Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №384/407/17

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 384/407/17

провадження № 61-48039св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 26 липня 2018 року у складі судді Галицького В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Письменного О. А., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності, посилаючись на те, що він є власником 2/3 частин, а ОСОБА_2 - 1/3 частини земельних ділянок площею 8,4899 га (кадастровий номер 3524382500:02:000:0214) та 9,3586 га (кадастровий номер 3524382500:02:000:0213) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Куцобалківської (Котовської) сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області. Він позбавлений можливості належним чином володіти вказаним майном, оскільки між сторонами існують розбіжності щодо користування земельними ділянками. При цьому в добровільному порядку відповідач відмовляється поділити в натурі спірну нерухомість, хоча таке право йому гарантоване законом. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: виділити йому в натурі 2/3 частини у земельній ділянці, кадастровий номер 3524382500:02:000:0214, з боку від точки А до точки Б «Землі загального користування» площею 5,6600 га; виділити йому в натурі 2/3 частини у земельній ділянці, кадастровий номер 3524382500:02:000:0213, з боку від точки А до точки Б «Землі загального користування» площею 6,2390 га.

Рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 26 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він попередньо звертався до відповідача про виділ в натурі часток у земельних ділянках, що є у спільній частковій власності сторін.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 26 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що зазначені місцевим судом підстави для відмови в задоволенні позову є помилковими, оскільки чинне законодавство не покладає на співвласника обов`язку попередньо звертатися до іншого співвласника з вимогою про виділ в натурі частки майна. В наявному в матеріалах справи висновку судової земельно-технічної експертизи від 06 червня 2018 року № 813/814/18-27 зазначено, що для зручності оформлення документів та обслуговування спірних земельних ділянок необхідно їх об`єднати та провести розподіл часток сторін за варіантом, який міститься в додатку № 2 (площа 2/3 частин складає 11,9 га). Однак у вказаному висновку та доданій до нього схемі відсутні географічні координати розміщення земельних ділянок на місцевості. Крім того, експерт запропонував об`єднати спірні ділянки шляхом їх злиття, що не узгоджувалося судом та сторонами спору. Таким чином, оскільки висновок експерта неможливо технічно реалізувати, а учасники справи не заявили клопотання про проведення повторної експертизи та не надали інших допустимих доказів, необхідних для вирішення спору по суті, то в задоволенні позову слід відмовити з підстав його недоведеності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 26 липня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. У висновку судової земельно-технічної експертизи були зазначені кадастрові номери спірних земельних ділянок, розмір часток, які підлягали виділу в натурі кожному із співвласників, та їх площу. Апеляційний суд фактично ухилився від вирішення спору по суті та безпідставно не застосував норми права, які давали йому можливість усунути допущені судом першої інстанції недоліки розгляду справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вільшанського районного суду Кіровоградської області.

08 лютого 2019 року справа № 384/407/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що на підставі рішень Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 21 вересня 2015 року та від 17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 є власником 2/3 частин, а ОСОБА_2 - 1/3 частини земельних ділянок площею 8,4899 га (кадастровий номер 3524382500:02:000:0214) та 9,3586 га (кадастровий номер 3524382500:02:000:0213) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Куцобалківської (Котовської) сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області. Вказане майно сторони успадкували після смерті своїх батьків.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив виділити в натурі належну йому частку із вищевказаного майна, посилаючись на те, що між сторонами існують розбіжності щодо порядку користування земельними ділянками.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 321 ЦК Українизакріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтею 87 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: а) при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; г) за рішенням суду.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки(частини перша, третя, четверта статті 88 ЗК України).

На підставі клопотання ОСОБА_1 ухвалою Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2018 року у справі була призначена судова земельно-технічна експертиза, на вирішення якої поставлено питання: чи можливо визначити варіант виділу в натурі 2/3 часток у земельній ділянці площею 8,4899 га (кадастровий номер 3524382500:02:000:0214) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; чи можливо визначити варіант виділу в натурі 2/3 часток у земельній ділянці площею 9,3586 га (кадастровий номер 3524382500:02:000:0213) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 06 червня 2018 року № 813/814/18-27, складеним експертом Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, зі складу земельних ділянок площею 8,4899 га (кадастровий номер 3524382500:02:000:0214) та площею 9,3586 га (кадастровий номер 3524382500:02:000:0213) можливо виділити в натурі 2/3 частки. При цьому для зручності оформлення документів та обслуговування вказаних ділянок необхідно їх об`єднати та згідно з частками сторін провести розподіл, варіант якого міститься у додатку № 2 до цього висновку. Площа земельної ділянки з часткою 2/3 складає 11,9 га.

Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову з інших підстав, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у висновку судової земельно-технічної експертизи та доданій до нього схемі відсутні географічні координати розміщення земельних ділянок на місцевості. Крім того, експерт запропонував об`єднати спірні ділянки шляхом їх злиття, що не узгоджувалося судом та сторонами спору. Таким чином, висновок експерта неможливо технічно реалізувати, а учасники справи не заявили клопотання про проведення повторної експертизи та не надали інших допустимих доказів, необхідних для вирішення спору по суті.

Однак такий висновок зроблений апеляційним судом з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пунктах 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Експерт зобов`язаний дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання. Експерт зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом та роз`яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи (частини третя, четверта статті 74 ЦПК України).

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 10, 11 постанови від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», первинною є експертиза, при проведенні якої об`єкт досліджується вперше. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Однак всупереч вимогам вищенаведених норм процесуального права, фактично визнавши висновок судової земельно-технічної експертизи неповним через відсутність у доданій до нього схемі географічних координат розміщення спірних земельних ділянок на місцевості, а також - через ненадання експертом відповіді на питання щодо можливості виділення частки в натурі по кожній ділянці окремо, суд апеляційної інстанції не виніс на обговорення сторін ані питання про допит експерта з метою усунення такої неповноти, ані питання про призначення додаткової експертизи.

Крім того, зазначивши, що у висновку експертизи запропоновано об`єднати земельні ділянки шляхом їх злиття, що не узгоджувалося судом та сторонами спору, апеляційний суд не звернув уваги на те, що саме суд першої інстанції надав експерту дозвіл провести розподіл спірних ділянок як однієї цілої (а. с. 76).

З наведеного випливає, що апеляційний суд міг і повинен був вирішити заявлені позовні вимоги по суті, однак безпідставно не застосував вищенаведені норми процесуального права, які давали йому змогу усунути всі допущені місцевим судом недоліки розгляду справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов