Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2018 року у справі №523/164/15Ц

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 523/164/15-ц

провадження № 61-13729св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, на рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Кравця Ю. І., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 13 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" (далі - АКІБ "Укрсиббанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 49 700 дол. США зі сплатою 13 % річних за користування кредитом строком до 16 червня 2029 року.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника 13 червня 2008 року між сторонами укладений іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,4 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м.

Правонаступником АКІБ "Укрсиббанк" є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", яким 08 грудня 2011 року укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами з ПАТ "Дельта Банк".

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 12 листопада 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 1 086 127,15 грн, яка у добровільному порядку погашена не була.

На підставі викладеного ПАТ "Дельта Банк" просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 13 червня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 шляхом передачі ПАТ "Дельта Банк" предмета іпотеки у власність та визнання за ним права власності на вказаний предмет іпотеки.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2015 року, (у складі судді Бабакова В. П.) у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредит отримано в іноземній валюті і тому нерухоме майно, передане в забезпечення такого кредиту, відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року № 1304-VII, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 13 червня 2008 року в розмірі 1 086 127,15 грн, з яких: 751 885,94
грн - заборгованість за кредитом та 334 241,20 грн - заборгованість за процентами, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 34,4 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, ринкова вартість якої станом на 22 січня 2016 року, відповідно до висновку суб'єкта оціночної діяльності становить 840 916,52 грн, яка належить ОСОБА_1, шляхом передачі ПАТ "Дельта Банк" предмета іпотеки у власність та визнання за ним права власності на вказаний предмет іпотеки.

Визнано за ПАТ "Дельта Банк" право власності на квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 34,4 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м.

Зупинено звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року № 1304-VII. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, щобанк довів належними доказами факт укладання між сторонами кредитного договору та договору іпотеки, який передбачає право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, вказаний у позовній заяві, з метою погашення кредитної заборгованості відповідача.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" про стягнення заборгованості за цим договором про надання споживчого кредиту від 13 червня 2008 року відмовлено, оскільки банком не надано доказів обсягу прав, що перейшли до нового кредитора, а відповідачем було надано докази сплати грошових коштів ОСОБА_1 в рахунок погашення кредитної заборгованості.

16 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди встановили, що 13 червня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 49 700 дол. США під 13 % річних на термін до 16 червня 2029 року.

Кредит надано позичальнику для його особистих потреб, а саме на придбання однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором забезпечено заставою квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 та порукою ОСОБА_3

Установлено, що банк виконав умови кредитного договору належним чином, ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в загальній сумі 49 700 дол. США, що підтверджується заявкою на видачу готівки від 13 червня 2008 року.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" отримало право вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем.

Кредитний договір від 13 червня 2008 року, укладений з ОСОБА_1, взято на баланс ПАТ "Дельта Банк" 19 грудня 2011 року та заборгованість за кредитом, на момент зміни первісного кредитора становила: сума заборгованості поточна 47 453,42 дол. США, сума заборгованості прострочена - 1 126,51 дол. США, нараховані відсотки на прострочену суму заборгованості - 6 359,48 дол. США.

Згідно з розрахунком станом на 12 листопада 2014 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 68 962,10 дол. США, що в еквіваленті становить 1 086 127,15 грн, в тому числі за тілом кредиту - 47 739,93 дол. США, з яких прострочена заборгованість 2 506,94 дол. США, за відсотками за користування кредитом - 21 222,17 дол. США, з яких прострочена - 17 948,56 дол. США.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року № 1304-VII. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом визначений вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 5.2 вказаного іпотечного договорувід 13 червня 2008 року позасудове врегулювання здійснюється, зокрема, одним з таких способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (підпункт 5.2.1).

Відповідно до пункту 5.3 цього договору позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами у будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони, підписавши іпотечний договір, узгодили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового порядку врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Разом з тим у статті 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачається можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений можливості відповідно до статей 38,39 Закону України "Про іпотеку" звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України).

Під час розгляду справи Верховний Суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки-це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. При цьому необхідно врахувати, що у статті 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Отже, з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Тому і застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не має правового значення, за відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням наведених норм матеріального права, тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2014 року у задоволені позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, з тих підстав, що банком не надано доказів обсягу прав, що перейшли до нового кредитора, а ОСОБА_1 надано докази сплати грошових коштів в рахунок погашення кредитної заборгованості, не заслуговують на увагу, оскільки рішення судів у цій справі скасовані та постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Згідно із частинами 1 та 3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а також неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносин, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, судовий збір за подання позову покладається на позивача.

Враховуючи, що за подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила 500 грн, проте розмір судового збору, який слід було сплатити при зверненні з касаційною скаргою становив 4384,80 грн., тому з позивача підлягають стягненню на користь держави 3884,80 грн (4384,80-500) судового збору, які не були сплачені скаржником.

Судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 500 грн., який сплатила ОСОБА_1, слід стягнути на її користь з позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 500 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3884,80 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська