Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2020 року у справі №295/1604/18

Постанова

Іменем України

05 червня 2020 року

м. Київ

справа № 295/1604/18

провадження № 61-5738св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира, у складі судді Лєдньова Д. М.,

від 15 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

від 26 лютого 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_4 , в якому просив встановити факт його постійного проживання на час відкриття спадщини із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді

1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 . У встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини подала до приватного нотаріуса мати ОСОБА_5 ОСОБА_4 . Вказував, що він також звернувся до нотаріуса за оформленням спадкових прав, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Водночас зазначав, що з 2000 року і до дня смерті дружини він постійно проживав разом з нею у квартирі

АДРЕСА_1 , а тому встановлення такого факту, який не визнає відповідач, надасть йому можливість оформити свої спадкові права на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд встановити факт його постійного проживання на момент відкриття спадщини зі спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 03 жовтня 2018 року ОСОБА_3 залучена до участі у справі в якості відповідача як правонаступник ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 жовтня

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем надано належні, допустимі та достатні докази, які вказують на постійне місце його проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_1 . Суд зазначив, при зверненні до суду позивач мав право вказати зареєстроване місце проживання для направлення кореспонденції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, зокрема статті 1216 1221 1261 1268 1270 ЦК України, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну правову оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів. Також зазначає, що судами не враховано, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона проживає, або тимчасово знаходиться. Суди не взяли до уваги, що під час звернення до суду позивач вказував іншу адресу, ніж ту, за якою він нібито проживав зі спадкодавцем. На думку заявника, суди не надали належної правової оцінки наявним у матеріалам справи доказам на підтвердження факту непроживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі

з 01 червня 1990 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Брох А. А. від 28 грудня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилося після смерті його дружини ОСОБА_5 , у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Згідно відомостей відділу адресно-довідкової роботи управління Державної міграційної служби України в Житомирській області ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 до 06 листопада 2017 року був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .

Згідно повідомлення комунальної установи Центральна міська лікарня № 2 від 18 січня 2018 року ОСОБА_1 перебуває на медичному обліку та обслуговується лікарями цієї лікарні, первинна форма медичної документації містить відомості про місце проживання останнього у квартири АДРЕСА_1 та місце його реєстрації у квартирі

АДРЕСА_2 . У повідомленні також зазначено, що саме за адресою:

АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 здійснював виклики та був оглянутий лікарями - 04 лютого 2014 року, 17 квітня 2015 року та 27 січня 2017 року. Ця адреса також зазначена у карті амбулаторного хворого № 3175 , яка заповнена 04 лютого 2014 року, у виписці із медичної карти стаціонарного хворого № 11873 . При госпіталізації у стаціонар 18 квітня

2016 року особою, яка супроводжувала ОСОБА_1 , зазначена його дружина - ОСОБА_5 .

У відповіді Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 07 грудня 2017 року № 61377 за зверненням ОСОБА_1 зазначено, що в ході перевірки опитані свідки підтвердили, що ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 більше п`яти років не проживав.

Відповідно до відповіді Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 07 грудня 2017 року № 61376 працівниками Житомирського відділу поліції встановлено, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 2000 року по теперішній час.

Допитані судом першої інстанції свідки вказали на фактичне місце проживання позивача у квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Аналогічну норму містить пункт 3.21 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем факту постійного проживання із дружиною

ОСОБА_5 станом на день її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Відповідач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач не проживав разом із спадкодавцем однією сім`єю.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем, яка була його дружиною, на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, недають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович