Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.06.2019 року у справі №314/1344/18

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 314/1344/18-ц

провадження № 61-9886св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Карпенко С. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року в складі судді Кофанова А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Воробйової І. А., Онищенко Е. А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 вересня 2012 року між банком та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов`язань, станом на

28 лютого 2018 року, утворилась заборгованість у розмірі 82748,16 грн, яка складалася із: заборгованості за кредитом - 1992,21 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 71509,42 грн; заборгованості за пенею та комісією - 4829,95 грн; штрафів: 500,00 грн (фіксована частина), 1389,52 грн (процентна складова).

З урахуванням викладеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором кредиту в розмірі 82748,16 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошову суму в розмірі 300 грн заборгованості за кредитним договором.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що анкетою-заявою від 04 вересня 2012 року підтверджено, що відповідач отримав кредит у розмірі 300 грн, яким скористався і який не був погашений, а тому ця сума підлягає стягненню на користь банку. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та комісії, і штрафів, суд виходив із того, що анкета-заява, підписана відповідачем не містить умов кредитування, Умови та правила, надані банком не підписані відповідачем, а тому не можуть бути належним доказом умов кредитування щодо сплати платежів за користування кредитними коштами.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року у задоволеній частині позовних вимог скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними вимогами, оскільки останню операцію, яка свідчила б про визнання боргу, відповідачем було здійснено 28 січня 2014 року, тоді як банк звернувся до суду з позовом 29 травня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апеляційним судом не врахована усталена практика Верховного Суду. Не взято до уваги постанови Верховного Суду України за аналогічними справами від 19 березня 2014 року № 6-14ЦС14 та постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 591/8058/15, від 27 лютого 2019 року, у справі №743/150/17, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що 04 вересня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, відповідно до умов яких остання отримала кредит у розмірі 300,00 грн у формі встановленого кредитного ліміту, який у подальшому було збільшено до 2000,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем вказаного зобов`язання, станом 28 лютого 2018 року, утворилась заборгованість у розмірі 82748,16 грн, яка складалася із: заборгованості за кредитом - 1992,21 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 71509,42 грн; заборгованості за пенею та комісією - 4829,95 грн; штрафів: 500,00 грн (фіксована частина), 1389,52 грн (процентна складова).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 30 листопада 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин

(30 листопада 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом

(22 листопада 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору».

У анкеті-заяві від 04 вересня 2012 року процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Вимог про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтею 625 ЦК України позивач не пред`явив.

Також колегія суддів враховує, що укладений між сторонами кредитний договір від 04 вересня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, встановивши, що анкетою-заявою від 04 вересня 2012 року підтверджено, що відповідач отримав кредит у розмірі 300 грн, яким скористався і який не був погашений, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що ця сума підлягає стягненню на користь банку. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та комісії, і штрафів, суд обґрунтовано виходив із того, що анкета-заява, підписана відповідачем не містить умов кредитування, Умови та правила, надані банком не підписані відповідачем, а тому не можуть бути належним доказом умов кредитування щодо сплати платежів за користування кредитними коштами.

Оскільки у заяві позичальника від 04 вересня 2012 року домовленості сторін щодо строку дії кредитного договору немає, висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності є неправильним.

Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасувати, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 січня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

С. О. Карпенко

В. М. Коротун

В. І. Крат