Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.01.2019 року у справі №501/33/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 501/33/17

провадження № 61-42св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2018 року в складі колегії суддів Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 243 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у 2010 році він став власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2. Після укладення в 2014 році шлюбу з відповідачкою він продав її та за отримані від продажу кошти придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з чим вважає трикімнатну квартиру його особистою приватною власністю, хоча і придбану в період шлюбу.

Вказує, що відповідачка за кошти ОСОБА_1 придбала автомобіль за 18 000,00
доларів США, який оформила на третю особу, а тому з неї підлягає стягненню 9 000
доларів США, що за відповідним курсом НБУ становить - 243 000 грн, як половина вартості автомобіля.

У лютому 2017 році ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право приватної власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06 жовтня 2015 року ОСОБА_1 придбав спірну квартиру за спільні кошти подружжя та за згодою дружини, про що вказано у п. 6 договору купівлі-продажу. Таким чином, спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. З урахуванням того, що після розірвання шлюбу донька сторін ОСОБА_3,2015 року народження, проживає з нею, ОСОБА_2 просить відійти від принципу рівності часток подружжя та визнати за нею право приватної власності на 2/3 частини квартири.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 09 липня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру, яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_3; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 перед оформленням договору купівлі-продажу спірної квартири продав за 663 786 грн свою квартиру за адресою: АДРЕСА_4, придбану в 2010 році до шлюбу з ОСОБА_2, тому дійшов висновку, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 за кошти, отримані від продажу майна, набутого ним до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, а тому є його особистою приватною власністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 243 000 грн, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції вказав, що відповідач будь-яких доказів стосовно вкладення своїх особистих коштів на придбання спірної квартири не надала.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 липня 2018 рокускасовано, ухвалено нове судове рішення, яким:

- у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру - відмовлено;

- зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру та поділ майна подружжя - задоволено частково;

- визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1;

- залишено у приватній власності ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1;

- припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1;

- в решті зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено;

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 1 175,00 грн судового збору.

Апеляційний суд виходив із того, що у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу спірної квартири вказано, що вона придбана за рахунок спільних коштів подружжя. Доказів про визнання недійсними вказаних положень договору купівлі-продажу немає, у зв'язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності сторін, яка підлягає поділу у встановленому законом порядку.

ОСОБА_2 не надала суду доказів на підтвердження наявності підстав для відступу від рівності частини майна, тому апеляційний суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на Ѕ частину спірної квартири в порядку поділу спільного майна подружжя.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 указує, що спірна квартира придбана за його особисті кошти від продажу попередньої квартири, а тому є його особистою приватною власністю. Вказує, що про п. 6 договору купівлі-продажу спірної квартири не знав, а відповідачка не надала суду доказів про те, що вона надавала кошти на її придбання.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення 243 000 грн у касаційному порядку не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на вказану касаційну скаргу, в якому вона просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11 липня 2014 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2016 року було розірвано. У період шлюбу в сторін народилася донька - ОСОБА_4, яка перебуває на її утриманні.

06 жовтня 2015 року ОСОБА_1, згідно договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_3 за 235 000 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Слаєвою Р. К.

Того ж дня перед оформленням вищезазначеного договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Слаєвою Р. К., продав свою квартиру за адресою: АДРЕСА_4, яку він придбав у 2010 році до шлюбу з ОСОБА_2. Ціна продажу квартири зазначена 663 786 грн.

Згідно витягу №45138337 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

У п. 6 договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2015 року вказано, що "..квартира купується за спільні кошти подружжя та за згодою дружини ПОКУПЦЯ - ОСОБА_2, справжність підпису на заяві від якої засвідчена приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Р. К. 06 жовтня 2015 року за реєстровим № 4546.."

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (спірну квартиру) не спростована.

Установлено, що спірна квартира придбана в період зареєстрованого шлюбу сторін належність вказаного майна до особистої приватної власності ОСОБА_1 у цій справі не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником квартири (1/2 частки), оскільки вона придбана у період шлюбу та підлягає поділу.

Апеляційний суд дав належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_1, на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірну квартиру пунктом 6 договору купівлі продажу квартири у якому вказано, що квартира купується за спільні кошти подружжя.

З урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, не доведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_1, в тому числі, що квартиру було придбано за його особисті кошти, отримані від продажу попередньої квартири, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав вважати вказане нерухоме майно особистою приватною власністю ОСОБА_1.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та частково задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2, визнавши за кожним із сторін право приватної власності на Ѕ частину квартири.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судам обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2018 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук