Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.09.2018 року у справі №140/458/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 140/458/17

провадження № 61-16259св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2017 року у складі судді Слободяник Т. В. та рішення апеляційного суду Вінницької області від 07 липня 2017 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Оніщука В. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05червня 2012 року відповідно до Умов та правил надання банківських послуг ОСОБА_1, підписавши анкету-заяву, отримала кредит у розмірі 2 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 31 січня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 28 535,67 грн, з яких: 1 743,06 грн - заборгованість за кредитом;

21 568,46 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 389,12
грн - заборгованість по пені та комісії, а також штрафи відповідно до пункту
2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, з яких: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1 335,03 грн - штраф (процентна складова).

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на його користь зазначену заборгованість за кредитним договором.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 07 липня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено заявлені позовні вимоги. У анкеті-заяві відсутній запис про встановлений кредитний ліміт; не вказано яка саме картка мала бути видана клієнтові. У матеріалах справи відсутній тариф, за яким був наданий кредит. У наданому позивачем витягу з Умов та порядку надання банківських послуг відсутній підпис відповідачки - клієнта.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

22 липня 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв'язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 07 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 07 липня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відсутність підпису позичальника в Умовах та правилах надання банківських послуг, не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставив саме в анкеті-заяві, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах. Випискою по картковому рахунку підтверджується те, що відповідач не лише знімав грошові кошти, але і частково погашав заборгованість, що свідчить про визнання заборгованості по кредиту. ОСОБА_1 факту укладення кредитного договору між нею та банком не заперечувала.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Немирівського районного суду Вінницької області.

У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 05 червня 2012 року між АТ
КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

У заяві позичальника домовленості сторін щодо встановлення строку дії договору немає.

За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua складає договір про надання банківських послуг.

З розрахунку наданого банком, вбачається, що ОСОБА_1 отримала вказані кредитні кошти та користувалася ними, періодично здійснювала часткове погашення заборгованості по процентам. Останній платіж було здійснено у березні 2014 року.

Вказане підтверджує факт користування ОСОБА_1 кредитним коштами.

За розрахунком банку станом на 31 січня 2017 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 28 535,67 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1
743,06 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 21 568,46
грн; заборгованість за пенею та комісією -

3 389,12 грн, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн; штраф (процентна складова) - 1 335,03 грн.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності (а. с. 42).

ОСОБА_1 факту укладення кредитного договору між нею та банком не заперечувала.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із недоведеності заявлених позовних вимог. Уанкеті-заяві відсутній запис про встановлений кредитний ліміт; не вказано яка саме картка мала бути видана клієнтові. У матеріалах справи відсутній тариф, за яким був наданий кредит. У наданому позивачем витягу з Умов та порядку надання банківських послуг відсутній підпис відповідачки - клієнта.

Проте, повністю з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Оскільки у заяві позичальника від 05 червня 2012 року домовленості сторін щодо строку дії кредитного договору немає, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності є неправильним.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 05 червня 2012 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05 червня 2012 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПприватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (05 червня 2012 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (21 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався й на Тарифи банку, однак таких до позову не додав та матеріали справи не містять, а надана банком довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна" також відповідачем не підписана.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна ", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05 червня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Вказане враховано судом апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором, а тому висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 21 568,46, заборгованості по пені та комісії в розмірі 3 389,12 грн, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, а саме: штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн та штрафу (процентна складова) в розмірі 1 335,03 грн є правильним та таким, що відповідає нормам матеріального права. Оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Проте колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом. З матеріалів справи, зокрема розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 не лише знімала грошові кошти, але і частково погашала заборгованість, що свідчить про визнання нею заборгованості по кредиту. ОСОБА_1 факту укладення кредитного договору між нею та банком не заперечувала. Відсутність в анкеті-заяві запису про встановлений кредитний ліміт не спростовує факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитом в розмірі 1 743,06 грн.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до

ОСОБА_1 про стягнення 1 743,06 грн заборгованості за кредитом з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог.

Доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності, про застосування якого заявлено ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки підписуючи анкету-заяву, сторони не узгоджували строк дії договору.

Щодо судових витрат:

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 97,73 грн (розмір заявлених

вимог - 28 535,67 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню -

1 743,06 грн (6,11 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 1 600,00 грн (1 600,00 грн х 1 743,06 грн:

28 535,67 грн = 97,73 грн).

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 107,50 грн (110 % (відсоткова ставка за подання апеляційної скарги) х 97,73 грн (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позовної заяви в частині задоволених позовних вимог) за подання апеляційної скарги, та судовий збір у сумі 117,28 грн

(120 % відсоткова ставка за подання касаційної скарги) х 97,73 грн (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позовної заяви в частині задоволених позовних вимог) за подання касаційної скарги - підлягають стягненню з відповідача на користь банку. Всього з відповідача на користь банку підлягає стягненню 322,51 грн судових витрат понесених банком за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 07 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення 1 743,06 грн заборгованості за кредитом скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитом в розмірі 1 743,06 грн.

В іншій частині рішення апеляційного суду Вінницької області від 07 липня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 14360570) 322,51
грн судових витрат за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В.

П. Курило