Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.10.2018 року у справі №139/69/18

Постанова

Іменем України

04 травня 2020 року

м. Київ

справа № 139/69/18

провадження № 61-45276св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєлая Оксана Миколаївна,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4 , служба у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації, опікунська рада при виконавчому комітеті Мурованокуриловецької селищної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22 травня 2018 року у складі судді Тучинської Н. В. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Денишенко Т. О., Берегового О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. (далі - ПНВМНО Бєла О. М.), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4 , служба у справах дітей Мурованокуриловецької районної державної адміністрації, опікунська рада при виконавчому комітеті Мурованокуриловецької селищної ради, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 27 серпня 2008 року між ним та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № VIUWGA0000002121, предметом якого є кредитні кошти в іноземній валюті на споживчі цілі з терміном повернення до 27 серпня 2018 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ним укладено договір іпотеки, що зареєстрований в реєстрі за № 836, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Дана квартира належала йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Доля Т. І. 22 серпня 2008 року. Право власності зареєстроване 22 серпня 2008 року за реєстровим № 1506.

Вказував, що 22 вересня 2017 року ухвалою судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області відкрито провадження у справі № 139/802/17 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення.

У вказаному позові вказано, що в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» отримало у власність зареєстровану ПНВМНО Бєлою О. М. , як державним реєстратором, квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за вищевказаним договором іпотеки.

Вказував, що до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» не звертався, отже звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось в позасудовому порядку.

Проте, зазначав, що акта оцінки предмета іпотеки нотаріусу надано не було та жодних письмових вимог про усунення перешкод виконання умов кредитного договору, в якому було б зазначено зміст порушених зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний термін та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, від ПАТ КБ «ПриватБанк» ним не отримувалось.

ОСОБА_1 наголошував на тому, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 67850578 від 12 вересня 2016 року ПНВМНО Бєлая О. М. здійснила звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі 4-х документів: договору іпотеки; заставної; повідомлення; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Письмової вимоги про усунення порушень та опису вкладення цінного листа серед даних документів немає, він або ж члени його сім`ї жодних вимог від банку в період часу, що передував його зверненню до нотаріуса щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки, не отримували.

Також ОСОБА_1 у позовній заяві посилався на Закон України №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України» та пункти 1.8, 1.9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом МЮ України №296/5 від 22 лютого 2012 року, зазначивши, що ПНВМНО Бєлая О. М. при зверненні стягнення на предмет іпотеки та реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем, знехтувала вимогами діючого законодавства, оскільки не врахувала, що він з родиною проживає в квартирі, що є предметом іпотеки, та її площа не перевищує 140 кв. м, в результаті вчинення даного порушення Закону під загрозою виселення опинилась його родина, в тому числі малолітні та неповнолітні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та проживають в квартирі, що є предметом іпотеки.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31334582 від 12 вересня 2016 року, прийняте ПНВМНО Бєлою О. М., за яким за АТ КБ «ПриватБанк» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 вересня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення № 31334582 ПНВМНО Бєлої О. М. від 12 вересня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким за АТ КБ «ПриватБанк» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо судових витрат.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що під час здійснення державної реєстрації спірної квартири ПНВМНО Бєлою О. М. було порушено вимогу пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, а банком, у свою чергу, не виконано вимоги положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» та умови договору іпотеки від 27 серпня 2008 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судові рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 жовтня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві Білоконь О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року № 1024/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судами неправильно застосовано положення Закону України «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень пункту 27 договору іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем у судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання. Оскільки основне зобов'язання не було виконано боржником, який намагається уникнути відповідальності, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Посилається на те, що у ПНВМНО Бєлої О. М. були наявні усі документи та підстави для здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Також банк не згодний із тим, що було порушено процедуру повідомлення іпотекодавця про невиконання умов кредитного договору та використання позасудового способу переходу права власності на предмет іпотеки, оскільки 27 липня 2016 року на адресу позичальника направлено повідомлення про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором.

Крім того, для встановлення усіх фактичних обставин справи суди мали витребувати у нотаріуса документи, на підставі яких вона прийняла рішення про державну реєстрацію.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VIUWGA0000002121, предметом якого стали кредитні кошти в іноземній валюті на споживчі цілі з терміном повернення до 27 серпня 2018 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, що зареєстрований в реєстрі за № 836, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Дана квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Доля Т. І. 22 серпня 2008 року. Право власності ОСОБА_1 зареєстроване 22 серпня 2008 року за реєстровим № 1506.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк»здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частини третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Сторонами не заперечується, що станом на вересень 2016 року ОСОБА_1 припинив сплачувати грошові кошти за кредитним договором і допустив прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором.

Пунктом 22 договору іпотеки визначено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю (позичальнику) письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених підпунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 договору іпотеки, відповідно до розділу п`ятого Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься у договорі.

У пункті 27 договору іпотеки міститься застереження про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснене у позасудовому порядку, зокрема, шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини першої статті 10 Закону 1952-IV визначено, що державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 18 Закону 1952-IV передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Статтею 1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено, що цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону 1952-IV державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу) (стаття 61 Порядку).

Згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

З наведеного вбачається, що положеннями статті 35 Закону України «Про іпотеку», статті 61 Порядку та договором іпотеки, укладеним 27 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та банком, передбачено обов'язок останнього надіслати боржнику вимогу про усунення порушень у строк, який передує зверненню до державного реєстратора, що становить не менше тридцяти днів.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 67850578 від 12 вересня 2016 року вбачається, що рішення № 31334582 від 12 вересня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки ПНВМНО Бєлая О. М. прийняла на підставі чотирьох документів: договору іпотеки, заставної, повідомлення, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення; на підставі цього рішення цим же нотаріусом за АТ КБ «ПриватБанк» у порядку позасудового стягнення на предмет іпотеки було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 ( а. с 25-26).

У матеріалах справи відсутнє повідомлення, яке направлялось позивачу й містило інформацію щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності та інформацію про вартість майна за якою відбулось зарахування вимог.

Таким чином, вбачається, що під час здійснення реєстраційної дії у державного реєстратора були відсутні документи, які передбачені статтею 35 Закону України «Про іпотеку», статтею 61 Порядку та договором іпотеки, а саме: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої банком ОСОБА_1 , та документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання її іпотекодевцем.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не було доведено, що йому не направлялась вимога про усунення порушень, не можуть бути прийняті судом.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадка (частини перша статті 13 ЦПК України).

Отже, звертаючись до суду із вказаним позовом та посилаючись на перелік документів, що стали підставою державної реєстрації права власності на квартиру за банком, які зазначено у вищевказаній довідці № 67850578 від 12 вересня 2016 року, позивач у розумінні частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України, довів обставину щодо порушення ПНВМНО Бєлою О. М. та АТ КБ «ПриватБанк» вимог наведених норм закону під час державної реєстрації права власності квартири за банком.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги щодо направлення банком повідомлення про усунення порушень від 27 липня 2016 року, оскільки, як вбачається зі змісту довідки № 67850578 від 12 вересня 2016 року, вказане повідомлення було направлено банком 27 липня 2016 року та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення датоване також 27 липня 2016 року, що викликає сумнів у колегії суддів щодо такого надіслання з огляду на відстань між населеними пунктами відправника (м. Дніпропетровськ) та отримувача (смт Муровані Курилівці Вінницької області). Вказаний сумнів не було спростовано відповідачем за допомогою належних і допустимих доказів.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди мали витребувати у ПНВМНО Бєлої О. М. документи, на підставі яких вона прийняла рішення № 31334582 від 12 вересня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є безпідставними, оскільки відповідно до положень частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'яком суду.

Крім того, такого клопотання відповідно до положень частини першої статті 84 ЦПК України у суді першої інстанції відповідачем не заявлялось.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

Разом з тим, у силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян