Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.07.2019 року у справі №523/3337/18

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 523/3337/18

провадження № 61-12546св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року у складі судді - Шепітко І. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2019 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про вселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності на підставі договору дарування від 24 жовтня 2017 року НМТ 602894, посвідченого Другою Одеською державною нотаріальною конторою.

Іншого житла чи нерухомого майна у власності ОСОБА_1 не має.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкоджають йому у вселенні, а спроби вирішення цього спору у позасудовому порядку позитивних результатів не дають.

Посилаючись на зазначене, просив позов задовольнити в повному обсязі.

У серпні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільній частковій власності.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що частка ОСОБА_1 в спірній квартирі складає 2,15 кв. м, є незначною і не може бути виділена в натурі, тобто, річ є неподільною. Також ОСОБА_1 не є членом родини ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в спірній квартирі ніколи не проживав та не вів з ними спільне господарство.

Посилаючись на зазначене, просили зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, припинити право власності ОСОБА_1 на 1/8 частку спірної квартири, визнати за ОСОБА_3 право власності на цю частку квартири, виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості цієї частки у розмірі 71 409,50 грн, які внесені на депозитний рахунок суду на підставі статті 365 ЦК України.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що

ОСОБА_1 іншого житла не має, сума компенсації недостатня для придбання будь-якого окремого житла у даному регіоні, докази неможливості спільного володіння і користування майном відсутні, співвласник квартири ОСОБА_4

з вимогами про припинення частки ОСОБА_1 не зверталася.

Аргументи учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2018 року № ЕС-2502-1-1091.18 частка ОСОБА_1 є незначною і не може бути виділена в натурі, а річ є неподільною. Між позивачем та відповідачами склалися дуже складні, конфліктні відносини. ОСОБА_1 не є членом родини ОСОБА_3 та ОСОБА_2, спільно з ними ніколи не проживав та не вів спільне господарство. Участі у витратах, пов'язаних з оплатою житлово-комунальних послуг та утриманням спірної власності, ОСОБА_1 не брав. Крім того, вселившись на свої 2,15 кв. м житлової площі

в спірній квартирі може нанести істотне погіршення їхніх житлових умов як співвласників цієї квартири та членів їхньої сім'ї. Також, судами не враховано внесення на депозитний рахунок територіального управління ДСА України

в Одеській області ними грошових коштів в розмірі 71 409,50 грн, які

є достатніми для придбання окремого житла у регіоні.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що він як співвласник має право користуватися спірною кватирою та безперешкодно у ній проживати. Позивачами за зустрічним позовом не надано доказів обставин, визначених у частині 1 статті 365 ЦК України, для припинення його права власності на частку у спільному майні. Таким чином, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними

і обґрунтованими.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та зупинене виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року до закінчення їх перегляду

у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 грудня

2016 року, виданого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Бойченко О. Є., після смерті ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 належить дружині померлого ОСОБА_2, а інша Ѕ частина цієї квартири належить доньці померлого ОСОБА_4.

За договором дарування від 04 жовтня 2017 року, посвідченим державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М. В., ОСОБА_4 подарувала 1/8 частину вказаної квартири позивачу. На час розгляду справи ОСОБА_4 залишається власником 1/8 частини зазначеної квартири.

10 листопада 2017 року ОСОБА_1 зареєстровано у спірній квартирі.

На підставі договору дарування від 12 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лавренко Л. А., ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

Після рішення суду першої інстанції 17 травня 2019 року ОСОБА_3 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 ј частину зазначеної квартири за договором дарування та зареєструвала своє місце проживання в цій квартирі.

Однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 28,2 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м, знаходиться

у спільній частковій власності ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4., ОСОБА_1.

Згідно висновку експерта від 16 серпня 2018 року № ЕС-2502-1-1091.18, виконаного судовим експертом Кріві К. В. за заявою ОСОБА_3, розмір грошової компенсації 1/8 частки належної ОСОБА_1 квартири, становить

71 409,50 грн, а належна йому частка, яка становить 2,15 кв. м житлової площі квартири, є незначною, виділ в натурі такої частки є технічно неможливий.

На виконання ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року ОСОБА_3 внесла на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області вартість 1/8 частки спірної квартири у розмірі 71 409,50 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 365 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку

у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ

є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Тлумачення частини 1 статті 365 ЦК України дозволяє зробити висновок, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 365 ЦК України, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї і попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України

від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи, іншого житла

у власності не має, невеликий розмір компенсаційної вартості його частки

у спірному майні практично виключає можливість придбання ним іншого житла

у регіоні, а тому дійшли висновку, що позбавлення права на цю частку може завдати істотної шкоди його інтересам.

З огляду на це, не є визначальними доводи касаційної скарги, що згідно

з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2018 року № ЕС-2502-1-1091.18 частка ОСОБА_1 є незначною і не може бути виділена в натурі, а річ є неподільною.

Крім того, співвласник квартири ОСОБА_4 з вимогами про припинення частки ОСОБА_1 не зверталась і проти задоволення вимог зустрічного позову заперечила.

Разом з тим, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК Україниз урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Результат аналізу норм глави 26 ЦК Українидозволяє зробити висновок, що за статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене на вимогу всіх співвласників, а не одного чи окремих з них.

Враховуючи наведене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову, за відсутності підстав для застосування статті 365 ЦК України.

Статтею 41 Конституції України, статтями 317, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який передбачає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які правочини, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 1 статті 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Права власника житлового будинку, квартири також визначені статтею 383 ЦК України, яка передбачає право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише

з підстав, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

За встановлених у цій справі обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення первісного позову про вселення ОСОБА_1 у зазначену квартиру.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

За встановлених судами обставин доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б вплинули на правильність вирішення спору по суті.

Враховуючи наведене, відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані

рішення - без змін.

У зв'язку з цим, відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 10 грудня 2018 року, зупинене ухвалою Верховного Суду від 18 липня

2019 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 10 грудня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Краснощоков

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

М. М. Русинчук