Історія справи

Постанова

Іменем України

02 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 315/206/17

провадження № 61-10628св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: адвокат ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

відповідач - Міністерство оборони України,

представники відповідача: Матвєєнко Галина Миколаївна, Куртмоллаєв Асан Енверович, ЗінченкоСергій Олександрович, Леонов Вадим Миколайович, Ященко Володимир Володимирович, Вологжаніна Оксана Дмитрівна

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С. від 23 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан з 09 грудня 1985 року до 20 травня 1987 року. При виконанні службового обов'язку отримав осколкові поранення правої ноги, мінно-вибухову травму, акубаротравму, закриту черепно-мозкову травму (контузія головного мозку) та рубці. Унаслідок отриманих під час проходження військової служби захворювань він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки внаслідок проходження військової служби він отримав невиліковні хвороби. У зв'язку із отриманими травмами та захворюваннями порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання, щоденно його турбують головні болі, у нього виникають запаморочення, болі в колінних та ліктьових суглобах, спостерігається пониження зору. Крім того, він не може вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, що негативно впливає на його душевний стан. Моральну шкоду він оцінює у 100 000 грн. На підставі зазначеного просив стягнути з Міністерства оборони України у рахунок відшкодування моральної шкоди на його користь 100 000 грн.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 05 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 у рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн. Вирішено питання про судовий збір.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку Центральної військової-лікарської комісії захворювання ОСОБА_4 пов'язані з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, зазначені захворювання завдають позивачу моральних страждань, а тому керуючись статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтями 23, 170, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, обов'язок відшкодування якої покладається на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 05 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в позові.

Апеляційний суд, відмовляючи в позові, виходив із необґрунтованості та безпідставності позовних вимог ОСОБА_4

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та відмовлено йому у позові, оскільки він надав належні та достатні докази заподіяння йому моральної шкоди у зв'язку із травмами, отриманими під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, що стало підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із пунктом 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Ураховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з грудня 1985 року до травня 1987 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому апеляційний суд дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві у період з грудня 1985 року по травень 1987 рік.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у 1985 - 1987 роках, не спростовують висновків апеляційного суду, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано відхилив. Ці доводи не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В.М. Коротун

В. П. Курило