Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2020 року у справі №219/8742/19

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 219/8742/19

провадження № 61-5064св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Часівоярський вогнетривкий комбінат»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року у складі судді

Шевченко Л. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Азевича В. Б., Гапонова А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (далі - ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми.

Позов обґрунтований тим, що з 12 травня 1978 року по 24 травня 2013 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат», назву якого змінено на ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат».

22 березня 2002 року під час роботи з позивачем стався нещасний випадок - він отримав травму п`яткових кісток обох ніг (закриті переломи - однієї зі зміщенням, іншої без зміщення), також забої та садна грудної клітини.

Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) у 2002 році вперше, а потім у 2009 році ОСОБА_1 безстроково встановлено 35 % стійкої втрати професійної працездатності.

Позивач зазначає, що виробнича травма призвела до порушення його особистих немайнових прав, наслідком чого стало порушення його нормальної життєдіяльності, здійсненням ним додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що втрата здоров`я є для нього незворотною, спричиняє і буде спричиняти довготривалі страждання, що здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, та те, що його втрата сталася на виробництві, позивач поніс значні моральні страждання, які носять триваючий характер, а тому просить суд стягнути відшкодування моральної шкоди з відповідача у розмірі 50 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області

від 11 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тому і право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-ХІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)) повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування, тобто станом на 28 жовтня 2002 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 листопада

2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до набрання чинності Законом України № 717-V від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон

№ 717-V), тобто до 20 березня 2007 року, а тому така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України (далі - Фонд) незалежно від дати звернення з позовом до суду. Тобто, до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду 18 березня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що Фонд не здійснює відшкодування моральної шкоди постраждалим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей, незалежно від більш ранньої стійкої втрати професійної працездатності позивача. Також зазначає, що частина восьма статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції від 28 грудня 2014 року) передбачає, що відшкодування моральної шкоди потерпілим і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Доводи інших учасників справи

У травні 2020 року ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 12 травня 1978 року по 24 травня 2013 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат», працюючи на різних посадах.

24 травня 2013 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі наказу

від 24 травня 2013 року за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

Згідно з актом про нещасний випадок на виробництві форми Н-1, складеним 22 березня 2002 року ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат»,

22 березня 2002 року о 01:20 годині з ОСОБА_1 стався нещасний випадок за наступних обставин: 22 березня 2002 року начальнику відділу з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення ОСОБА_1 диспетчер комбінату повідомив, що у побутовому корпусі цехів № 5-3 утворилось задимлення та йому необхідно прибути на виробництво для розслідування. Прибувши на місто, ОСОБА_1 вирішив оглянути будівлю, електроенергія була відключена на підстанції по заявці диспетчера, в районі будівлі було темно. Позивач, не маючи при собі електричного ліхтаря, почав обходити будівлю побутового комбінату зовні, рухаючись вздовж будівлі без освітлення свого шляху, в темряві ОСОБА_1 впав у відкритий каналізаційний колодязь, травмувавши при цьому п`яткові кістки обох ніг.

21 жовтня 2002 року комісією ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» було складено акт № 11 про нещасний випадок на виробництві, який стався 22 березня 2002 року з ОСОБА_1

21 жовтня 2002 року Артемівським ВУВКГ Державного обласного комунального підприємства «Донецькоблводоканал» на підставі наказу

від 07 жовтня 2002 року № 248 було складено акт № 11 від 21 жовтня

2002 року щодо розслідування в період з 07 жовтня 2002 року по 21 жовтня 2002 року нещасного випадку на ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». Як вказано в акті Артемівського ВУВКГ Державного обласного комунального підприємства «Донецькоблводоканал» колодязь каналізаційної мережі проходить між будинком побутового корпусу і будівлею міської пошти. Далі стічні води надходять по каналізаційній мережі в контрольний колодязь каналізаційної мережі Часів-Ярської ділянки Артемівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства державного ОКП «Донецькоблводоканал». Відповідно до зазначеного акту причинами даного нещасного випадку є порушення законодавства про охорону праці.

Протоколом засідання комісії з питань охорони праці ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» від 31 жовтня 2002 року комісія встановила 5 % вини ОСОБА_1 у нещасному випадку, який стався 22 березня 2002 року.

28 жовтня 2002 року ОСОБА_1 висновком МСЕК було встановлено

35 % втрати професійної працездатності вперше.

Як вбачається з довідки МСЕК від 02 листопада 2009 року № 030090 ОСОБА_1 при повторному огляді було встановлено 35 % втрати професійної працездатності, та встановлено третю групу інвалідності безстроково.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою, другою статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Тобто відповідно до вказаної норми за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону № 1105-XIV (у редакції, чинній до 20 березня 2007 року), у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Право позивача у справі на відшкодування моральної шкоди виникло з моменту встановлення йому втрати професійної працездатності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілим професійної працездатності, виникло в особи до набрання чинності Законом України № 717-V, тобто до 20 березня

2007 року, а тому така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду. Тобто до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд.

Вказаний висновок судів узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18), від 20 листопада

2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 219/1245/16-ц рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року скасовано. У позові ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Артемівську Донецької області про відшкодування моральної шкоди відмовлено (провадження № 61-8877зпв18).

Вказана вище постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що позивач звернувся з позовом у справі у лютому 2016 року, а стійка втрата працездатності встановлена у листопаді 2009 року, разом з тим, до позовних вимог застосовується частина восьма статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який вступив в силу з 01 січня 2015 року. Відповідна частина статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України

Таким чином, Верховний Суд у справі № 219/1245/16-ц ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Артемівську Донецької області про відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн, завданої трудовим каліцтвом під час виконання трудових обов`язків внаслідок виробничої травми.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Однією зі складових конституційного принципу верховенства права є право на доступ до правосуддя.

За юридичними позиціями Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року

№ 3-рп/2003); суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Частиною першою статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначено у пункті 28 рішення ЄСПЛ у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), застосований судом закон не повинен містити жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.

Аналізуючи поняття «якість закону» ЄСПЛ у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Також, ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення у справі «Брумареску проти Румунії», від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви в місті Люпені та інші проти Румунії», від 29 листопада 2016 року, заява № 76943/11).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики.

І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах «Кантоні проти Франції», від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91; «Вєренцов проти України», від 11 квітня 2013 року, заява

№ 20372/11). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», від 22 листопада 1995 року, заява № 20166/92).

Таким чином, наявність рішень про відмову у позові ОСОБА_1 у різних справах з аналогічними вимогами до роботодавця та до Фонду поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22 січня 2020 року у справі № 922/1974/19 (провадження № 12-164гс19), від 28 квітня 2020 року у справі № 182/18/17 (провадження № 14-702цс19), 07 листопада 2018 року у справі № 757/56680/16-ц (провадження № 14-267цс18).

Як вказує ЄСПЛ, у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (рішення у справі «Станєв проти Болгарії», від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06).

Верховний Суд вважає, що у зв`язку із формалізмом практики, що склалася у національних судах стосовно вирішення справ у спірних правовідносинах, позивачеві створено перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення відшкодування моральної шкоди з ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили факт завдання позивачу моральної шкоди внаслідок отримання травми під час роботи в ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» та, як наслідок, втрати непрацездатності на 35 %.

Згідно з пунктом 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня

2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Зважаючи на те, що сторони перебували у трудових правовідносинах, нещасний випадок стався з позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, тому наявні підстави, передбачені статтями 173, 237-1 КЗпП України, для відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди, розмір якої позивачем визначено з урахуванням засад розумності та справедливості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи, встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, ухвалення нового судового рішення про задоволення позову повністю.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області

від 11 листопада 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 26 лютого 2020 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми, задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяної трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов`язків внаслідок виробничої травми,

50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

І. М. Фаловська