Історія справи

Постанова

Іменем України

5 липня 2018 року

м. Київ

справа № 585/995/17-ц

провадження № 61-32774 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Роменський міський відділ управління Державної міграційної служби України в Сумській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2017 року у складі судді Євлах О. О. та ухвалу апеляційного суду Сумської області

від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Ткачук С. С., Бойка В. Б. ,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Роменський міський відділ управління Державної міграційної служби України в Сумській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності від 8 грудня 2015 року їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_5, який є її сином, зареєстрований та проживав у належній їй квартирі зі свою дружиною ОСОБА_6 та дітьми.

У 2007 році відповідач покинув спірну квартиру та почав проживати у іншому житловому приміщенні, разом зі своєю другою дружиною. ОСОБА_6, після розлучення з її сином, проживала у спірній квартирі до вересня 2009 року.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2015 року ОСОБА_6 визнана такою, що втратила право користування зазначеною квартирою.

Зазначала, що 3 жовтня 2016 року її син ОСОБА_5 повернувся зі своєю другою дружиною та її донькою у спірну квартиру, проте не сплачує за комунальні послуги та живе за її рахунок.

Вважала, що, оскільки відповідач не проживав у спірній квартирі з 2007 року по 2015 рік без поважних причин, то є таким, що втратив право користування житлом.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд визнати

ОСОБА_5 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 не мешкає у спірній квартирі з березня 2017 року, тобто менше ніж один рік, виселився через конфлікт з матір'ю, а тому відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування цим житлом.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 31 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення міськрайонного суду Сумської області від 31 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на початку березня 2017 року ОСОБА_5 залишив спірну квартиру, оскільки між сторонами існували неприязні стосунки, унаслідок чого позивач зверталась до правоохоронних органів у зв'язку з неправомірними діями відповідача. Вимоги позивача про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням є передчасними.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просить судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що у 1976 році було видано ордер на вселення у спірну квартиру позивача разом із чоловіком, який помер у

1997 році та двома дітьми. Відповідач протягом останніх дев'яти років

не допомагав їй матеріально, повернувшись у 2016 році, наполягав на тому щоб у спірній квартирі були зареєстровані його друга дружина зі своєю донькою. На зазначені пропозиції позивач відмовилась, внаслідок чого ОСОБА_5 чинив психологічний тиск, погрожував фізичною розправою, у зв'язку з чим змушена була звернутись до правоохоронних органів. Вважає, що апеляційний суд не врахував тієї обставини, що 13 квітня 2017 року Роменським відділом поліції було внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до вимог частин першої та четвертої статті 214 КПК України.

Відзив до суду касаційної інстанції не надходив.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із положеннями статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України (2004 року) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про те, що належні та допустимі докази не проживання без поважних причин відповідача у спірній квартирі більше шести місяців відсутні. Між сторонами існували неприязні стосунки, підтвердженням чого є те, що позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів у зв'язку з неправомірними діями щодо неї. Підстав для застосування частини другої статті 405 ЦК України позивач не довела, що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 у спірному житловому приміщенні не проживав з 2007 року по 2015 рік, повернувся у

2016 році, після чого у 2017 році знову покинув квартиру, а також те, що

він не сплачує за користування квартирою і комунальними послугами, не несе інших витрат по її утриманню та не приймає участі у спільному побуті, не є підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки ці питання підлягають вирішенню в інший передбачений законом спосіб.

Те, що позивач зверталась до правоохоронних органів щодо поведінки відповідача, лише свідчить про те, що між сторонами виникли неприязні стосунки і відповідач вимушено, з поважних причин, не проживає за місцем реєстрації. У разі доведення неправомірної поведінки відповідача щодо позивача, зазначене підлягає вирішенню і захисту в інший передбачений законом спосіб, а не шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, оскільки вказане підлягає доведенню щодо умов і підстав для застосування.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 квітня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 31 травня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк