Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.12.2018 року у справі №161/15025/17

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 161/15025/17

провадження № 61-14239св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Черняка В. В.

від 18 квітня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Данилюк В. А., від 28 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі -

ПАТ "Укрсоцбанк", банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 21 червня 2006 року між банком та

ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000 євро зі сплатою

10,50% річних, які у подальшому збільшено до 12,25% річних, строком повернення до 20 квітня 2021 року.

На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, цього ж дня між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з кожним окремо, були укладені договори поруки.

Крім того, на забезпечення виконання умов кредитного договору, між банком, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань, ПАТ "Укрсоцбанк" просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість, яка станом на 18 липня 2017 року складала 19 517,07 євро.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним укладений між нею та банком кредитний договір, договори поруки та іпотеки.

Зустрічний позов мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору вона, як споживач фінансових послуг, не отримала повної інформації щодо вартості кредиту, типу відсоткової ставки, переліку всіх витрат та вартості послуг з оформлення кредиту та інші обов'язкові умови, які повинні були бути їй роз'ясненні ще до підписання кредитного договору. Крім того, починаючи з 2006 року курс євро відносно гривні зріс більше як у п'ять разів, однак кредитор не повідомляв її про таке збільшення, що призвело до неймовірного фінансового навантаження та зумовило неможливість виконання взятих на себе за договором зобов'язань.

Кредитний договір містить несправедливі умови в частині відповідальності сторін за порушення взятих на себе зобов'язань.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір та похідні від нього договори поруки та іпотеки.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2017 року позов банку і зустрічний позов ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь

ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 517,09 євро.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що у зв'язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з нього та поручителів на користь кредитора у повному обсязі. При цьому, не підлягають до задоволення зустрічні позовні вимоги, оскільки позичальник була ознайомлена з умовами договору, не заперечувала проти них, погодилася на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін було вільним, будь-яких доказів протилежного позивачем не надано. За кредитним договором позичальник підтвердила, що вона до укладення цього договору отримала повну, доступну та вичерпну інформацію в письмовій формі щодо умов надання кредиту, тривалий час виконувала умови кредитного договору, що свідчить про прийняття нею таких умов, а також спрямованість на реальне настання реальних наслідків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку та задоволення її зустрічного позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що кредитний договір не відповідає положенням Закону України "Про захист прав споживачів" та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року №
168. Вказує, що суди не надали відповіді на усі її доводи. Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її заяви про відвід судді Федонюк С. Ю.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

27 серпня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 червня 2006 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі

35 000 євро зі сплатою 10,50% річних, строком повернення до 20 квітня

2021 року.

На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, цього ж дня між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з кожним окремо, були укладені договори поруки.

Крім того, на забезпечення виконання умов кредитного договору, 21червня 2006 року між банком, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1.

31 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою сторони встановили процентну ставку за користування кредитом на рівні 13% річних, а 23 серпня 2012 року на підставі додаткової угоди зменшили проценту ставку до 12,25% річних.

У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 18 липня 2017 року у позичальника перед банком утворилась заборгованість у розмірі 19 517,09 євро, яка складається із:

15 023,39 євро - тіло кредиту; 4 493,70 євро - проценти за користування кредитом.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Щодо позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк"

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов'язань за кредитним договором від 21 червня 2006 року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 18 липня 2017 року складала 19 517,09 євро, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з неї на користь

ПАТ "Укрсоцбанк" зазначеної заборгованості.

При цьому касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо оспорювання розміру стягнутої з неї заборгованості, а також щодо порядку стягнення з неї та поручителів такої заборгованості, тому колегія суддів відповідно до положення статті 400 ЦПК України правильність висновків судів в цій частині не перевіряє.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частини 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог статей 626, 627, 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку, тобто він є чинним.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Установивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", статей 626, 627, 628 ЦК України, та дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог та відсутність підстав для визнання кредитного договору від 21 червня 2006 року, укладеного між АКБСР "Укрсоцбанк ", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, а також похідних від нього договорів поруки та іпотеки від 21 червня 2006 року.

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема позивачем не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту вона діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримала кредитні кошти і протягом певного часу виконувала умови кредитного договору.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом статті 3 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки.

Доводи касаційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Не можна погодитися з доводами касаційної скарги про те, що банк не ознайомив позивача з інформацією про сукупну вартість кредиту та умови кредитування, оскільки в умовах кредитного договору зазначено особу та місце знаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема, порядок надання кредиту та сплати заборгованості, щомісячну суму платежу та строк внесення чергового платежу і строк його повернення, цільове використання грошових коштів, права та обов'язки сторін і їх відповідальність за невиконання умов кредитного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права не залучив сторону іпотечного договору ОСОБА_4 не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки банк не пред'являв будь-яких вимог до нього і ним не стягувались грошові кошти з вказаної особи.

При цьому звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки зазначила відповідачем лише банк, а інші особи, зокрема поручителі та іпотекодавці не заявили про участь у розгляді даного зустрічного позову ні в якості співпозивачів, ні в якості третіх осіб, як це передбачено статями 50, 51, 52, 53 ЦПК України. Водночас, цивільним процесуальним законодавством саме на позивача покладено обов'язок визначити учасників справи, зокрема відповідача, третіх осіб у справі.

Крім того, переглядаючи судові рішення в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд зауважує, що ця касаційна скарга подана ОСОБА_1 на захист своїх прав, а не прав інших осіб.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність рішення щодо осіб, які скаргу на таке рішення не подавали.

Це відповідає основоположним принципам цивільного процесуального права - диспозитивності й змагальності процесу, тому особи, які беруть участь у справі, самі визначають свою процесуальну поведінку.

За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення прав ОСОБА_4, яка не була залучена до участі у справі, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки така особа до суду касаційної інстанції із скаргою на судові рішення не зверталася, а матеріали касаційного провадження не містять доказів стосовно надання нею повноважень ОСОБА_1 на представлення її інтересів у суді касаційної інстанції.

Доводи щодо упередженості судді апеляційного суду Федонюк С. Ю. та наявності підстав для її відводу ґрунтуються на припущеннях і колегією суддів до уваги не беруться.

Так, ОСОБА_1 звертаючись до суду апеляційної інстанції із заявою про відвід судді посилалася на те, що суддя порушила під час розгляду цієї справи процесуальний закон, обмеживши право її представника ставити визначені ним запитання учаснику справи, що викликає сумніви в неупередженості та об'єктивності головуючого судді.

Суд апеляційної інстанції розглянув подану ОСОБА_1 заяву про відвід судді Федонюк С. Ю. у порядку, передбаченому статтею 40 ЦПК України, та ухвалою від 14 травня 2019 року відмовив у її задоволенні, оскільки наведені у ній доводи не є підставами для відводу судді, які передбачені статями

36,37 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, оскільки незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина 4 статті 36 ЦПК України).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 квітня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 травня

2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара