Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.10.2018 року у справі №607/4222/18

Постанова

Іменем України

05 травня 2020 року

м. Київ

справа № 607/4222/18

провадження № 61-45497св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором, визнання припиненим іпотечного договору, виключення запису,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2018 року у складі судді Вийванко О. М. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Гірського Б. О.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, в якому просили визнати припиненими договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 04 лютого 2008 року № 770/38-49-08 (далі - кредитний договір) та іпотечний договір від 05 лютого 2008 року, виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису №6527087 про обтяження (заборону) на нерухоме майно - земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,224 га, кадастровий номер 6125286000:02:001:0250, виключення з Державного реєстру іпотек запису № 6527370 про іпотеку вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що 04 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти в сумі 44 900 доларів США зі сплатою 12,75 % річних за весь строк користування, з кінцевим терміном погашення до 01 лютого 2018 року.

На забезпечення належного виконання боржником зобов`язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_3 05 лютого 2008 року укладено іпотечний договір, предметом якого є вказана земельна ділянка.

Через неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором, банк звернувся з позовом до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків про дострокове стягнення заборгованості, який 21 квітня 2010 року позов задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_1 на користь банку в гривневому еквіваленті 380 613,01 грн заборгованості за кредитним договором (сума основного боргу, заборгованість за нарахованими процентами та 4 206,13 грн витрати, пов`язані з вирішенням спору Третейським судом).

14 жовтня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва задовольнив заяву ПАТ «Укрсоцбанк» у справі № 6-1428/10 про видачу виконавчого листа на підставі рішення постійно діючого Третейського суду. Видав виконавчі лист на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 21 квітня 2010 року.

31 серпня 2016 року, на підставі заяви стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» про сплату заборгованості в повному обсязі, головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову ВП № 33217003 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 6-1428/2010, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення та припинено стягнення із пенсії боржника.

21 липня 2017 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення в справі № 607/5162/17-ц, яким позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість зі сплати відсотків за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 04 лютого 2008 року № 770/38-49-08 в межах строку позовної давності, а саме за період з 20 квітня 2014 року до 20 квітня 2017 року в сумі 5 110,45 доларів США, що за курсом НБУ станом на 29 березня 2017 року становить 138 598,80 грн, 41 624,77 грн пені та 2 703,34 грн судового збору.

Згідно з квитанціями від 15 вересня 2017 року № FJB1725877000047 та № FJB1725877000049 ОСОБА_1 вніс на рахунок ПАТ «Укрсоцбанк» грошові кошти в сумі 133 714,08 грн та 41 624,77 грн, а також 2 703,34 грн (квитанція від 15 вересня 2017 року № 10221483), тобто добровільно виконав рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, ухвалене у справі № 607/5162/17-ц.

23 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Голови правління ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання припиненим договору кредиту від 04 лютого 2008 року № 770/38-49-08 та зняття заборони на відчуження предмету іпотеки за цим договором.

Листом начальника відділу претензійної роботи ПАТ «Укрсоцбанк» від 14 лютого 2018 року № 04.3-02/760 ОСОБА_1 роз`яснено, що станом на 09 лютого 2018 року за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 770/38-49-08 обліковується заборгованість, тому основне зобов`язання за договором кредиту не припинилося, у зв`язку з цим продовжує існувати й іпотечне зобов`язання за договором іпотеки. Відтак, заява про припинення договору кредиту та договору іпотеки, виключення з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження (заборону) на нерухоме майно, не підлягає задоволенню.

Таким чином, ПАТ «Укрсоцбанк» продовжує вважати, що зобов`язання позивача перед банком за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 04 лютого 2008 року №770/38-49-08 не є припиненим, оскільки продовжує обліковувати заборгованість, розмір якої не вказує. Відтак, відповідач безпідставно відмовляється в добровільному порядку визнати зобов`язання за договором кредиту та договором іпотеки припиненими внаслідок виконання зобов`язань за кредитним договором згідно закону, а саме згідно з судовими рішеннями.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області від 23 травня 2018 року позов задовольнив частково. Визнав припиненим договір відновлювальної кредитної лінії від 04 лютого2008 року № 770/38?49?08 укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 . Визнав припиненим іпотечний договір без номеру від 05 лютого 2008 року, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Бриксою Т. І., та зареєстрований в реєстрі за № 390. В решті позову відмовив. Стягнув з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 704,80 грн кожному.

Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що звертаючись у 2009 році до Третейського суду з позовом до ОСОБА_1 , позивач самостійно обрав спосіб захисту своїх порушених прав та просив достроково стягнути заборгованість саме у національній валюті, змінивши при цьому строк виконання основного зобов`язання. Спір між сторонами вирішено судом, рішення набрало законної сили. ОСОБА_1 рішення Третейського суду від 21 квітня 2010 року про дострокове стягнення боргу виконав у повному обсязі. Крім цього, ОСОБА_1 добровільно виконано і рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 липня 2017 року у справі № 607/5162/17 про стягнення відсотків за кредитним договором за період з 20 квітня 2014 року до 20 квітня 2017 року.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Тернопільської області постановою від 05 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» відхилив. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2018 року залишив без змін. Судові витрати, понесені за перегляд справи в апеляційному суді, поклав на відповідача.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що заборгованість, яка визначена позивачем в гривнях та стягнута за рішенням суду, є погашеною, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про виконання зобов`язання, а відтак і про підставність позовних вимог щодо визнання припиненим зобов`язань за кредитним договором та іпотечного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, АТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги статті 559 ЦК України, оскількипозивачі виконали рішення Третейського суду від 21 квітня 2010 року тільки в 2016 році і тільки у гривневому еквіваленті до валюти кредитування станом на дату прийняття рішення суду, а не на дату виконання цього рішення суду, що призвело до курсової різниці у гривневому еквіваленті і до того, що станом на даний час у позивачів залишилася прострочена заборгованість як за тілом кредиту, так і за нарахованими процентами.

Твердження позивачів про виконання своїх зобов`язань за кредитним договором є необґрунтованими, адже відповідно до пункту 7.3 договору кредиту цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, є необґрунтованими.

Суди неналежним чином не дослідили всі обставини у справі, не врахували, що згідно з рішенням суду від 21 липня 2017 року заборгованість була розрахована станом на 29 березня 2017 року, погашена боржником лише у вересні 2017 року, тобто за період з березня по вересень 2017 року заборгованість існує, а тому відповідно до вимог статті 625 ЦК України, банк має право на отримання даних сум, в зв`язку з чим зобов`язання в повному обсязі не виконано і підстави для припинення кредитних правовідносин та іпотечного договору відсутні.

26 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивований тим, що дана касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, судові рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, суди всебічно та повно дослідили надані сторонами докази, з`ясували обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.

Твердження банку в касаційній скарзі про те, щозгідно з рішенням суду від 21 липня 2017 року у справі № 607/5162/17 заборгованість погашена лише у вересні 2017 року, і банк має право на отримання сум відповідно до вимог статті 625 ЦК України є безпідставні, голослівні та не підтверджені належними доказами, а також ці обставини вже були предметом розгляду у попередніх судових інстанціях.

Посилання банку на правові позиції Верховного Суду у справах № 459/3560/15-ц від 16 травня 2018 року та № 910/5811/16 від 03 вересня 2018 року не можуть застосовуватись до спірних правовідносин у даній справі, оскільки вони стосуються випадків, коли рішення суду не були виконані боржниками, а в даній справі рішення Третейського суду про дострокове стягнення з них всієї заборгованості було виконано ними в березні 2015 року, тобто можливі нараховані штрафні санкції за невиконання рішення суду згідно зі статтею 625 ЦК України по березень 2015 року (дату виконання рішення суду) не можуть бути стягнуті в примусовому порядку відповідно до вимог чинного законодавства, адже пройшло більше трьох років з дати погашення боргу, тобто ця ймовірна сума не є обґрунтованою чинним законодавством, отже не може бути стягнута.

Скаржник в касаційній скарзі безпідставно вважає, що зобов`язання за спірним договором кредиту не виконані в повному обсязі, оскільки позивачами погашено заборгованість за рішенням Третейського суду від 21 квітня 2010 року тільки в 2016 році, внаслідок чого за рахунок курсової різниці виникла заборгованість за договором кредиту, яка на даний час не погашена.

Проте залишок боргу, який залишився, виник тільки за рахунок курсової різниці, що виникла внаслідок різкого збільшення курсу долара США в порівнянні між датою винесення рішення суду та датою погашення заборгованості, що було встановлено в рішенні Тернопільського міськрайонного суду у справі № 607/5162/17 за додатковим позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення донарахованих процентів.

Банк безпідставно продовжував нарахування процентів після винесення першого рішення Третейського суду.

Даний залишок боргу у відповідності до чинного законодавства в подальшому не може бути стягнутий банком в примусовому порядку, отже він є необґрунтований чинним законодавством.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц.

Законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій пов`язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості, припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання.

Отже за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється.

Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/27064/15.

З ухваленням Третейським судом рішення про задоволення вимог кредитора про дострокове погашення усієї суми існуючої на той час заборгованості з ОСОБА_1 , його кредитний договір припинив свою дію, а правовідносини сторін позивача та відповідача, що ґрунтувалися на кредитному договорі, зокрема, сплата на нарахування процентів припинилися, оскільки судове рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, які також були сплачені ОСОБА_1 згідно з додатковим рішенням суду в добровільному порядку.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року (провадження № 61-2404св18).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року поновлено АТ «Укрсоцбанк» строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2018 року та постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

13 листопада 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

15 квітня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівник секретаріату Касаційного цивільного суду Капустинським В. № 1097/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

15 квітня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю., судді, які входять до складу колегії: Бурлаков С. Ю., Коротенко Є. В.

Фактичні обставини справи встановлені судами

04 лютого 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 770/38-49-08, згідно з умовами якого позивач отримав від відповідача кредитні кошти в сумі 44 800 доларів США на умовах, визначених цим договором та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 01 лютого 2018 року.

На забезпечення належного виконання боржником за вказаним договором 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, який посвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі за № 390, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку земельну ділянку земель житлової та громадської забудови (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд), площею 0,224 га, що знаходиться за адресою: с. Івачів Долішній Тернопільського району Тернопільської області, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акта на право власності на землю серії ЯД №225990, кадастровий номер 6125286000:02:001:0250.

У зв`язку з неналежним виконанням боргових зобов`язань АКБСР «Укрсоцбанк» звернувся до Третейського суду при Асоціації українських банків про дострокове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 400 251,82 грн.

Розмір заборгованості за кредитним договором банк розрахував станом на 08 грудня 2009 року, та заявив до стягнення у справі № 25/10 в національній грошовій одиниці - гривні, що підтверджується позовною заявою та рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 21 квітня 2010 року.

Рішенням Третейського суду від 21 квітня 2010 року з ОСОБА_2 достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 380 613,01 грн.

Ухвалою Дніпровського райсуду м. Києва від 02 вересня 2010 року у справі № 6-1428/2010 заяву ПАТ «Укрсоцбанку» про видачу виконавчого листа задоволено.

26 червня 2012 року Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 6-1428/2010, який видано 14 жовтня 2010 року.

31 серпня 2016 року, на підставі заяви стягувача - ПАТ «Укрсоцбанк» про сплату заборгованості в повному обсязі, головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову ВП № 33217003 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 6-1428/2010, виданого на підставі рішення постійно діючого Третейського суду, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення та припинено стягнення із пенсії боржника.

21 липня 2017 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення у цивільній справі №607/5162/17-ц, яким позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість з відсотків за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 04 лютого 2008 року № 770/38-49-08 в межах позовної давності, а саме за період з 20 квітня 2014 року по 20 квітня 2017 року в сумі 5 110,45 дол. США, що становить еквівалент 138 598,80 грн , 41624,77 грн пені та 2 703,34 грн судового збору.

Згідно з квитанціями № FJB1725877000047, № FJB1725877000049 від 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 вніс на рахунок ПАТ «Укрсоцбанк» грошові кошти в сумі 133 714,08 грн та 41 624,77 грн, а також 2 703,34 грн (квитанція №10221483 від 15 вересня 2017 року), тобто добровільно виконав рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в справі № 607/5162/17-ц, що підтверджує ПАТ «Укрсоцбанк».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Системний аналіз статей 599, 1049, 1054 ЦК України свідчить, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій, у разі їх нарахування.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати достроково повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Отже, пред`явлення АКБСР «Укрсоцбанк» позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором свідчить про те, що кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, та на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто після зміни банком строку виконання основного зобов`язання право кредитодавця нараховувати інші передбачені договором платежі припинилося.

До схожого за змістом правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Встановивши, що банк використав своє право надане йому частиною другою статті 1050 ЦК України та змінив строк виконання основного зобов`язання звернувшись до Третейського суду при Асоціації Українських банків про стягнення заборгованості за кредитним договором, за наслідками якого Третейський суд при Асоціації українських банків (справа № 25/10) ухвалив рішення, яке позивачі виконали, що підтверджується постановою державного виконавця від 31 серпня 2016 року у зв`язку зі сплатою боргу в повному обсязі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про припинення у ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Встановивши, що основне зобов`язання припинено у зв`язку з його виконанням

суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для припинення іпотеки за іпотечним договором від 31 травня 2007 року № 014/53-05/60982-і, як похідним від кредитного договору в силу припинення основного зобов`язання.

Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних

правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги статті 559 ЦК України, оскільки позивачі виконали рішення Третейського суду від 21 квітня 2010 року тільки в 2016 році і тільки у гривневому еквіваленті до валюти кредитування станом на дату прийняття рішення суду, а не на дату виконання цього рішення суду, що призвело до курсової різниці у гривневому еквіваленті і до того, що станом на даний час у позивачів залишилася прострочена заборгованість як за тілом кредиту, так і за нарахованими процентами на увагу не заслуговують, оскільки банк, як кредитор за кредитним договором, відповідно до статей 6, 627, 1050 ЦК України, реалізуючи своє право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2009 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 770/38-49-08 із ОСОБА_1 , визначивши заборгованість у валюті України гривні, вказавши, що саме 404 645,56 грн є повним розміром заборгованості. Подальше нарахування курсової різниці не ґрунтується на законі про що неодноразово зазначав Верховний Суд вирішуючи спори в аналогічних правовідносинах.

Доказів пред`явлення вимог, їх обґрунтування та реалізації відповідно до статті 625 ЦК України, за період фактичного невиконання рішення Третейського суду, матеріали справи не містять, а тому відмовляти у задоволенні позову з цих підстав у судів правових підстав не було з огляду і на вимоги частини шостої статті 81 ЦПК України.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про наявність заборгованості за кредитом, відсотками, курсової різниці та не припинення основного зобов`язання і іпотеки, оскільки вони є наслідком хибного тлумачення норм матеріального права, що регулюють виниклі правовідносини, спростовані встановленими судами обставинами на підставі оцінених ними доказів.

Інші аргументи касаційної скарги висновки судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться тлумачення норм закону та висновків Верховного Суду на власний розсуд, та до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної

інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко