Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.09.2024 року у справі №461/6178/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 461/6178/22

провадження № 61-2120 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_3 - адвокат Снігур Галина Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Снігур Галини Михайлівни, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року у складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня

2024 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 лютого 2022 року він позичив ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 120 000,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 01 червня 2022 року по курсу Національного банка України на дату повернення.

ОСОБА_2 не виконав узяті на себе зобов`язання й не повернув грошові кошти.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити

й стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі

120 000,00 доларів США, еквівалент - 4 388 232,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі

120 000,00 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12 405,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами був укладений договір позики, оформлений розпискою. ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти, проте не виконав узяті на себе договірні зобов`язання й не повернув отримані у позику грошові кошти.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України та врахував судову практику Верховного Суду.

Розподіл судових витрат здійснено на підставі частини першої статті 141

ЦПК України.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2023 року

у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області (далі - приватний виконавець) Білецького І. М. про звернення стягнення

на нерухоме майно ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року задоволено подання приватного виконавця Білецького І. М. про звернення стягнення

на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано

в установленому законом порядку. Звернуто стягнення на незареєстроване

у законному порядку майно з метою виконання виконавчого листа № 461/6178/22, виданого 17 квітня 2023 року Галицьким районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики

у розмірі 120 000,00 доларів США, а саме на 1/2 частину нерухомого майна, загальною площею 1 298,9 кв. м, під літерою Б-2, за адресою:

АДРЕСА_1 , яке передано у приватну власність фізичної особи- ОСОБА_2 , право власності на яку не зареєстровано у встановленому законом порядку, надано дозвіл на її реалізацію.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 120 000,00 доларів США та судовий збір у розмірі 12 405,00 грн. Постановою приватного виконавця від 12 червня 2023 року відкрито виконавче провадження № 72001724 з виконання виконавчого листа, виданого Галицьким районним судом м. Львова від 17 квітня 2023 року № 461/9178/22.

Боржник добровільно не сплатив заборгованість, заощаджень та рухомого майна немає, однак має нерухоме майно, а саме 1/2 частину нерухомого майна, загальною площею 1 298,9 кв. м, під літерою Б-2, за адресою:

АДРЕСА_1 , яке передано у приватну власність фізичної особи - ОСОБА_2 , та право власності на яку не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Боржник фактично є володільцем відповідного нерухомого майна.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження».

Вищевказані рішення та ухвалу районного суду оскаржив в апеляційному порядку

ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, проте судовим рішенням вирішено питання про його права, свободи та інтереси.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 січня 2024 року (апеляційне провадження № 22-ц/811/2007/23) у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Оприск Л. Є., про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами представників ОСОБА_3 - адвокатів: Снігур Г. М.

та ОСОБА_5 , на рішення Галицького районного суду м. Львова

від 13 лютого 2023 року відмовлено.

Апеляційні скарги представників ОСОБА_3 - адвокатів: Снігур Г. М.

та ОСОБА_5 , залишено без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у спірних правовідносинах районним судом вирішувався спір між ОСОБА_1

та ОСОБА_2 з приводу стягнення заборгованості за укладеним між ними договором позики, щодо якого діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Апеляційний суд установив, що рішенням Галицького районного суду м. Львова

від 08 квітня 2019 року у справі № 461/8614/17 частково задоволено позов

ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики й стягнуто

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 основний борг за договором позики

у розмірі 20 000,00 доларів США, договірної відповідальності у сумі

20 000,00 доларів США, а всього - 40 000,00 доларів США, що станом на 18 квітня 2018 року відповідно до офіційного курсу Національного банка України складає

1 043 314,92 грн. У решті вимог позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вказане рішення районного суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2020 року. Тобто воно набрало законної сили

й підлягає обов`язковому виконанню.

Крім того, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року у справі № 461/2066/17 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_6 про стягнення солідарного боргу. Стягнуто солідарно

з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі

405 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Зазначене рішення суду першої інстанції не оскаржувалося в апеляційному порядку й набрало законної сили.

На виконання вищевказаних судових рішень Галицький районний суд м. Львова видав відповідні виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні

в органах державної виконавчої служби (далі - ДВС), їх об`єднано у зведене виконавче провадження.

Тобто ОСОБА_2 , відповідач у даній справі, має статус боржника по відношенню до особи, яка подала апеляційну скаргу на судові рішення, - ОСОБА_3 .

На час складення ОСОБА_2 розписки від 01 лютого 2022 року та отримання

від ОСОБА_1 у позику коштів у відповідному розмірі ОСОБА_2 не міг

не знати про відповідні обставини (вказані судові рішення) та обов`язок повернути кошти, оскільки використовував своє право на апеляційне оскарження, відтак йому було відомо про стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_3 .

Тому суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами представників ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 362 ЦПК України.

ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, вважав, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про його права, свободи

та інтереси, оскільки даний судовий спір виник з метою невиконання інших боргових зобов`язань, а розписка від 01 лютого 2022 року носить ознаки фіктивного договору позики.

Разом із цим, договір позики, оформлений розпискою між ОСОБА_1

та ОСОБА_2 01 лютого 2022 року, є правомірним (стаття 204 ЦК України). ОСОБА_7 не довів факт укладення цього договору з метою невиконання

ОСОБА_2 інших своїх боргових зобов`язань.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що він не надає правової оцінки доводам про те, що почерк ОСОБА_2 у розписці від 01 лютого 2022 року

та поясненнях від 28 червня 2022 року є різними, оскільки для такого аналізу необхідні спеціальні знання. У задоволенні клопотань ОСОБА_3

про призначення судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів було відмовлено, оскільки питання встановлення виконавця тексту

та підпису у розписці від 01 лютого 2022 року та відповідність віку рукописних текстів до дати складання розписки не стосуються предмету розгляду у даній справі, натомість можуть бути досліджені у випадку розгляду справи

про оспорення договору позики, за яким проведено стягнення.

З метою уникнення створення преюдиції у майбутньому суд апеляційної інстанції не надав оцінки добросовісності поведінки сторін спору при укладенні договору позики від 01 лютого 2022 року.

Суд апеляційної інстанції застосував норми ЦК України ЦПК України, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 січня 2024 року (апеляційне провадження № 22-ц/811/2008/23) у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Оприск Л. Є., про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами представників ОСОБА_3 - адвокатів: Снігур Г. М.

та ОСОБА_5 , на ухвалу Галицького районного суду м. Львова

від 04 липня 2023 року відмовлено.

Апеляційні скарги представників ОСОБА_3 - адвокатів: Снігур Г. М.

та ОСОБА_5 , залишено без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 04 липня 2023 року залишено

без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що приватний виконавець, звертаючись до суду з даним поданням, довів здійснення ним у повному обсязі виконавчих дій, спрямованих на виявлення коштів та рухомого майна боржника.

У ході проведення виконавчих дій було встановлено, що у боржника відсутні кошти чи рухоме майно на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог стягувача в повному обсязі.

Нежитлові приміщення під літ Б-2, загальною площею 1 298,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , належали на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 (1/2 частки). У подальшому, право власності боржника

на вказане майно було скасовано у судовому порядку (справа № 466/5634/14). Проте, останній фактично користується ними.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами представників ОСОБА_3 , на ухвалу районного суду на підставі пункту 1

частини першої статті 362 ЦПК України, так як ОСОБА_2 має статус боржника

по відношенню до ОСОБА_3 (виконавче провадження № 58730552)

й оскаржуване судове рішення стосується прав, інтересів та обов`язків цієї особи.

Апеляційний суд застосував норми ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень», врахував судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У лютому 2024 року представник особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_3 - адвокат Снігур Г. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, у змісті якої просить оскаржувані судові рішення по суті спору скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 20 лютого 2024 року. Витребувано

із районного суду вищевказану цивільну справу. У задоволенні клопотання заявника про зупинення дії рішення суду першої інстанції відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року клопотання представника особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_3 - адвоката Снігур Г. М., про зупинення дії рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року задоволено частково. Зупинено виконання рішення районного суду

до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, з урахуванням її уточненої редакції, мотивована тим, що суди ухвалили незаконні судові рішення по суті спору, вирішили питання про права

та обов`язки ОСОБА_3 , проте останній не був залучений до участі у справі.

Апеляційний суд безпідставно зазначив у тексті оскаржуваної постанови про те, що він не надає оцінку деяким доводам апеляційної скарги, зокрема щодо фраундаторності правочину, укладеного між сторонами у справі. Суд апеляційної інстанції, відкривши апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, повинен був надано оцінку всім доводам апеляційної скарги і вирішити питання про порушення прав такої особи.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

У спірних правовідносинах відповідач, будучи боржником ОСОБА_3 , уклав договір позики з позивачем із метою невиконання своїх боргових зобов`язань саме перед ОСОБА_3 .

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року у справі № 461/2066/17 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про стягнення солідарного боргу. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2

та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 405 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а. с. 156-157, т. 1).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2019 року у справі

№ 461/8614/17 частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2

про стягнення боргу за договором позики й стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 основний борг за договором позики у розмірі 20 000,00 доларів США, договірної відповідальності у сумі 20 000,00 доларів США, а всього -

40 000,00 доларів США, що станом на 18 квітня 2018 року відповідно до офіційного курсу Національного банка України складає 1 043 314,92 грн. У решті вимог позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а. с. 152-155, т. 1).

Вказане рішення районного суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.

На виконання вищевказаних судових рішень Галицький районний суд м. Львова видав відповідні виконавчі листи (а. с. 161-163, т. 1).

Виконавчий лист № 461/2066/17 був звернутий ОСОБА_3 до примусового виконання та перебував на примусовому виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у м. Львові (ВП № 58730552), що підтверджується постановою державного виконавця від 29 червня 2021 року про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження (а. с. 148, т. 1).

01 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки, за якою останній отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 120 000,00 доларів США, що еквівалентно 3 414 000 грн,

які зобов`язався повернути до 01 червня 2022 року по курсу Національного банка України на дату повернення, що підтверджується копією відповідної розписки

(а. с. 4, т. 1)

ОСОБА_2 своїм підписом у вказаній розписці засвідчив факт отримання

від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 120 000,00 доларів США.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за вказаною розпискою (а. с. 1-3, т. 1).

У січні 2023 року, після відкриття провадження у справі, представник ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву, у якій просила проводити розгляд справи

за відсутності відповідача й зазначила, що останній позовні вимоги визнає

та проти задоволення позову не заперечує (а. с. 31, т. 1).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 120 000,00 доларів США

(а. с. 35-37, т. 1).

Вищевказане рішення суду першої інстанції оскаржив в апеляційному порядку

ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, проте судовим рішенням вирішено питання про його права, свободи та інтереси (а. с. 130-147, 175-182, т. 1).

Оригінал розписки від 01 лютого 2022 року оглянуто судом апеляційної інстанції

в судовому засіданні 16 січня 2024 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Снігур Г. М., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,

на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, рішення суду першої інстанції, яким позов ОСОБА_1 задоволено й стягнуто з ОСОБА_2 , у тому числі заборгованість за договором позики у розмірі 120 000,00 доларів США, оскаржив

в апеляційному порядку ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, проте судовим рішенням вирішено питання про його права, свободи та інтереси.

Суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження у справі за відповідною апеляційною скаргою (скаргами), розглянув справу і ухвалив рішення про відмову у задоволенні скарги (скарг). При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що оцінка в частині аргументів особи, яка подала апеляційну скаргу, судом не надавалася.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку рішення районного суду, як особа, яка не брали участі у справі, проте, суд, на його думку, вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те,

що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі

«DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією

з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V

ЦПК України, у яких врегульовано порядок і підстави для апеляційного

та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси

та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення

не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи

чи інтереси.

Статтею 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи,

які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Установлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі

у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав, інтересів та (або) обов`язків ґрунтується на принципі res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

У свою чергу, засада обов`язковості судових рішень буде нівелюватися,

якщо судове рішення могло б переглядатися за ініціативою особи, яка не брала участі у справі та не має безпосереднього правового зв`язку з оскаржуваним судовим рішенням, яке не впливає на її права та обов`язки. У такому випадку процедура апеляційного перегляду та скасування остаточного судового рішення несумісна з принципом визначеності правовідносин та верховенством права.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси

та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті

362 ЦПК України).

Тобто у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі,

і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа,

яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку

зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи (постанови Верховного Суду: від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі

№ 757/66808/19-ц (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції повинен

був надати оцінку доводам особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції і подала апеляційну скаргу, щодо наявності у неї правового зв`язку

зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням. Тобто слід було з`ясувати, чи вирішено судом питання про право, інтерес, обов`язок заявника,

і чи такий зв`язок є очевидним та безумовним, а не ймовірним.

На вказаному наголошено в постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року

у справі № 598/96/23 (провадження № 61-2421св24).

При цьому ОСОБА_3 навів власні обґрунтування щодо необхідності його залучення до участі у спорі та щодо порушення його прав та інтересів рішенням суду першої інстанції, проте суд апеляційної інстанції у порушення вимог процесуального закону не надав належну правову оцінку цим доводам

і не з`ясував, чи порушуються права вказаної особи судовим рішення районного суду.

Апеляційний суд у порушення підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382

ЦПК України та зазначених вимог процесуального закону здійснив фактично розгляд справи по суті й надав оцінку частині доводів особи, яка подала апеляційну скаргу. Вказане не входить до обов`язків суду при вирішенні питання про можливість оскарження судового рішення особою, яка не брали участі

у розгляді справи в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції, відкривши провадження у справі, в тексті оскаржуваної постанови зазначив

і про те, що частині доводів ОСОБА_3 суд не надає правової оцінки, вказавши для цього підстави, які не узгоджуються з нормами процесуального закону (відсутність спеціальних знань у суду, не стосуються предмету розгляду справи, уникнення преюдиції).

При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні апеляційної скарги (скарг) особи, яка не брала участі у розгляді справи.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси

та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376

ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі за заявою особи, яка не брала участі у розгляді справи й, не встановивши правовий зв`язок цієї особи зі сторонами у справі

та судовим рішенням районного суду, вирішив спір, надавши оцінку

частині доводів заявника, і відмовив у задоволенні апеляційної скарги (скарг).

Такі дії суду апеляційної інстанції не узгоджуються з указаними нормами процесуального права та судовою практикою Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує, що вирішення питання, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі,

є першорядним завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю та, відповідно, питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не вирішується.

Зазначене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), від 24 квітня 2024 року у справі № 548/1887/21 (провадження № 61-4306св23) та інших.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, первинним для розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді цієї справи, було з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішував суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення питання про її права, інтереси

та (або) обов`язки, чи встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права

та/або обов`язки заявника оскаржуване рішення суду першої інстанції. У випадку, якщо апеляційний суд доходить висновку про порушення таких прав,

це є наслідком скасування рішення суду першої інстанції для залучення цієї особи до участі у справі, тоді як наслідком встановлення апеляційним судом відсутності порушень рішенням суду першої інстанції прав та інтересів заявника є закриття апеляційного провадження відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 362

ЦПК України.

Апеляційний суд належним чином не перевірив указані обставини

і не встановив, чи було вирішене оскаржуваним судовим рішенням першої інстанції питання про права та законні інтереси ОСОБА_3 і, як наслідок, не ухвалив правильного рішення відповідно до норм ЦПК України.

Тобто, рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті у разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи,

що звернулася з апеляційною скаргою.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями

та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного

й обґрунтованого рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції передчасно встановив та надав оцінку обставинам, які стосуються суті спору, прав та обов`язків сторін справи. Натомість, питання, чи порушені безпосередньо права заявника апеляційної скарги рішенням суду першої інстанції залишилося не вирішеним.

Верховний Суд зазначає, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи. Проте, суд апеляційної інстанції вказаної обставини не з`ясував та не перевірив.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

Верховний Суд із урахуванням вищевказаних висновків зазначає, що він не надає оцінку доводом касаційної скарги щодо вирішення спору по суті (право позивача

на пред`явлення позову, обґрунтованість такого позову, фраундаторності правочину тощо), так як вони є передчасними.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 401 411 416 418 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Снігур Галини Михайлівни, задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець