Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.03.2019 року у справі №199/5714/17

Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 199/5714/17

провадження № 61-4389св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "банк Кредит Дніпро", подану представником Борейко Надією Олександрівною, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що за умовами кредитного договору № 140507/1 USD від 14 травня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 50 000
доларів США зі сплатою 14% річних строком повернення до 13 травня 2012 року.

У зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів виникла заборгованість, яка рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2013 року стягнута на користь банку.

Посилаючись на те, що вказане рішення суду відповідачем виконано лише у січні 2016 року, що свідчить про неналежне виконання ним зобов'язань за кредитним договором, й такі зобов'язання продовжують діяти до моменту фактичного виконання, у тому числі й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, як це передбачено умовами укладеного між сторонами кредитного договору, АТ "Банк Кредит Дніпро" просило тягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 7 945,85 доларів США, яка складається з пені за прострочення сплати кредиту та відсотків за період з 01 серпня 2016 року по 31 липня 2017 року та процентів за користування кредитом за період з 31 липня 2014 року по 31 липня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника дострокової вимоги відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення грошового зобов'язання, проте таких вимог банком заявлено не було.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2019 року АТ "Банк Кредит Дніпро" через свого представника Борейко Н.

О. подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими, такими, що порушують права позивача та постановлені всупереч вимог чинного законодавства. Так, поза увагою судів залишилося те, що в силу вимог статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням проведеним належним чином, натомість відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення кредитних коштів належним чином, а тому в силу умов кредитного договору такі зобов'язання не припинилися й продовжували діяти у тому числі й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, таким чином за період з 31 липня 2014 року по дату фактичного виконання рішення суду зобов'язання не припинилися, а продовжували діяти, й за вказаний період правомірно нараховані відсотки, розмір яких підлягає стягненню на користь банку.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 31 травня 2019 року відзиві ОСОБА_1, просить касаційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро", подану представником Борейко Н. О., вважаючи її доводи безпідставними, залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними і обґрунтованими - залишити без змін, посилаючись на те, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що право банку нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ "Банк Кредит Дніпро", поданої представником Борейко Н. О., здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 14 травня 2007 року між АТ "Банк Кредит Дніпро" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 140507/1 USD, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 50 000 доларів США зі сплатою 14 % річних строком до 13 травня 2012 року.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2013 року задоволено позов АТ "Банк Кредит Дніпро" та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2007 року № 140507/1 USD.

Постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Кузнецовим О. В. від 14 січня 2016 року закінчено виконавче провадження № 42201592 з примусового виконання виконавчого листа № 199/5200/13-ц, виданого 14 лютого 2014 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська на виконання судового рішення від 02 жовтня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованості в розмірі 87 051,16 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, АТ "Банк Кредит Дніпро" просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2007 року № 140507/1 USD в розмірі 7 945,85 доларів США, яка складається з пені за прострочення сплати кредиту та відсотків за період з 01 серпня 2016 року по 31 липня 2017 року та процентів за користування кредитом за період з 31 липня 2014 року по 31 липня 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з положенням частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Статтею 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) передбачено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відмовляючи АТ "Банк Кредит Дніпро" у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що нарахування пні за кредитним договором від 14 травня 2007 року № 140507/1 USD за період з 01 серпня 2016 року по 31 липня 2017 року та процентів за період з 31 липня 2014 року по 31 липня 2017 року, тобто після ухвалення судового рішення про стягнення з позивача заборгованості за вказаним договором, є безпідставним, оскільки, нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза строком дії кредитного договору не передбачено. Вимог про стягнення з відповідача сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України АТ "Банк Кредит Дніпро" не заявляло.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу й на те, що 13 травня 2012 року закінчився строк дії договору.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка підлягає сплаті з врахуванням тривалого невиконання судового рішення та умов кредитного договору, згідно яких зобов'язання за ним припиняються в момент їх фактичного виконання.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі зводяться до власного тлумачення позивачем норм права, незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "банк Кредит Дніпро", подану представником Борейко Надією Олександрівною, залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко