Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №127/23281/18

Постанова

Іменем України

29 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 127/23281/18

провадження № 61-15779св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2019 року у складі судді Медяної Ю. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Якименко М.

М., Ковальчука О. В., Марчук В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах з червня 2008 року по січень 2015 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_3.

Звертала увагу на те, що сімейні відносини з відповідачем не склалися через конфлікти та суперечки, на початку січня 2015 року позивач з дочкою почали жити окремо від відповідача. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини не приймає.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня

2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись нормами СК України, Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини, свій висновок мотивував тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, які б свідчили про його ухилення від виховання дитини. Тому суд не вбачав необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.

При цьому, суд першої інстанції взяв до уваги висновок наданий службою у справах дітей Вінницької міської ради № 01-00-011-275 від 03 січня 2019 року щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також те, що батько дитини виявляє намір спілкуватись з дочкою, проти позбавлення батьківських прав заперечує, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Скаргу обґрунтовувала тим, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди не надали належної оцінки доказам, які наявні в матеріалах справи, поясненням дитини та показам свідків щодо ухилення відповідача від здійснення ним своїх батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_3.

Також звертала увагу на те, що апеляційним судом порушено її конституційне право на захист та правову допомогу, оскільки апеляційний суд визнав підстави для відкладення судового розгляду, зазначені в клопотанні, неповажними та провів розгляд цієї справи за відсутності заявника та її представника, що на думку останньої свідчить про неповноту, поверховість та однобокість розгляду апеляційної скарги.

Крім того, суди критично оцінили заяву ОСОБА_2 від 17 вересня 2018 року, згідно з якою відповідач не заперечував щодо позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_3.

Вказувала, що суди взяли до уваги висновок наданий службою у справах дітей Вінницької міської ради від 03 січня 2019 року № 01-00-011-275 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3, але залишили поза увагою обставини, які описані у висновку, а саме пояснення дочки про те, що вона не дуже хотіла б зустрічатися з батьком, оскільки це може призвести до конфліктів між ним та мамою.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що позивач та відповідач мають спільну дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах з червня 2008 року по січень 2015 року.

Згідно з довідкою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Келецька 130 А" від 12 вересня 2018 року № 41 дитина ОСОБА_3 проживає разом із позивачем по АДРЕСА_1 без реєстрації місця проживання.

Відповідно до довідки Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу святого Миколая від 12 вересня 2018 року № 3, ОСОБА_3 навчається у 4 класі.

Згідно з довідкою Комунального закладу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 35 Вінницької міської ради" від 13 вересня 2018 року № 307, ОСОБА_3 навчалася з 2015 року по 2017 року у Комунальному закладі "Загальноосвітня школа І? ІІІ ступенів № 35 Вінницької міської ради". Матір - ОСОБА_1 приймала безпосередню участь у навчальному процесі та опікувалася дитиною під час її навчання в школі.

Батько - ОСОБА_2 протягом навчання дитини в школі жодного разу не з'являвся, вихованням і навчанням дитини не цікавився.

17 вересня 2018 року ОСОБА_2 подав заяву до Вінницького міського суду Вінницької області, у якій не заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Ця заява посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Євстратовою О. О., зареєстрована в реєстрі за № 990.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № ~organization0~ за виконавчим листом № 127/12065/16-ц, виданим Вінницьким міським судом Вінницької області, вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів, станом на 31 жовтня 2018 року, становить 751,65 грн.

Відповідно до довідки Вінницького приватного православного навчально-виховного комплексу святого Миколая від 10 грудня 2018 року № 4, за період навчання ОСОБА_3 в даному закладі, батько учениці в заклад не приходив.

Служба у справах дітей Вінницької міської ради надала висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_1 переконувала, що батько неналежно виконував обов'язок по утриманню доньки, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання дитини становить більше 750,00 грн. Батько дитини повідомив, що любить свою доньку, регулярно спілкується з нею, у тому числі і в телефонному режимі, але мати дитини чинить йому перешкоди у належному спілкуванні з донькою. Батько зазначив, що систематично сплачує аліменти на утримання дитини, заперечував наявність у нього заборгованості по аліментам. ОСОБА_2 повідомив, що бажає і надалі брати учать у вихованні доньки, просив не позбавляти його батьківських прав. Дитина - ОСОБА_3 зазначила, що батько декілька раз на тиждень спілкується з нею по телефону, вітав її з днем народження. Але дівчинка повідомила, що не дуже б хотіла зустрічатися з батьком, оскільки це може призвести до конфліктів між ним та її мамою.

З огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, враховуючи думку дитини, наявність у батька бажання брати участь у вихованні дитини, орган опіки та піклування Вінницької міської ради дійшов висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Нормативно-правове обґрунтування

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою

статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню в нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня

2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу на нього. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, які б свідчили про його ухилення від виховання дитини.

Доводи касаційної скарги, про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відкладення судового розгляду, визнавши підстави для відкладення неповажними та провів розгляд даної справи у відсутність позивача та її представника, чим на думку заявника, допустив порушення її конституційного права на захист та правову допомогу, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, оскільки відмова у задоволенні зазначеного вище клопотання не вплинула на правильність висновків апеляційного суду. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, апеляційну скаргу подавала сама ОСОБА_1 в якій вона виклала свої мотиви, які в подальшому були враховані та спростовані належним чином під час розгляду апеляційної скарги.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки доказам, які наявні в матеріалах справи, а також поясненням дитини та показам свідків не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 червня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик