Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.06.2018 року у справі №366/3439/17

Постанова

Іменем України

05 травня 2020 року

м. Київ

справа № 366/3439/17

провадження № 61-35430св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області, про встановлення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області, про визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року у складі судді Слободян Н. П. та постанову Апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Верланова С. М., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила встановити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з відповідачем вони проживали у незареєстрованому шлюбі з листопада 2006 року до червня 2013 року. Мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 2013 року вони проживають окремо, а дитина проживала з нею, однак 15 серпня 2017 року відповідач забрав її до себе і не повертає до цього часу. Вона має всі можливості для забезпечення виховання та належного утримання дочки, яка має прихильність до матері та бажає проживати з нею.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 ,третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області, в якому просив визначити наступні способи його участі у вихованні дитини: побачення чотири рази на тиждень, будь-які дні за місцем його проживання; спільний відпочинок: половина шкільних канікул дитина проводить з батьком; необмежене спілкування з донькою особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та донькою; у день побачення з донькою забирати доньку з дому/школи особисто з можливістю за бажанням залишатися на ніч; зобов`язати ОСОБА_1 за два дні до дня зустрічі батька з донькою надавати точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, а у разі настання змін, повідомити його особисто на наступний день з дня настання таких обставин.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилався на те, що їх з відповідачкою донька після розірвання їх стосунків більшість часу проживає з ним. Він приймає участь у її вихованні, утриманні, розвитку її здібностей, забезпеченні. Дитина доглянута, відвідує школу, у неї утворились певні соціальні зв`язки (коло друзів у класі в смт Іванків). Коли він на роботі - дитина перебуває під наглядом його батьків. Дитина проживає у домоволодінні його батьків, маючи власну кімнату.

В будинку житлова площа якого 32,9 кв. м, де зареєстрована відповідач, проживає ще 6 чоловік. Відповідач працює медичною сестрою у м. Києві за графіком добового чергування, тому не в змозі безперервно доглядати дитину.

Він розуміє свій батьківський обов`язок приймати участь у вихованні дитини та має дуже велике бажання виховувати свою доньку, спілкуватися з нею, віддаючи своє тепло і батьківську любов. Жодних обставин, які б давали підстави вважати, що його спілкування з дитиною спричинить їй шкоду не існує.

Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просив позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Іванківський районний суд Київської області рішенням від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визначив місце постійного проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю - ОСОБА_1 . Усунув перешкоди у спілкуванні між батьком ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення часу спілкування, а саме: необмежене спілкування з донькою особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та донькою; щотижня з 17 год. п`ятниці до 17 год. неділі за місцем його проживання (у день побачення з донькою батько забирає доньку з дому/школи особисто); спільний відпочинок: половина шкільних канікул, а літніх один місяць дитина проводить з батьком, із завчасним повідомленням матері ОСОБА_1 не пізніше ніж за два тижні про місце та час відпочинку дитини; зобов`язав ОСОБА_1 за два дні до дня зустрічі батька з донькою надавати точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини, а у разі настання змін, повідомити його особисто на наступний день з дня настання таких обставин. Зобов`язав ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання первинного позову в розмірі 640 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання зустрічного позову в розмірі 640 грн.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Мати дитини має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Виняткові обставини, які б свідчили про неможливість проживання дочки разом з матір`ю відсутні. Встановлюючи порядок участі батька у вихованні дитини суд урахував зручний для батьків та дитини час спілкування ОСОБА_4 з батьком, спільного відпочинку та зустрічей.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Київської області постановою від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року змінив, вказав в першому абзаці резолютивної частини рішення про те, що зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. ОСОБА_2 не зазначав про можливий переїзд ОСОБА_1 до іншого району, не надав суду доказів цього, у зв`язку з чим, при визначенні порядку участі батька у вихованні дитини такі обставини судом не враховувалися. Інших доводів, які б свідчили про незаконність чи необґрунтованість судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Не зважаючи на те, що рішенням суду першої інстанції задоволено його зустрічний позов про визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини, він на теперішній час фактично позбавлений можливості спілкування з дитиною. ОСОБА_1 змінила місце проживання і переїхала до Макарівського району Київської області, забрала дитину до себе.

За час перебування відповідачки на роботі, дитину з її слів, доглядає її новий чоловік, який, також, з її слів, притягувався до кримінальної відповідальності.

На його звернення до Іванківського ВП Вишгородського ВП ГУНП в Київській області про переховування відповідачкою дитини було проведено перевірку, за результатами якої йому були надані роз`яснення щодо вирішення спору у суді в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до довідки, наданої Службою у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області його дочка навчається в першому класі Новосілківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, та проживає з матір`ю та вітчимом в Макарівському районі Київської області.

Згідно з психологічним висновком, його донька ОСОБА_3 добре все розуміє, що їй говорять, емоційно прив`язана до рідного батька, виявляє бажання проживати разом з батьком. Жити з матір`ю вона не виявляє бажання, оскільки боїться маминого співмешканця.

Вказані докази неможливо було надати у суді першої інстанції, оскільки виготовлені вони були після ухвалення рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Іванківського районного суду Київської області.

28 серпня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

14 квітня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівник секретаріату Касаційного цивільного суду Капустинським В. № 1076/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

14 квітня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю., судді, які входять до складу колегії: Бурлаков С. Ю., Коротенко Є. В.

Фактичні обставини справи встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали у незареєстрованому шлюбі з листопада 2006 року до червня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дитина ОСОБА_3 .

Згідно з довідками-характеристиками з місця проживання, батьки дитини характеризуються позитивно. Так само позитивно матір характеризується за місцем роботи.

З акта обстеження матеріально-побутових умов життя сім`ї від 13 жовтня 2017 року батько дитини ОСОБА_2 проживає у будинку свого батька, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У будинку, загальною площею 120 кв. м, зареєстровано 6 чоловік, є всі умови для нормального проживання, всі члени сім`ї мають окремі кімнати.

З акта обстеження матеріально-побутових умов життя сім`ї від 10 жовтня 2017 року матір дитини ОСОБА_1 проживає у будинку своєї матері, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 . У трикімнатному будинку, житловою площею 32,9 кв. м зареєстровано 8 чоловік, сім`я ОСОБА_1 проживає в окремій кімнаті. Стан матеріально-побутових умов життя сім`ї задовільний.

З довідки про доходи ОСОБА_1 слідує, що вона має стабільну роботу та дохід у виді заробітної плати.

Згідно з довідкою державного виконавця заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів складає 8 400 грн. У судовому засіданні встановлено, що відповідач аліменти сплачував, проте, не повідомляв про це державного виконавця.

Думка малолітньої дитини з приводу позовних вимог у судовому засіданні не з`ясовувалася, через її малолітній вік та з метою запобігання негативного впливу на її психічне та фізичне здоров`я.

З висновку, наданого суду ОСОБА_1 , за підписом директора школи та шкільного психолога, вбачається, що під час індивідуальної бесіди з ОСОБА_3 , дитина повідомила, що хоче проживати з матір`ю ОСОБА_1 .

В судовому засіданні жодна із сторін не заперечували ту обставину, що дитина бажає спілкуватися з батьком, та що батько гарно ставиться до дитини.

Представник третьої особи у судовому засіданні зазначила, що служба у справах дітей вважає, що в даному випадку слід виходити з найвищих інтересів дитини. Дівчинка висловлює бажання жити як з матір`ю, так і з батьком.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4 , це третя дитина позивача, вона сумує за братом та сестрою. Дівчинка має проживати з матір`ю, батько належним чином за дитиною навіть в частині гігієни не зможе доглядати.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в

порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява

№ 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених усіх доказів, дійшов правильного висновку про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, оскільки це насамперед буде відповідати інтересам дитини, при цьому зазначене рішення не позбавляє батька брати участь у вихованні дитини, підтримувати з нею регулярні стосунки, піклуватися про стан її здоров`я, фізичний та моральний стан, оскільки відносини, які склалися між батьками не повинні негативно позначатися на психологічному чи фізичному стані їхньої дитини.

Аргументи касаційної скарги висновки судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної

інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2017 року в незмінній постановою Апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2018 року частині та постанову Апеляційного суду Київської області від 25 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко