Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.04.2019 року у справі №712/7705/18

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 712/7705/18

провадження № 61-6935св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 грудня 2018 року у складі судді Марцішевської О. М. та постанову апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Пономаренка В. В., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Позов мотивовано тим, що в серпні 2014 року до ОСОБА_1 звернулася її дочка - ОСОБА_2, з проханням надати в позику грошові кошти для придбання квартири. ОСОБА_1 мала заощадження в сумі 10 688,02 доларів США, які зберігала на депозитному рахунку, відкритому у ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору від 31 липня 2014 року.

Позивач не змогла відмовити дочці та звернулась до відділення банку за поверненням вкладу.

Станом на 01 вересня 2014 року на суму вкладу були нараховані відсотки в розмірі 5 872,20 доларів США, які перераховані на картку позивача № НОМЕР_1, відкриту у ПАТ КБ "ПриватБанк", а 02 вересня 2014 року на картку позивача було зараховано тіло депозиту в розмірі 10 688,23 доларів США.

В день зарахування грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1, позивачка перерахувала всі наявні кошти на ім'я ОСОБА_2, що підтверджується довідкою ПАТ
КБ "ПриватБанк".

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідачі у справі, з 18 серпня 2001 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

14 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до відповідачів з вимогою про повернення коштів в розмірі 16 560,22 доларів США, яка вручена ОСОБА_2 особисто 19 травня 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Вимога позивача залишилася без задоволення, грошові кошти відповідачі не повернули, а вимогу проігнорували, чим порушили взяті на себе зобов'язання.

Станом на дату повернення боргу, 19 червня 2018 року, сума боргу в розмірі

16 560,22 доларів США в національній валюті (станом на 19 червня 2018 року по курсу НБУ 1 долар США становить 26,33 грн. ) еквівалентно 436 030,59 грн.

Відсотки за користування грошовими коштами, на дату повернення боргу, складають

277 333,39 грн.

ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, остаточно просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 436 030,59 грн та нараховані відсотки в розмірі 277 333,39 грн, що загалом складає 712 363,98 грн; судові витрати покласти на відповідачів порівно.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належний ОСОБА_2 будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 житловою площею 37,2 кв. м.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено виникнення між сторонами правовідносин на підставі договору позики, зокрема що відповідач ОСОБА_2 отримала грошові кошти в сумі 16 560,22 доларів США в якості позики та взяла на себе зобов'язання щодо повернення вказаних коштів, які були використані для потреб сім'ї з відповідачем ОСОБА_3.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 грудня 2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

02 квітня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 грудня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не прийняв до уваги листівку, згідно якої ОСОБА_2, підтвердила факт отримання від своєї матері грошових коштів у позику. Судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статі 205, 1046, 1047, 1049 ЦК України, застосування яких викладено у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та у постанові Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 345/4587/15.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Соснівського районного суду міста Черкаси.

27 травня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 грудня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи відомо, що відповідно до копії виписки ПАТ "КБ ПриватБанк" по картці/рахунку № НОМЕР_1 01 вересня 2014 року були здійсненні такі операції: виплата процентів за депозитом 5872,20 доларів США та переказ через відділення в Італії 5871,99 доларів США з рахунку ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_2; 02 вересня 2014 року були здійсненні такі операції: виплата депозиту 10 688,02
доларів США на кару НОМЕР_1 та переказ через відділення в Італії 10 688,23
доларів США з рахунку ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_2.

Згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_3, виданого 18 серпня

2001 року, 18 серпня 2001 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, актовий запис № 1162.

14 травня 2018 року ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 направила вимогу про повернення коштів в розмірі 16 560,22 доларів США, яка вручена ОСОБА_2 особисто 19 травня 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення
1801401918074.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Положеннями частини 1 статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Установивши на підставі належним чином оцінених доказів, що між сторонами не виникли правовідносини на підставі договору позики, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки за своїм змістом копія виписки по рахунку від 30 березня 2018 року не може вважатись борговим документом, так як не містить умов зобов'язального характеру для відповідача ОСОБА_2 в частині повернення будь-яких грошових коштів ОСОБА_1 в розумінні статей 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Аргументи заявника про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статі 205, 1046, 1047, 1049 ЦК України, застосування яких викладено у постанові Верховного Суду України

від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та у постанові Верховного Суду

від 27 грудня 2018 року у справі № 345/4587/15 є безпідставними, оскільки фактичні обставини справи, яка переглядається, та фактичні обставини справ № 6-63цс13 та № 345/4587/15 є різними, оскільки у вказаних справах судами встановлено факт укладення між сторонами договору позики.

Також є безпідставними аргументи заявника про те, що апеляційний суд безпідставно не прийняв до уваги листівку, згідно якої ОСОБА_2 підтвердила факт отримання від своєї матері грошових коштів у позику, оскільки наведене не вплинуло на результат розгляду справи.

Порушення судом норм процесуального права, які призвели б до ухвалення незаконного рішення, суд касаційної інстанції не встановив. При цьому, згідно з частиною 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 грудня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 грудня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська