Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №201/9990/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 201/9990/22

провадження № 61-2191св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачка за первісним позовом (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом (відповідачка за зустрічним позовом), - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог первісного позову

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом, - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні квартирою та надання доступу до квартири.

2. Позов обґрунтовував тим, що 01 листопада 2021 року між ним та

ОСОБА_3 було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1 , на термін до трьох років.

3. Відповідно до пункту 4.2 договору оренди сторони узгодили, що у разі реалізації квартири застереження про продовження оренди квартири з новим власником на умовах цього договору буде внесено до договору купівлі - продажу.

4. Як зазначає ОСОБА_1 , 27 листопада 2022 року в орендовану ним квартиру намагалися пройти невідомі люди, повідомивши йому, що вони є новими власниками квартири. На його зауваження, що він є орендарем спірної квартири, не реагували.

5. Як йому в подальшому стало відомо, новим власником квартири стала ОСОБА_2 , яка наразі перешкоджає йому у доступі до орендованої квартири та забранні своїх речей. У телефонному режимі ОСОБА_3 повідомила, що наразі знаходиться поза межами України, квартиру нікому не продавала, доручення на продаж спірної квартири не надавала, договір оренди не розривала.

6. Відтак, ОСОБА_1 вважав, що вибуття квартири із законного володіння власника порушує його конституційне право на житло, а тому просив суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , надати доступ до квартири орендарю відповідно до укладеного договору оренди та заборонити його ( ОСОБА_1 ) виселення.

Короткий зміст позовних вимог первісного позову

7. У березні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним.

8. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , а договір оренди було укладено між відповідачами всупереч норм діючого законодавства.

9. Зокрема вказує, що зміст договору оренди суперечить приписам статей 203 215 ЦК України, окрім того не був спрямований на настання правових наслідків як з боку орендодавця, так і з боку орендаря.

10. ОСОБА_2 наполягала, що квартира не була придатна для постійного чи тимчасового проживання в останній, оскільки в квартирі не підключено водопостачання, каналізацію та електроенергію, також відсутні засоби обліку споживчої води та електроенергії, стіни, підлога та стеля не мають жодного покриття, в квартирі відсутні будь-які меблі, а тому відповідачі чітко усвідомлювали, що у зв`язку з непридатністю квартири для проживання вони укладають договір оренди житла без наміру створення обумовлених цим договором правових наслідків, тобто усвідомлювали, що укладають завідомо фіктивний договір, який відповідно до приписів цивільного законодавства є недійсним.

11. На недійсність та фіктивність договору оренди квартири вказує також строк, на який було укладено договір, оскільки договір укладено 01 листопада 2021 року до 25 жовтня 2024 року, тобто на п`ять днів менше від максимально можливого (трирічного) строку найму окремої частини будівлі без нотаріального посвідчення такого договору.

12. Також зазначила, що ОСОБА_1 має у власності житло, а тому в нього була відсутня необхідність орендувати квартиру.

13. 17 червня 2022 року ОСОБА_3 продала квартиру ОСОБА_4 , проте ОСОБА_1 лише у жовтні 2022 року заявив про свої права орендаря, тим самим черговий раз підтвердив фіктивність договору, оскільки не з`являвся у спірній квартирі. Також, на переконання позивачки за зустрічним позовом, про фіктивність договору свідчить значно занижений розмір орендної плати, визначений змістом договору.

14. З урахуванням вищезазначеного ОСОБА_2 просила суд визнати укладений 01 листопада 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір оренди квартири АДРЕСА_1 недійсним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

15. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 22 січня 2025 року, у задоволенні вимог як первісного позову ОСОБА_1 , так і зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що позивач за первісним позовом не надав жодного доказу на підтвердження наявності перешкод у користуванні квартирою.

17. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, районний суд, із висновками якого погодився і апеляційний суд, вказав на відсутність правових підстав для задоволення останнього.

18. Відтак, щодо вимог первісного позову суди попередніх інстанцій зауважили, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням.

19. Водночас зауважили, що доводи первісного позову зводяться виключно до того, що спірна квартира вибула із власності ОСОБА_3 поза її волею, водночас такі обставини не є предметом розгляду справи.

20. А відтак, оскільки позивачем за первісним позовом не було надано до суду належних доказів обмеження останнього у доступі до житлового приміщення, суди вважали позовні вимоги первісного позову недоведеними та необґрунтованими.

21. Щодо вимог зустрічного позову суди попередніх інстанцій зазначили, що між сторонами у добровільному порядку було укладено договір оренди квартири із визначеними умовами, а тому підстав для визнання його фіктивним не вбачається.

22. Відтак, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували наявність умислу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на укладення фіктивного правочину, відсутні підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним з підстав його фіктивності.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

23. У лютому 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги ОСОБА_1 . Та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у вказаній справі.

24. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

25. Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

26. Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

27. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити.

28. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц, від 03 серпня 2022 року в справі № 363/4381/19, від 31 травня 2023 року в справі № 635/5911/18, від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20, від 24 січня 2024 року в справі № 291/86/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували, що договір купівлі-продажу майна було підписано не попередньою власницею майна ( ОСОБА_3 ), а також відсутність факту сплати грошових коштів за вищезазначеним правочином купівлі-продажу.

30. Таким чином, як зазначає ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не врахували наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують незаконність вибуття квартири з власності ОСОБА_3 , що, своєю чергою, свідчить про незаконність позбавлення орендаря можливості доступу до квартири та наявність підстав для задоволення вимог первісного позову про усунення перешкод

у користуванні квартирою, надання доступу до неї та заборону виселення орендаря.

31. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити в силі.

32. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необґрунтоване відхилення клопотання про дослідження та огляд доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

33. Відтак, на переконання заявниці, районний суд помилково відхилив клопотання про огляд спірної квартири за її місцем знаходження з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, а саме встановлення придатності або непридатності квартири для постійного проживання у останній.

34. Встановлення вищезазначених обставин, на переконання ОСОБА_2 , має значення для вирішення зустрічного позову, оскільки непридатність квартири до постійного проживання прямо підтверджує фіктивність договору оренди останньої та, відповідно, наявність підстав для задоволення вимог зустрічного позову.

Доводи інших учасників справи

Короткий зміст письмових пояснень (відзиву) ОСОБА_3 .

35. У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення (відзив) на касаційну скаргу ОСОБА_1 у частині первісного позову, у яких ОСОБА_3 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 09 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року в частині вирішення вимог первісного позову й ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , а позовні вимоги ОСОБА_2 - відхилити.

36. Зі змісту поданих пояснень (відзиву) убачається, що, на переконання

ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили ОСОБА_1 , з яким було укладено договір оренди, у доступі до спірної квартири, у зв`язку із чим вважає наявними підстави для скасування судових рішень у цій частині та ухвалення нового рішення про задоволення вимог первісного позову.

Короткий зміст письмових пояснень ОСОБА_1 .

37. У квітні 2025 року ОСОБА_1 , шляхом формування документа у системі «Електронний суд», направив до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу, у змісті яких заявник, зокрема, виклав пояснення щодо вжитих заходів забезпечення позову у справі.

Короткий зміст відзива ОСОБА_1 .

38. Також у квітні 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог зустрічного позову - без змін, оскільки, на переконання заявника відзиву, судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

Короткий зміст відзива ОСОБА_3 .

39. 05 травня 2025 року від ОСОБА_3 , із пропуском строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2025 року, надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

40. Оскільки в порушення вимог частини першої статті 395 ЦПК України

ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу із пропуском строку, встановленого ухвалою про відкриття касаційного провадження у справібез порушення питання про продовження такого строку, останній не береться до уваги Верховним Судом

і залишається без розгляду.

Короткий зміст письмових пояснень ОСОБА_1 .

41. У травні 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , водночас останні не беруться колегією суддів до уваги з огляду на таке.

42. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік, вказаний у цій статті, та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

43. Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення,

в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

44. У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

45. Ураховуючи, що ОСОБА_1 не надано доказів надіслання (надання) письмових пояснень, сформованих у системі «Електронний суд» іншим учасникам справи, останні не приймаються колегією суддів до уваги.

Короткий зміст письмових пояснень ОСОБА_1 .

46. У серпні 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшло клопотання до касаційної скарги за зустрічним позовом, зміст яких зводиться до необхідності, на переконання ОСОБА_1 , дослідження колегією суддів нових доказів, доданих до клопотання, водночас останні не беруться колегією суддів до уваги з огляду на таке.

47. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік, вказаний у цій статті, та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

48. Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

49. У частині четвертій статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

50. Ураховуючи, що ОСОБА_1 не надано доказів надіслання (надання) клопотання, сформованого у системі «Електронний суд» іншим учасникам справи, останнє не приймається колегією суддів до уваги.

Короткий зміст клопотання ОСОБА_2 .

51. У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

52. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про долучення доказів у справі було відмовлено.

Короткий зміст письмових пояснень ОСОБА_1 .

53. У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 на клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи письмових доказів, сформовані у системі «Електронний суд».

54. Ураховуючи, що ОСОБА_1 не надано доказів надіслання (надання) клопотання, сформованого у системі «Електронний суд» іншим учасникам справи, останнє не приймається колегією суддів до уваги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

55. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 (Т.1, а.с.52).

56. Відповідно до довідки приватного нотаріуса Бойченко Т. М. від 08 липня

2021 року № 145/02-14 після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем щодо майна останньої є її племінниця - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Т.1, а.с.53).

57. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 жовтня 2021 року ОСОБА_3 успадкувала після смерті ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом видано приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М., зареєстровано в реєстрі за № 2038 (Т.1, а.с.9).

58. 01 листопада 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_1

(Т.1, а.с.4-5).

59. Пунктом 1.5 Договору оренди встановлено, що стан квартири, що орендується, на момент передання в оренду: придатне для використання

у відповідності до мети оренди, визначеної у пункті 2.1 цього Договору.

60. Мета оренди квартира, що орендується - надається для проживання (пункт 2.1).

61. Відповідно до пункту 4.1 строк оренди приміщення, що орендується, складає до трьох років з моменту прийняття приміщення, що орендується.

62. Орендодавець домовилась з Орендарем, що в разі реалізації квартири, застереження про продовження оренди квартири з новим власником на умовах цього договору буде внесено до договору купівлі-продажу (пункт 4.2).

63. Розмір місячної орендної плати складає 1 000 грн. (пункт 5.1).

64. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 03 листопад 2022 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 (Т.1, а.с.99).

65. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на момент укладення договору оренди квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , як власниця квартири, надала її в оренду ОСОБА_1 .

66. Сторони досягли домовленості щодо всіх істотних умов договору, погодили його предмет та строк.

67. ОСОБА_3 , своєю чергою, підтвердила факт укладення договору оренди із ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

68. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

69. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

70. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

71. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

72. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

73. Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження обмеження у доступі до житлового приміщення.

74. З такими висновками погоджується і колегія суддів з огляду на таке.

75. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

76. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

77. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі

№ 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі

№ 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

78. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня

2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

79. Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач

і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

80. Позивач - це особа, на захист суб`єктивних прав і охоронюваних інтересів якої порушено цивільний процес.

81. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

82. Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, право визначати коло відповідачів має позивач.

83. Відтак судовий захист прав позивача можливий за умови наявності порушення прав, свобод чи інтересів позивача саме зі сторони відповідача.

84. Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема

і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна (пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року

у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19)).

85. Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

86. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

87. Відповідно до статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що

є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

88. Договір найму житла укладається у письмовій формі (частина перша

статті 811 ЦК України).

89. Предмет договору найму визначений змістом статті 812 ЦК України. Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. Наймач житла у багатоквартирному будинку має право користування майном, що обслуговує будинок.

90. Сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи (частина перша статті 813 ЦК України).

91. У разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця (стаття 814 ЦК України).

92. Саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його прав, яке, на думку останнього, полягає у позбавленні можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним майном. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 05 квітня 2023 року у справі

№ 522/4183/21 (провадження № 61-12622св22).

93. Таким чином, предметом доказування первісного позову у справі, яка

є предметом касаційного перегляду, з урахуванням визначеного позивачем суб`єктного складу сторін, є вчинення саме відповідачкою ( ОСОБА_2 ) перешкод у користуванні квартирою.

94. Згідно із статтею статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

95. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

96. Статтями 77 78 79 80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

97. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог зазначав, що спірна квартира, щодо якої було укладено договір оренди, вибула з володіння власниці ОСОБА_3 поза її волею.

98. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що наведені обставини не є предметом розгляду у цій справі, а позивач, своєю чергою, не надав належних

і достатніх доказів на підтвердження наявності обмежень у доступі до житлового приміщення, зумовлених діями саме відповідачки за первісним позовом.

99. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

100. Доводи касаційної скарги в частині неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц, від 03 серпня 2022 року в справі № 363/4381/19, від 31 травня 2023 року в справі № 635/5911/18, від 08 листопада 2023 року в справі № 206/4841/20, від 24 січня 2024 року в справі № 291/86/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

101. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження умислу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо укладення договору оренди як фіктивного правочину, що унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

102. З такими висновками погоджується і колегія суддів з огляду на таке.

103. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

104. Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

105. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

106. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

107. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

108. Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

109. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

110. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

111. Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

112. Фіктивним, своєю чергою, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

113. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

114. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

115. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

116. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами

статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

117. Відповідні ознаки фіктивного правочину заначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 (провадження

№ 14-260цс19) та у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі

№ 754/2738/20 (провадження № 61-4796св22).

118. Момент недійсності правочину визначений законодавцем у змісті

статті 236 ЦК України, відповідно до змісту якої нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

119. Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

120. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

121. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (стаття 759 ЦК України).

122. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму (частина перша статті 760 ЦК України).

123. Згідно зі статтею 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

124. Згідно з частиною першою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

125. Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. Наймач житла у багатоквартирному будинку має право користування майном, що обслуговує будинок (стаття 812 ЦК України).

126. Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 вказувала, що положення договору стосовно придатності до проживання, зобов`язання

ОСОБА_3 здійснювати капітальний та поточний ремонт майна, визначений сторонами розмір орендної плати, а також умова щодо перегляду розміру орендної плати виключно за письмовою вимогою орендаря ОСОБА_1 , свідчать про фіктивність укладеного договору.

127. За правилами пункту 3 частини першої статті 3, частини третьої статті 6 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

128. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зауважили, що укладаючи договір оренди квартири від 01 листопада 2021 року, сторони останнього погодили всі істотні умови договору, крім того, вказаним договором було передбачено, що квартира передається у стані, придатному для використання та проживання.

129. З урахуванням вищезазначеного, встановивши що між сторонами

у добровільному порядку було укладеного договір оренди квартири, районний суд, із висновками якого погодився і апеляційний суд, з урахуванням того, що позивачкою за зустрічним позовом не доведено суду, що квартира не була придатна для проживання дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору таким, що укладений фіктивно.

130. При цьому доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого відхилення клопотання про огляд квартири за її місцезнаходженням для встановлення придатності стану останньої для постійного проживання у ній не заслуговують на увагу, оскільки наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом безпосередньо на момент його укладення.

131. Відтак, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обґрунтовано зауважили, що недійсність договору має існувати безпосередньо в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору, а невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, своєю чергою, не є підставою для його визнання недійсним, що, своєю чергою, узгоджується із правовим висновоком, викладеним у постанові Верховного Суду ускладі колегії суддів від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц(провадження № 61-2276св19) на який зіслалися суди попередніх інстанцій.

132. Більше того, як зауважено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23): «Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те, чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення».

133. Відтак, задоволення клопотання та огляд спірної квартири саме на момент розгляду справи судом першої інстанції жодним чином не підтвердить предмет доказування у справі, а саме відповідність договору вимогам щодо дійсності останнього безпосередньо на момент вчинення останнього, а виключно підтвердить стан нерухомого майна на момент розгляду справи.

134. Більше того, колегія суддів вважає що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги фотокартки, надані ОСОБА_2 на підтвердження стану квартири, оскільки зі змісту останніх неможливо встановити як приміщення, зображене на останніх, так і проміжок часу, в який зроблені надані фото.

135. А відтак, врахувавши, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження предмета доказування у справі (недійсності (фіктивності) договору саме на момент укладення останнього), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення останніх у зв`язку із їх недоведеністю.

136. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року

у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

137. Підсумовуючи, доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Крім того наведені в касаційній скарзі доводи в цілому є аналогічними доводам апеляційнихскарг, які були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував.

138. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

139. Згідно із пунктами 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

140. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

141. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович