Історія справи

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 712/16619/13ц

провадження № 61-11185св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

треті особи: Служба у справах дітей міста Черкаси, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2016 року у складі судді Токової С. Є. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 31 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Захарової А. Ф., Фетисової Т. Л., Качана О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), треті особи: Служба у справах неповнолітніх дітей м. Черкаси, ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 03 жовтня 2008 року між нею та відповідачем укладено договір іпотеки, за яким вона передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Перед укладенням зазначеного договору ОСОБА_2 передав працівникам банку такий перелік оригіналів документів: договір обміну квартири; технічний паспорт; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно; витяг з реєстру права власності на нерухоме майно; копії паспортів власників; довідки про відсутність заборгованості за комунальними платежами; довідку про зареєстрованих осіб. Відповідно до наданої ОСОБА_2 довідки про зареєстрованих осіб на момент укладення договору іпотеки у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Проте позивач дізналась, що працівниками банку надано до суду зовсім іншу довідку, відповідно до якої у квартирі на момент укладення договору іпотеки була зареєстрована лише вона. Про вказану обставину позивач дізналась у серпні 2013 року, коли справа перебувала у суді. Зазначала, що відповідно до довідки КП «Соснівська служба утримання будинків» від 02 серпня 2013 року № 2509 малолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були зареєстровані в квартирі ще до укладення договору іпотеки. З моменту реєстрації і до теперішнього часу з реєстрації ніхто не знімався. Так як в квартирі проживало двоє малолітніх дітей, позивач вважала, що укладенням договору іпотеки без попередньої згоди органу опіки та піклування порушено їх житлові права.

Як на правову підставу позову посилалась на норми статей 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 177 Сімейного кодексу України

(далі - СК України), статті 17 Закону України «Про іпотеку», статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та просила суд визнати недійсним договір іпотеки від 03 жовтня 2008 року № CS10GA00000321, за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. за реєстраційним № 3411.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність дозволу органу опіки та піклування при укладенні іпотечного договору не порушує майнові права дітей, які проживають у вказаному будинку.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 31 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що на час укладення договору іпотеки малолітні діти не мали права власності на квартиру, а лише як члени сім`ї власника мали право користування житлом. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною. Укладаючи оспорюваний правочин, мати малолітніх отримала згоду свого чоловіка на передачу квартири в іпотеку та підтвердила, що зазначеним договором не порушуватимуться права та інтереси дітей. При цьому під час розгляду справи обставини, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя, не встановлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щосудами безпідставно не визнано звуження обсягу прав дітей оспорюваним правочином та зазначено про недобросовісність дій батьків; не надано належної оцінки довідці про склад сім`ї від 02 серпня 2013 року № 2509. Крім того, судами не враховані правові позиції Верховного Суду України, згідно з якими у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна (договір іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов`язковою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзиви (заперечення) на касаційну скаргу не надходили.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що 03 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , № CS10GA00000321, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріальною округу Ткаченко І.П. за реєстраційним №3411, відповідно до умов якого, позивач передала банку в іпотеку належну їй на підставі договору міни квартиру в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та відповідачем.

Нотаріально засвідченою заявою чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надав письмову згоду на передачу в іпотеку квартири.

Укладаючи 03 жовтня 2008 року договір іпотеки, ОСОБА_1 особисто засвідчила, що при укладенні зазначеного договору іпотекодавцем враховані інтереси дітей та інших членів сім`ї і осіб, які мають право користування зазначеним предметом іпотеки (при їх наявності). Особи, які мешкають або зареєстровані у предметі іпотеки (при їх наявності), дали згоду на їх виселення у разі звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 12.9 договору).

Відповідно до наданої позивачем довідки КП «Соснівська служба утримання будинків» від 02 серпня 2013 року № 2509 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Разом з тим відповідно до довідки ВЖРЕУ № 5 від 05 вересня 2008 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований лише чоловік позивача - ОСОБА_2 (склад сім`ї - одна особа). Саме ця довідка була надана банком до пакету документів, необхідних для нотаріального посвідчення оспорюваного договору іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору іпотеки) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства»(у редакції, чинній на час укладення спірного договору іпотеки) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства»та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору іпотеки) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 10 липня 2017 року в справі № 6-1002цс17.

Встановивши, що ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру, яка належала їй на права власності на підставі договору міни від 29 лютого 2008 року, суди правильно виходили з того, що малолітні діти не мали права власності на вказану квартиру, а набули право користування нею як члени сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці. Вони не можуть бути виселені із спірного житлового приміщення без наданням іншого житла.

Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, встановивши, що ОСОБА_1 , укладаючи договір іпотеки, за наявності нотаріально посвідченої згоди чоловіка на це, підтвердила, що зазначеним договором не порушуватимуться права та інтереси дітей, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваним правочином права малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не порушені, та правомірно зазначили, що відсутність дозволу органу опіки та піклування не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження прав дітей на користування квартирою АДРЕСА_1 .

Оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Не заслуговують на увагу і посилання заявника на приклади вирішення судами касаційної інстанції інших справ у подібних правовідносинах, оскільки вони не мають для розгляду цієї справи преюдиціального значення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги не дають підстав для їх скасування чи зміни.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційний суду Черкаської області від 31 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко