Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.10.2018 року у справі №481/220/18

Постанова

Іменем України

03 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 481/220/18

провадження № 61-43366св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В.

П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Сільськогосподарський виробничий кооператив "Хвиля", Новобузька районна державна адміністрація Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року у складі судді Васильченко Н. О., постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хвиля " (далі - СГВК "Хвиля"), Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання права на земельну частку (пай).

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 1991 року був членом колгоспу "Хвиля революції", який у березні 1994 року реорганізовано у колективно-пайове сільськогосподарське підприємство "Майорівське" (далі - КПСП "Майорівське").

Зазначав, що в період з 28 червня 1994 року до 07 березня 1996 року проходив строкову військову службу, а після повернення з військової служби продовжував працювати в КПСП "Майорівське" до звільнення 01 березня 1997 року. 01 грудня 1995 року КПСП "Майорівське" було видано державний акт на право колективної власності на землю, розмір земельної частки (паю) становить 6,43 умовних кадастрових гектарів. Проте, до списку громадян - членів цього КПСП, який додавався до вказаного державного акту, його не внесли. У зв'язку з цим сертифікат на право на земельну частку (пай) і документ, що посвідчує право власності на неї, не отримував.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просив визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 6,43 умовних кадастрових гектарів в колективній власності на землю в КПСП "Майорівське".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов у 2018 році поданий ОСОБА_1 з пропуском позовної давності.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому зазначив, що викладені у заяві ОСОБА_1 підстави для поновлення строку позовної давності, не можна вважати поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що лише 21 листопада 2000 року ліквідаційна комісія СГВК "Хвиля", правонаступник КПСП "Майорівське", надала позивачу довідки з інформацією про процес розпаювання землі у 1995 році та з підтвердженням того, що ОСОБА_1 помилково не було включено до списків пайовиків КПСП "Майорівське".

На думку заявника, оскільки на території Новобузького району Миколаївської області є невитребувані земельні паї тобто землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а Новобузька районна державна адміністрація Миколаївської області визнає, що позивач безпідставно не був внесений до списків на паювання землі КПСП "Майорівоьке", тому наданням позивачу права на земельну частку (пай) не буде порушено прав жодних юридичних чи фізичних осіб, у зв'язку із чим наявні підстави для задоволення позову.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

03 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 липня 1991 року загальними зборами колгоспників колгоспу "Хвиля революції" затверджено рішення правління про прийняття до членів колгоспу ОСОБА_1

05 лютого 1994 року зборами членів колгоспу "Хвиля революції" прийнято рішення про реорганізацію колгоспу в колективно пайове сільськогосподарське підприємство з назвою "Майорівське"; запропоновано подати заяви про вихід з членів колгоспу і вступити до членів КПСП; затверджено статут КПСП. Розпорядженням представника Президента України від 31 березня 1994 року № 101 зареєстровано статут КПСП "Майорівське".

З 28 травня 1991 року ОСОБА_1 працював у колгоспі "Хвиля революції", згодом реорганізованого у КСПП "Майорівське" (з 15 січня 2000 року - у СВК "Хвиля"), з 28 червня 1994 року до 07 березня 1996 року проходив строкову військову службу, звільнений за власним бажанням з КПСП з 01 березня 1997 року.

22 березня 1995 року відповідно до рішення Новобузької районної ради народних депутатів № 205 КПСП "Майорівське" передано 2384,8 гектарів землі у колективну власність, а 01 грудня 1995 року видано державний акт серії МК № 14 на право колективної власності на землю. До списку осіб, що додається до цього державного акту, позивач внесений не був.

ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду 14 лютого 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 9 статті 5 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому Частиною 9 статті 5 Земельного кодексу України.

Згідно з вимогами частини 1 статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акту.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в ~law21~, член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

За таких обставин та з огляду на вищевикладені вимоги законодавства суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач мав право на земельну частку (пай).

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статті 76 ЦК.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Судами встановлено, що про порушення свого права на отримання земельної ділянки (паю) ОСОБА_1 дізнався у 1996 році після повернення зі строкової військової служби. Крім того, позивач з 2000 року мав у наявності довідки СВК "Хвиля" про підтвердження того, що він помилково не був включений до списків пайовиків КПСП "Майорівське".

З цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у лютому 2018 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93,22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

При таких обставинах суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про те, що позов у 2018 році поданий ОСОБА_1 з пропуском позовної давності, тому, відповідно до статті 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову за відсутності поважних причин пропуску такого строку є підставою для відмови в позові.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, є безпідставними, оскільки позивач не довів той факт, що він з 1996 року не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Проявивши розумний ступінь добросовісності, ОСОБА_1 міг у 1996 році довідатись про виключення з числа членів КПСП "Майорівське", про видачу КПСП "Майорівське" державного акту на право колективної власності на землю, ознайомитись з документами, які у 2018 році додав до позовної заяви, оспорити невключення його до відповідного списку, а отже міг дізнатись про порушення його прав на земельну частку (пай).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 06 червня 2018 року, постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 02 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило