виходить за межі касаційного розгляду справи, оскільки зазначені обставини судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не встановлювалися, а суд касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України не вирішує питань доказування та не встановлює нові обставини справи.

Доводи касаційної скарги, що умови та правила надання банківських послуг не містять положень щодо нарахування штрафу, є неприйнятними, оскільки пунктом 8.6 умов та правил надання банківських послуг, що надавались банком з позовною заявою, передбачено, що при порушенні клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених даним договором більш ніж на 120 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5% від суми позову (заборгованості). Доказів того, що на момент укладення кредитного договору були чинними інші умови та правил надання банківських послуг, зокрема, затверджені наказом від 20 грудня 2007 року за № PR-2007, у справі не встановлено.

Твердження касаційної скарги про нарахування прострочених процентів за користування кредитом за подвійною відсотковою ставкою жодним чином не обґрунтовано, оскільки будь-якого контррозрахунку не надано.

Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року та рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2012 року в незмінній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик