Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №756/2484/19
Постанова КЦС ВП від 05.04.2023 року у справі №756/2484/19

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 756/2484/19

провадження № 61-12022св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Євстратенко Світлани Юріївни на рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 10 лютого 2022 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів:

Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна.

Позовна заява обґрунтована тим, що він проживав із ОСОБА_2

з 2004 по 2007 рік однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син - ОСОБА_3 , а 11 липня 2007 року вони зареєстрували шлюб, який 02 листопада 2016 року розірвано.

За час спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю, 19 травня 2006 року ним придбано за особисті кошти квартиру АДРЕСА_1 .

Оскільки договір купівлі-продажу вказаної квартири був оформлений на ОСОБА_2 , враховуючи участь сторін в придбанні спірної квартири, ОСОБА_1 просить суд:

- встановити факт спільного проживання ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_2 у період з 01 вересня 2004 року по 11 липня

2007 року;

- квартиру АДРЕСА_1 визнати спільною сумісною власністю, відступити від рівності часток та визнати за ним право власності на 2/3 частки, а за ОСОБА_2 - на 1/3 частку цієї квартири.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, позов задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з лютого 2006 року по 11 липня 2007 року.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

У власності ОСОБА_2 залишено право на частину квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на підставі зібраних доказів установлено, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 до укладення шлюбу проживали разом, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, вели сумісне господарство, піклувалися один про одного, а з лютого 2006 року їх відносини внаслідок планування народження дитини остаточно набули ознак подружніх стосунків, у зв`язку із чим дійшли висновку про доведеність факту їх спільного проживання саме з указаного періоду, а тому набута ОСОБА_2 у цей період квартира, в тому числі за рахунок грошових коштів одержаних у позику за кредитним договором, є спільною сумісною власністю сторін й підлягає поділу між ними у рівних частках.

При цьому істотних обставин для відступлення від рівності часток сторін у праві спільної сумісної власності за вимогою ОСОБА_1 судами не встановлено.

Також, суди вважали безпідставними доводи ОСОБА_1 про те, що для придбання спірної квартири були використані його особисті кошти в сумі 50 000,00 доларів США, зняті ним 22 квітня 2005 року з поточного рахунку у ПАТ «Родовід Банк», оскільки на переконання судів указана сума була використана ним для набуття майнових прав за договором інвестування будівництва квартири у житловому будинку Деснянського району м. Києва, укладеного 02 травня 2005 року з БК «УкрАзіаБуд».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Євстратенко С. Ю. на рішення Оболонського районного суду міста Києва

від 10 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 25 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат

Євстратенко С. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі

№ 738/1452/17, провадження № 61-13412св19, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, провадження № 61-3071св21, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, провадження № 61-19719св19, від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц, провадження № 61-38901св18, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, провадження № 61-13953св19, у постанові Верховного Суду України

від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12 (пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України).

Крім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що спірна квартира була придбана за особисті кошти відповідача, що підтверджується випискою з АТ «ОТП Банк» від 11 квітня 2019 року, у відповідності до якої на особистий валютний рахунок відповідача з двох інших особистих рахунків ОСОБА_2 було перераховано 95 000,00 дол. США, які 19 травня 2006 року в день укладення договору купівлі-продажу квартири були зняти з її рахунку для передачі продавцю за договором.

Суди попередніх інстанцій проігнорували докази наявності у відповідача коштів, достатніх для придбання квартири, при цьому позивач не надав жодного доказу того, що квартира придбана за його особисті кошти (квитанції про перерахування коштів на рахунок продавця квартири або зняття коштів з його особистого рахунку).

Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не забезпечив повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи, оскільки не дослідив диски з записами показів свідків, на яких фактично ґрунтувалося рішення суду, що призвело до порушення принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Також судами не враховано, що лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацію шлюбу. Проте позивачем не надано жодного доказу і підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю сторін з лютого 2006 року по 11 липня 2007 року.

Також судами попередніх інстанцій відхилено доказ - Рішення на ім`я народу Окружного суду у місті Ново-Место Республіки Словенія від 14 грудня

2019 року, яким встановлено початок спільного проживання сторін, а саме зазначено, що «суд на основі заяв та висловлень обох сторін судового процесу встановив, що спочатку сторони судового спору проживали в Україні, причому починаючи від дня народження сина ОСОБА_4 у жовтні 2006 року сторони судового спору почали спільне проживання, а пізніше побралися».

Вважає, що позивачем не надано суду жодного доказу факту спільного проживання, в той час як початок вагітності не може свідчити про наявність у сторін по справі спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Крім того, судами не враховано, що під час надання позивачу дозволу на продовження терміну перебування в Україні до 23 вересня 2005 року приймаючою стороною було ТОВ «Сіколорс», а не відповідач, та відповідна відмітка свідчить виключно про наявність у позивача дозволу на перебування на території України строком на шість місяців, тобто до 23 вересня 2005 року.

Також зазначає, що позивача притягнуто до кримінальної відповідальності за несплату аліментів на сина ОСОБА_5 , що є підставою для збільшення її частки у спільній сумісній власності (хоча спірне майно є її особистою приватною власністю).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Судами попередніх інстанцій належним чином досліджені наявні в матеріалах справи докази та надано їм відповідну правову оцінку.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Євстратенко С. Ю., в яких остання заперечувала щодо доводів, викладених позивачем у відзиві на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за інформацією з Єдиного демографічного реєстру місце проживання ОСОБА_2 у період

з 24 травня 1988 року по 26 липня 2017 року було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що це квартира її батьків, у якій вона проживала у період з вересня 2004 року по 2007 рік. ОСОБА_1 чи йог син ОСОБА_7 ніколи в цій квартирі не проживали.

Аналогічні показання надала свідок ОСОБА_8 , з якою ОСОБА_2 у дружніх стосунках.

ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що квартиру АДРЕСА_3 переїхав з 2005 року за запрошенням ОСОБА_2 , з якою на той час вже склалися сімейні стосунки.

Аналогічні показання надав у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , син

ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_9 надав показання про те, що ОСОБА_1 знає з 2001 року по роботі, з ОСОБА_2 його познайомив Томіслав, представивши директором ТОВ «Сіколорс», про їх спільне проживання він дізнався десь у 2005 році. Свідок також підтвердив придбання позивачем паркету для придбаної квартири.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомив про те, що

ОСОБА_2 знає з 1993 року, оскільки вона є кумою, а з ОСОБА_1 познайомився у 2007 році.

В паспорті ОСОБА_1 , чинного у термін з 11 березня 2005 року

по 11 березня 2015 року, проставлені відмітки про проживання, починаючи з 25 квітня 2005 року, у АДРЕСА_2 , за запрошенням ТОВ «Сіколорс».

Разом з цим, згідно рішення загальних зборів учасників ТОВ «Сіколорс», оформленого протоколом № 7 від 29 березня 2006 року, місце знаходження цього товариства змінено на нове, а саме: АДРЕСА_4 .

Згідно з тимчасовою посвідкою ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні, виданої 31 травня 2008 року, його місцем проживання зазначена квартира АДРЕСА_3 .

Починаючи з 01 березня 2004 року по 18 січня 2011 року ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із ТОВ «Сіколорс» та працювала на посаді директора, про що свідчить запис у її трудовій книжці.

Так, рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Сіколорс», одним з яких є ОСОБА_1 , оформленим протоколом № 1 від 30 січня 2004 року, призначено ОСОБА_2 на посаду директора цього товариства.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Сіколорс», оформленим протоколом № 3 від 25 травня 2004 року, частку у статутному капіталі товариства у розмірі 19,09 %, що складає 79 910,00 грн, що еквівалентно 15 013,06 доларів США, ОСОБА_11 відступлено ОСОБА_2 . Частка ОСОБА_1 в статутному фонді становить 80,02 %, що складає 320 090,00 грн, що еквівалентно 60 136,77 доларів США.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Сіколорс», оформленим протоколом № 7 від 29 березня 2006 року, вирішено питання перерозподілу часток у статутному капіталі цього товариства та його збільшення, зокрема ОСОБА_1 відступлено ТОВ «Хеліос» 25,13 % його частки, а

ОСОБА_2 відступлено ТОВ «Хеліос» - 5,97 % її частки шляхом укладення договорів купівлі-продажу.

19 травня 2006 року між ОСОБА_2 та АТ «Райффайзен Банк Україна» укладено кредитний договір № МL-005/127/2006, за умовами якого ОСОБА_2 надано банком кредит у сумі 50 000,00 доларів США, з щомісячною сплатою 11 процентів річних за користування кредитними коштами, з кінцевим строком повернення 19 травня 2021 року.

Як вбачається із виписки АТ «ОТП Банк» по поточному рахунку

ОСОБА_2 19 травня 2006 року на її рахунок внесені 45 000,00 доларів США, що еквівалентно 227 250,00 грн, 50 000,00 доларів США, що еквівалентно 252 500,00 грн, а також видано їй цього ж дня готівкою 95 000,00 доларів США, що еквівалентно 479 750,00 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 19 травня 2006 року ОСОБА_2 придбано квартиру під АДРЕСА_1 за ціною 459 550,00 грн.

Відповідно до обмінної картки Пологового будинку № 5 ОСОБА_2 народила ІНФОРМАЦІЯ_1 хлопчика.

Згідно з Витягу з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження Республіки Словенія, адміністративна одиниця ОСОБА_12 , матір`ю ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_1 . Місце народження - Україна, м. Київ, громадянство Словенії.

Відповідно до витягу з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, 11 липня 2007 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 у м. Любляна Республіки Словенії зареєстрований шлюб.

Рішенням районного суду м. Нове Место Республіки Словенія від 02 листопада 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

За інформацією з довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5 сукупний дохід ОСОБА_2 за 2004 рік становив 4 050,00 грн, за 2005 рік - 38 540,00 грн, за січень - квітень 2006 рік -19 320,00 грн.

Згідно з довідками ТОВ «Хеліос Україна», колишня назва ТОВ «Сіколорс», ОСОБА_1 працював на посаді заступника директора, його заробіток за період з жовтня по грудень 2004 року після відрахувань податків становив 1 132,20 грн, за січень - квітень 2006 року - 37 165,76 грн.

Як вбачається з виписки АТ «ОТП БАНК» по картковому рахунку

ОСОБА_1 починаючи з липня 2005 та по 11 липня 2007 року переважна більшість транзакцій у гривні щодо зняття готівкових коштів, оплати товарів і послуг проводились на території Оболонського району м. Києва поруч з

АДРЕСА_5 , а саме на АДРЕСА_6 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

При застосуванні статті 74 СК України судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність між ними сталих відносин, притаманних подружжю.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) виклав правовий висновок, де зазначив, що лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Як вбачається з паспорту ОСОБА_1 , чинного у термін з 11 березня

2005 року по 11 березня 2015 року, в ньому проставлені відмітки про проживання, починаючи з 25 квітня 2005 року по 23 вересня 2005 року,

з 31 березня 2006 року по 16 березня 2007 року, з 04 грудня 2007 року

по 12 жовтня 2008 року у АДРЕСА_2 за запрошенням ТОВ «Сіколорс».

Судами попередніх інстанцій також досліджені виписки АТ «ОТП БАНК» по картковому рахунку ОСОБА_1 , починаючи з липня 2005 та по 11 липня 2007 року, та встановлено, що переважна більшість транзакцій у гривні щодо зняття готівкових коштів, оплати товарів і послуг проводились на території Оболонського району м. Києва поруч АДРЕСА_5 , а саме

на АДРЕСА_6 .

Також судами попередніх інстанцій враховано покази свідка ОСОБА_14 , який є сином позивача, та який показав, що в 2004 році переїхав до м. Києва з метою навчання в Британському коледжі в м. Києві. Він проживав та навчався в Києві три роки. Спочатку він, батько та відповідачка проживали по АДРЕСА_7 , де орендували житло, а після того, як квартира була затоплена в 2005 році, відповідачка, з якою на той час у батька склались сімейні відносини, запропонувала переїхати до неї в квартиру АДРЕСА_3 , де вони проживали однією сім`єю, разом вели побут, придбавали продукти, спільно готували та дбали один про одного. Свідок підтвердив також факт проживання в цій же квартирі сестри відповідача. Свідок також пояснив, що коли ОСОБА_15 завагітніла було прийнято рішення про придбання іще однієї квартири, так як те житло, в яке батько інвестував раніше, ще не було добудоване. Він та батько вибирали спірну кватиру, йому відомо, що частково квартира була придбана за ті кошти, що батьку повернув його партнер, а частково за кредитні кошти. Також батько придбавав будівельні матеріали та меблі, здійснював контроль за ремонтними роботами, щоб пришвидшити їх переїзд в нове житло з новонародженим братом.

Оцінюючи покази свідка ОСОБА_14 , суди попередніх інстанцій обгрунтованого виходили з того, що вони були логічними та послідовними. Представник відповідача в судовому засіданні не заперечувала факт навчання вказаного свідка протягом 2005-2006 років в м. Києві, свідок вірно описав квартиру батьків відповідача, в якій він разом з батьком та відповідачкою проживав, пояснив про заміну вікон у вказаній квартирі, також логічно та послідовно пояснив необхідність придбання іншої квартири, у зв`язку з тим, що відповідачка була вагітною.

Пояснення вказаного свідка щодо контролю батьком проведення ремонту, а також придбання будівельних матеріалів для такого ремонту, окрім вказаного свідка були підтверджені й іншим свідком ОСОБА_16 , якому було відомо про придбання будівельних матеріалів для підлоги в спірну квартиру.

Відповідачка ОСОБА_17 не заперечувала, що вона дбала про неповнолітнього сина позивача, коли той від`їжджав до Словенії. Матеріалами справи та жодними доказами не спростовані покази свідка ОСОБА_18 про те, що він три роки навчався в м. Києві і ОСОБА_17 сприймав, як батькову жінку, яка про нього піклувалась. В рішенні суду Словенії, на яке посилається адвокат відповідача, зазначено, що ОСОБА_19 пояснювала суду, що вона продовжувала дбати про свідка ОСОБА_20 і в 2011 році, коли позивач залишив її.

Відхиляючи покази свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_10 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказані свідки не проживали та не знаходились постійно в квартирі батьків відповідачки, в якій вона проживала з ОСОБА_22 та його сином, а лише періодично навідувалась. Проживання ОСОБА_21 по сусідству, з огляду на те, що позивач часто від`їжджав, а його син знаходився на навчанні, виходячи з оцінки показів усіх свідків в сукупності з іншими доказами, не може мати переваги над показами свідка ОСОБА_14 .

З огляду на вказане вище у сукупності, враховуючи як покази свідків, так і те, що посвідкою на тимчасове проживання іноземця в Україні, в якій до проведення постійної реєстрації в м. Києві в 2008 році, як тимчасове місце проживання зазначалась квартира батьків відповідачки, факт розрахунків позивачем та зняття ним готівки, що підтверджений банківською випискою в безпосередній близькості, саме біля квартири, яку зазначив свідок, як постійне місце проживання його, батька та відповідачки в спірний період, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до укладення шлюбу проживали разом, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, вели сумісне господарство, піклувалися один про одного, а з лютого 2006 року їх відносини внаслідок планування народження спільної дитини остаточно набули ознак подружніх стосунків, у зв`язку із чим є доведеним факт їх спільного проживання саме з указаного періоду, а тому набута ОСОБА_2 у цей період квартира, в тому числі за рахунок грошових котів, одержаних у позику за кредитним договором, є спільною сумісною власністю сторін й підлягає поділу між ними у рівних частках.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивачем не надано суду жодного доказу факту спільного проживання, в той час як початок вагітності не може свідчити про наявність у сторін по справі спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім`ї, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на підставі належним чином оцінених доводів у їх сукупності.

При цьому, апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи відповідачки про надання судом переваги доказам позивача, оскільки оцінюючи доводи сторін щодо вкладення в придбання спірної квартири особистих коштів, суд не прийняв покази свідка ОСОБА_14 , дійшовши висновку, що жодна з сторін не надала суду беззаперечних доказів вкладення в придбання квартири особистих коштів.

Та обставина, що квартира була придбана за рахунок коштів, які були зняті та перераховувались на особисті рахунки відповідача не доводить, що квартира придбавалась за її особисті кошти, оскільки на передодні придбання квартири на рахунок відповідачки були внесені кошти одноразовим платежем, а решта взяті в кредит, який виплачувався сторонами, як під час спільного проживання до реєстрації шлюбу, так і після його реєстрації, та був погашений з спільних коштів сторін.

З огляду на вказане доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій проігнорували докази наявності у відповідача коштів, достатніх для придбання квартири, при цьому позивач не надав жодного доказу того, що квартира придбана за його особисті кошти (квитанції про перерахування коштів на рахунок продавця квартири або зняття коштів з його особистого рахунку), є безпідставними.

Доводи відповідачки щодо встановлення факту спільного проживання сторін саме з жовтня 2006 року Рішенням на ім`я народу Окружного суду у місті Ново-место Республіки Соловенія від 14 грудня 2019 року, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Зі змісту Рішення на ім`я народу Окружного суду у місті Ново-место Республіки Соловенія від 14 грудня 2019 року вбачається, що в тій справі сторони надавали різні пояснення щодо проміжку часу проживання в Україні, проте доказами такі пояснення не перевірялись, а в рішенні зазначено, що обставина проживання після народження дитини встановлена на підставі пояснень.

Враховуючи, що предметом розгляду того спору не було встановлення юридичного факту проживання сторін без реєстрації шлюбу в період 2004-2006 років, вказані обставини не належали до предмета доказування у тій справі, безпосередньо не досліджувались і не встановлювались судом, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що обставини, зазначені в вищенаведеному рішенні суду, не можуть бути преюдиційними для вирішення спору в даній справі, та не можуть спростовувати факти, встановлені в даній справі та перевірені на підставі наданих суду доказів.

Також апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи відповідачки про те, що ОСОБА_22 не був зареєстрований в квартирі разом з нею до реєстрації шлюбу, а тимчасова посвідка та реєстрація місця знаходження іноземця не є тотожною з постійним місцем проживання, оскільки відповідач не заперечує, що саме квартира її батьків була вказана органам міграційної служби як місце проживання іноземця ОСОБА_22 в м. Києві.

При цьому вказати адресу, за якою іноземець в дійсності не проживає, є порушенням міграційного законодавства, яке підлягало перевірці при видачі дозволу на перебування в Україні. Оскільки позивач не притягувався до відповідальності за такі порушення в спірний період та з урахуванням інших вищенаведених доказів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач повідомляв міграційній службі саме ту адресу, за якою і проживав разом з відповідачкою та своїм неповнолітнім на той час сином. Та обставина, що документи подавались від імені юридичної особи, з якою позивач перебував в трудових відносинах, а відповідачка була її керівником, жодним чином не спростовує доведеності факту спільного проживання сторін за зазначеною в документах позивача адресою, за якою також була зареєстрована і відповідачка.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, провадження № 61-13412св19, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, провадження № 61-3071св21, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, провадження № 61-19719св19, від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц, провадження

№ 61-38901св18, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, провадження № 61-13953св19, у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Євстратенко Світлани Юріївни залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович