Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.12.2019 року у справі №359/992/17

Постанова

Іменем України

25 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 359/992/17

провадження № 61-30189св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюПублічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, згідно якого позичальник отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Також Банк зазначав, що ОСОБА_1 підтвердила свою згоду, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою", затверджених наказом від

06 березня 2010 року № СП-2010-256 та "Тарифами банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank. ua/terms/pages/70/, складає між нею та ним договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказував, що відповідно до пункту
2.1.1.12.6 Умов та правил надання банківських послуг, Банк має право нараховувати відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому "Тарифами банку", які викладені на банківському сайті, з розрахунку

360 календарних днів на рік, а також що згідно з пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору, та що розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватися Банком за умови інформування позичальником шляхом надання виписки по картковому рахунку. Звертали увагу на те, що Банк свої зобов'язання за договором кредиту виконав належним чином, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому у договорі, однак в порушення умов договору відповідач взятих на себе зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором не погашає, у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2016 року її заборгованість перед Банком становить 43 635,02 грн, з яких: 2 909,05 грн - заборгованість за кредитом; 34 727,25 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 444,67 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн - штраф (фіксована частина) та 2 054,05 грн - штраф (процентна складова).

У зв'язку з викладеним Банк просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 635,02 грн та судові витрати у справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 22 квітня 2010 року № б/н в розмірі 6 883,67 грн, з яких: 2 909,05
грн - заборгованість за кредитом, 3 170,64 грн - заборгованість за процентами, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг в розмірі 500,00 грн - фіксована частина та

303,98 грн - процентна складова.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами укладено кредитний договір, в зв'язку із невиконанням якого у відповідача утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Наданий ПАТ КБ "ПриватБанк" розрахунок заборгованості є обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам закону та умовам договору та відповідачем не спростований. При цьому суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність нарахування заборгованості за процентами за ставкою 30 % за весь час користування кредитом, оскільки збільшення Банком в односторонньому порядку процентів не відповідає вимогам статті 1056-1 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 22 квітня 2010 року № б/н в розмірі 2 909,05 грн та судові витрати в розмірі 3 360,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не надало належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ті Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови та правила мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. У зв'язку з чим Банком не було доведено належними та допустимими доказами, що між сторонами було досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, тому вимоги Банку про стягнення зазначених складових заборгованості є безпідставними і задоволені бути не можуть. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом у розмірі 2 909,05 грн, оскільки позичальник погашаючи заборгованість за кредитом фактично визнавала факт отримання нею кредитних коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Бориспільського районного суду Київської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу №359/992/17 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції відмовляючи йому у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу виходив з того, що підпис відповідача на Умовах та правилах надання банківських послуг відсутній. Однак вказаний висновок апеляційного суду є помилковим, необґрунтованим та не відповідає вимогам статті 634 ЦК України, оскільки ставлячи свій підпис на анкеті-заяві відповідач погодилась з тим, що вона приєднується та зобов'язується виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, які разом складають договір банківського обслуговування. Тому відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не звільняє позичальника від виконання своїх обов'язків щодо сплати відсотків, пені, комісії та штрафів передбачених вказаними умовами та правилами. Вказують, що Банк має право не лише на одержання від відповідача тіла кредиту, але й має право на відсотки на суму кредиту у розмірах і порядку, встановлених договором, а також штрафні санкції за неналежне виконання позичальником свого зобов'язання. Також зазначають, що судами не було встановлено, що наданий Банком розрахунок заборгованості є незаконним чи не відповідає умовам укладеної між сторонами справи угоди. Наголошують на тому, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він був ознайомлений з ними та не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами у справі, оскільки дії позичальника свідчать про прийняття пропозиції щодо умов укладеної угоди, їх неодноразове виконання, відсутність заперечень про незгоду з тарифами чи неознайомлення з істотними умовами. Вказують, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, тому дійшов помилкового висновку, що стягненню підлягає лише тіло кредиту.

Інший учасник справи нескористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 22 квітня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н з встановленим кредитним лімітом 500,00 грн, що підтверджується анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку

(а. с. 6).

Своїм підписом в анкеті-заяви ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Згідно пунктів 2.1.1.2.3,2.1.1.2.4 наявних в матеріалах справи Умов та Правил надання банківських послуг клієнт надає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору.

Таким чином, банк зобов'язаний не менше ніж за сім днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картковому рахунку згідно пункту
1.1.3.1.9 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Також судами було встановлено, що згідно пунктом 1.1.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг до обов'язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам.

Згідно пунктом 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Згідно пунктом 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг позичальник у разі невиконання зобов'язань за договором зобов'язаний на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту, у тому числі простроченого кредиту та овердрафту, оплати винагороди банку.

Згідно пунктом 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту з врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Пунктом 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє впродовж 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.

Також судами з наданого Банком розрахунку заборгованості було встановлено, що станом на 31 грудня 2016 року Банк нарахував ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 635,02 грн, яка складається з: 2 909,05 грн - заборгованість за кредитом, 34 727,25 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 3 444,67 грн - заборгованість за пенею та комісією, заборгованість по судовим штрафам - 2 554,05 грн (а. с. 5).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 22 квітня 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 квітня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/pages/70/ як невід'ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 пільгового періоду" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ pages/70/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умоврозуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанку", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та від 22 березня 2017 року (провадження № 6-2320цс16), і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (22 квітня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (07 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цихумов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ pages/70/, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 квітня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ pages/70/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач до суду не пред'явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 , 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - ~law45~).

Згідно з ~law46~ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада

1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених ~law47~, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Також колегія зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 20 квітня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, апеляційний суд, оцінивши наданий банком розрахунок кредитної заборгованості, взявши до уваги часткове визнання відповідачем позову, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку із ОСОБА_1 суми непогашого тіла кредиту в розмірі 2 909,05
грн.

Доводи касаційної скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" про те, що апеляційний суд не перевірив належним чином наданий ними розрахунок заборгованості за кредитним договором, не заслуговують на увагу, оскільки виходять за межі повноважень щодо розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частиною 1 статті 400 ЦПК України, оскільки потребують оцінки/переоцінки доказів у справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 3 статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик