Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 464/4136/23

провадження № 61-12555св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго», Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року у складі судді ОСОБА_2. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПрАТ «Львівобленерго», ТзОВ «Львівенергозбут», Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) про встановлення факту та визнання договорів недійсними.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, клопотання представника НКРЕКП Сапацинської Ю. про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до НКРЕКП відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України задоволено. Провадження в частині позовних вимог до НКРЕКП у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Львівобленерго», ТзОВ «Львівенергозбут», НКРЕКП про встановлення факту та визнання договорів недійсними закрито.

Судові рішення мотивовані тим, що заявлені позовні вимоги до НКРЕКП не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. НКРЕКП є органом державної влади, а отже відповідно до положень пункту сьомого частини першої статті 4 КАС України є суб`єктом владних повноважень. У зв`язку із зазначеним та зважаючи на те, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, розгляд справи про оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності Регулятора має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства України.

Апеляційний суд також зазначив, що позовні вимоги про встановлення факту та визнання договорів недійсними, у тому числі, пред`явлені ОСОБА_1 до НКРЕКП. Із позовної заяви слідує, що предметом спору є захист порушених, на думку позивача, прав, зокрема, в контексті дії Закону України «Про захист прав споживачів». Звертаючись із відповідними позовними вимогами, ОСОБА_1 визначив, тому числі, відповідачем суб`єкта владних повноважень, який здійснює публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства.

Зважаючи на те, що даний спір за предметом та можливими правовими наслідками існує у сфері публічно-правових відносин, а оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності Регулятора має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що такий не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Як вбачається із прохальної частини позову, ОСОБА_1 просить визнати факт внесення в офіційний документ завідомо неправдивої інформації, яка була надана йому у відповіді НКРЕКП. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини, які виникли під час розгляду даної справи в частині вимог до НКРЕКП, необхідно вирішувати в порядку адміністративного судочинства.

Аргументи учасників справи

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить вказані судові рішення скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 07 березня 2024 року, відповідачі ПрАТ Львівобленерго та ТзОВ Львівенергозбут заявили, що підтвердили у своїх запереченнях, що не отримували ухвалу про відкриття провадження у справі, примірник позовної заяви та доданих до неї документів. Із матеріалами справи ознайомились 07 березня 2024 року у приміщенні суду. Третій відповідач - НКРЕКП на засіданні був відсутній. ОСОБА_1 ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 07 березня 2024 року у приміщенні суду.

Таким чином судом було грубо порушено частину п`яту статті 272 ЦПК України і протягом не тільки двох днів, а взагалі на протязі двох з половиною місяців ухвала про відкриття провадження, позовна заява із долученими документами була прихована від учасників судового розгляду шляхом ненадсилання указаних документів учасникам судового розгляду.

У своїй позовній заяві він скористався своїм правом і відповідно до статті 93 ЦПК України надав кожному із відповідачів письмові запитання по суті, які мають значення для справи. Жоден із відповідачів у справі за його позовом не надав відповіді на поставлені запитання у його позовній заяві у вигляді заяв свідка у терміни і відповідно до статті 93 ЦПК України.

Суд своїми діями порушив моє право на судовий захист, передбачений статтею 55 Конституції України.

31 липня 2024 року він подав до Львівського апеляційного суду заяву, в якій повідомив про причини неявки на судове засідання, яке мало відбутись 06 серпня 2024 року. Розглянувши справу без його участі, суд не визнавав неповажними причинами його неявку в судове засідання, натомість приховав його заяву про неприбуття і зазначив, що він не повідомляв суд, чим порушив статтю 223 ЦПК України.

Грубі порушення норм ЦПК України суддею Пустомитівського районного суду Львівської області ОСОБА_2 носять систематичний і протиправний характер. Так рішенням Вищої ради правосуддя другої дисциплінарної палати

№ 482/2дп/15-20 від 17 лютого 2020 року суддю ОСОБА_2 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

Суд не зазначив, які послуги надає НКРЕКП, і на підставі якого законодавства, стверджуючи про те, що до відповідача НКРЕКП пред`явлений позов по Закону України «Про захист прав споживачів». Позов про визнання договорів недійсними і захист порушених прав пред`явлений до інших двох відповідачів - ПрАТ Львівобленерго та ТзОВ Львівенергозбут, які відповідно до статті 1.1 Закону України «Про захист прав споживачів» надають послуги відповідно із розподілу та постачання електричної енергії.

Жодних вимог до НКРЕКП про визнання договорів не дійсними він не пред`являв.

НКРЕКП є представником виконавчої влади, а отже представником Держави, і на підставі статті 48 ЦПК України є стороною в цивільному процесі.

Відповідно до частини першої статті 36 ЦПК України він двічі звертався до Львівського апеляційного суду із письмовими заявами про відвід складу суду від розгляду його апеляційної скарги в складі суддів: Ніткевич А. В., Бойко С. М., Копняк К. Р. У своїх заявах про відвід він двічі просив прийняти окрему письмову ухвалу.

Ні на момент розгляду його апеляційної скарги, ні на момент подачі касаційної скарги до Верховного суду, Львівський апеляційний суд не надав йому прийняті письмові ухвали про задоволення або у відмові у задоволені його заяв про відвід суддів.

Судді Львівського апеляційного суду в робочий та позаробочий час користуються послугами одного з відповідачів у справі ПрАТ «Львівобленерго», які він надає з розподілу електричної енергії як монополіст, навіть під час судових засідань використовується електроенергія, яку розподіляє відповідач. Залежність суддів при здійсненні розгляду його справи від послуг, які надає ПрАТ «Львівобленерго», надає остатньому можливість чинити тиск на суддів. Одним з відповідачем у справі, на користь якого прийнято оскаржувану ухвалу, є НКРЕКП.

Цей склад Львівського апеляційного суду розглядав його попередню апеляційну скаргу у справі № 464/5317/22, у якій відповідачем був ПрАТ «Львівобленерго». Указаними суддями було прийнято незаконне і упереджене рішення всупереч вимогам ПРРЕЕ, і йому було незаконно відмовлено у зобов`язанні ПрАТ «Львівобленерго» заключити договір про розподіл електричної енергії, свою відмову судді мотивували наявністю такого договору.

У грудні 2024 року від НКРЕКП до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Зазначає, що оскаржені судові рішення, якими закрито провадження в частині позовних вимог до НКРЕКП відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при дотриманні основних принципів судочинства та за повного з`ясування усіх обставин справи, що мають значення, а тому відповідно до статті 375 ЦПК України, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року клопотання НКРЕКП про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено НКРЕКП строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 ; відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали в справі; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Щодо доводів касаційної скарги про нерозглянуті заяви про відвід колегії судів апеляційного суду

З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. Якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду (частини друга, п?ята статті 39 ЦПК України).

У статті 40 ЦПК України передбачено, що питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2024 року проведення підготовчих дій у справі закінчено, призначено справу до розгляду на 10:30 год. 06 серпня 2024 року (т. 2, а. с. 157);

21 червня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Ніткевича А. В., суддів: Бойко С. М., Копняк С. М. від розгляду справи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 ЦПК України, оскільки указані судді прямо та всебічно зацікавлені у результаті розгляду справи (т. 2, а. с. 165);

ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2024 року визнано заявлений ОСОБА_1 відвід головуючому судді Ніткевичу А. В., суддям: Бойко С. М., Копняк С. М. необґрунтованим; вирішення питання про відвід передано на розгляд іншого судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, визначення якого ухвалено провести в порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України (т. 2, а. с. 194-196);

ухвалою Львівського апеляційного суду у складі судді Ванівського О. М. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у складі: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М. відмовлено (т. 2, а. с. 206-208);

31 липня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшла повторна заява ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Ніткевича А. В., суддів: Бойко С. М., Копняк С. М. на підставі пункту 3 частини першої статті 36 ЦПК України, оскільки указані судді прямо та всебічно зацікавлені у результаті розгляду справи (т. 2, а. с. 200-203);

ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року повторну заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Ніткевича А. В., суддів Бойко С. М., Копняк С. М. залишено без розгляду. Суд зазначив, що повторна заява обґрунтована тими ж підставами, а саме незгоди із судовим рішенням, прийнятим у справі № 464/5317/22 та можливим впливом, на думку заявника, ПрАТ «Львівобленерго» на суддів, відтак з тих самих підстав, що розглянуті в ухвалі від 29 липня 2024 року, а тому відповідно до частини п`ятої статті 39 ЦПК України залишив таку заяву без розгляду (т. 2, 209-210);

З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо нерозглянутих заяв про відвід колегії суддів апеляційного суду.

Щодо вирішення скарги по суті

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Аналогічні позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15 (провадження № 11-681апп18) вказано, що «рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями та є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій. Ці рішення можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку. … Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу НКРЕКП та його місце у сфері енергетики та комунальних послуг дозволяє зробити висновок, що відповідач у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою державного регулювання, моніторингу та контролю у сферах енергетики та комунальних послуг, тобто наділений владними управлінськими функціями, а тому є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір за участю органу державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, який в межах своїх повноважень реалізує владні управлінські функції, обумовлює виникнення правовідносин, що мають публічно-правовий характер, а тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів».

У справі, що переглядається:

у червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ПрАТ «Львівобленерго», ТзОВ «Львівенергозбут», НКРЕКП, в якій просив:

визнати факт внесення в офіційний документ неправдивої інформації, яка йому надана у відповіді НКРЕКП, щодо факту незвернення до ПрАТ «Львівобленерго» щодо переоформлення договору про розподіл електричної енергії у зв?язку зі зміною власника за адресою;

визнати недійсними договори про розподіл та постачання електричної енергії, укладені ним з ПрАТ «Львівобленерго» і ТзОВ «Львівенергозбут»;

визнати відсутність будь-яких відносин між ним і ПрАТ «Львівобленерго», ТзОВ «Львівенергозбут» на об`єкт;

суди зазначили, що оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності Регулятора має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 позовні вимоги про встановлення факту та визнання договорів недійсними пред`явлені ОСОБА_1 у тому числі до НКРЕКП, із позовної заяви слідує, що предметом спору є захист порушених, на думку позивача, прав, зокрема, в контексті дії Закону України «Про захист прав споживачів». Звертаючись із відповідними позовними вимогами, ОСОБА_1 визначив, тому числі, відповідачем суб`єкта владних повноважень, який здійснює публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства;

суди не врахували, що у публічно-правовому спорі хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій, критеріями розмежування судової юрисдикції є не лише суб`єктний склад правовідносин, а й предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві;

при закритті провадження у справі в частині суди виходили по суті лише із статусу НКРЕКП у сфері енергетики та комунальних послуг як суб`єкта публічного права, наділеного владними управлінськими функціями, проте не врахували, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту та визнання договорів недійсними не пов?язані з правовідносинами публічно-правового характеру між ним та НКРЕКП і не свідчать про оскарження ним рішень, дій чи бездіяльності НКРЕКП як органу державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятора), що мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства України.

За таких обставин висновок судів про закриття провадження в частині вимог до НКРЕКП є помилковим. Тому оскаржені судові рішення слід скасувати, справу в цій частині передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без дотримання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та передати справу в частині позовних вимог до НКРЕКП до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 402 406 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року про закриття провадження в частині позовних вимог до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) скасувати та передати справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції ухвала Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року та постанова Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І Пархоменко