Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.08.2019 року у справі №542/1022/18

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 542/1022/18

провадження № 61-13653св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Стрельченко Т. Г., та постанову Полтавського апеляційного суду

від 12 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кузнєцової О. Ю., Бондаревської С. М., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулась із позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5, після смерті якого залишилося спадкове майно, що складається із житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки кадастровий номер 5323455100:30:002:0118 площею 0,07 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані по

АДРЕСА_1.

За життя ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О.

В. 15 жовтня 2014 року за реєстровим № 818, яким заповів ОСОБА_4 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та 1/2 частку земельної ділянки площею 0,07 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по

АДРЕСА_1.

Позивач зазначала, що 24 травня 2018 року постановою нотаріуса їй відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину на 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5323455100:30:002:0118, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на які вона, має право з урахуванням обов'язкової частки у спадщині, як непрацездатна вдова померлого.

За таких обставин просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,07 га кадастровий номер 5323455100:30:002:0118 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1, як спадкоємцем за законом першого черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області

від 10 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0700 га кадастровий номер - 5323455100:30:002:0118 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по

АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 4 000 грн витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що якби порядок спадкування не було змінено заповітом, ОСОБА_3 отримала у спадок за законом все спадкове майно, тому її обов'язкова частка дорівнює 1/2 частці спадкового майна.

Оскільки частка майна, яка спадкується ОСОБА_3 за законом, як дружиною померлого, не є менше розміру обов'язкової частки у спадщині, то суд вважав, що наявні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спадкового майна, а не 3/4 частки щодо яких заявлено позовні вимоги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 має право на 1/2 частку спадкового майна в порядку спадкування за законом з посиланням на відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 червня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Новосанжарського районного суду Полтавської області.

У липні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій положень статті 1241 ЦК України.

ОСОБА_3 вважала, що після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 має право на все майно не охоплене заповітом, як спадкоємець за законом та 1/2 частку майна охопленого заповітом, як обов'язкову частку у спадщині.

Суди попередніх інстанції помилково вважали, що обов'язкову частку необхідно розраховувати зі всього спадкового майна, оскільки заповіт стосується тільки половини спадкового майна.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_5 на праві власності належав житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Новосанжарською державної нотаріальної конторою Полтавської області за № 1678 від 27 вересня 1978 року.

Із довідки виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради Новосанжарського району Полтавської області № 7481 від 30 жовтня

2017 року суди встановили, що ОСОБА_5 був зареєстрований і проживав по АДРЕСА_1, де помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

На день смерті у вказаному будинку разом із ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_3.

Із Державного акту на право власності на земельну ділянку

серії НОМЕР_2, виданого відділом Держкомзему у Новосанжарському районі Полтавської області 28 жовтня 2010 року суди встановили, що на день смерті ОСОБА_5 належала земельна ділянка з кадастровим номером 5323455100:30:002:0118 площею 0,0700 га, яка розташована по АДРЕСА_1 та призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно заповіту від 15 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області та зареєстрованого в реєстрі за № 818, ОСОБА_5 заповів

1/2 частку належного йому житлового будинку з господарськими будівлями та 1/2 частку належної йому земельної ділянки площею 0,0700 га кадастровий номер 5323455100:30:002:0118 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1, своїй сестрі

ОСОБА_4

Із пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1, виданого Пенсійним фондом України 28 листопада 2017 року суди встановили, що ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 є пенсіонером за віком.

24 травня 2018 року постановою приватного нотаріуса Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В. відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтв про право на спадщину на

3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер undefined, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилася внаслідок його смерті.

Згідно з частиною 3 статті 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.

За змістом частини 1 статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що частка майна, що спадкується

ОСОБА_3 за законом, як дружиною спадкодавця, не є меншою порівняно з розміром обов'язкової частки у спадщині, тобто її вистачає із не заповіданої частки спадкового майна, у зв'язку з чим дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спадкового майна, яке є предметом спору у справі (житловий будинок та земельна ділянка).

Колегія суддів вважає вказані висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими.

Право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги за законом (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 1241 ЦК України були предметом апеляційного перегляду справи та спростовані апеляційним судом.

Крім того, правильність застосування судами статті 1241 ЦК України узгоджується також із пунктами 5.11 та 5.12 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, відповідно до яких, при визначенні розміру обов'язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов'язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов'язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов'язкової частки у спадщині, обов'язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.

Встановивши, що спадкодавцем заповідана лише частка спадкового майна, яка не перевищує розміру обов'язкової частки ОСОБА_3 суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку спадкового майна, яке є предметом спору (житловий будинок та земельна ділянка).

Помилкове зазначення в резолютивній частині рішення суду першої інстанції про спадкування ОСОБА_3 "за заповітом", апеляційний суд обґрунтовано визнав опискою, яка може бути виправлена судом який її допустив в порядку передбаченому статтею 269 ЦПК України, оскільки заповіт на ім'я ОСОБА_3 спадкодавцем не складався.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення позовних вимог та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального та порушено процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 червня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович